Провадження № 11-кп/803/731/25 Справа № 185/2010/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
06 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
потерпілої - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42024042120000012, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні Павлоградської окружної прокуратури - ОСОБА_9 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2024 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Межиріч Павлоградського району, громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком один рік.
Згідно з обставинами, встановленими судом, ОСОБА_7 , проживаючи спільно в будинку АДРЕСА_1 зі своєю рідною матір'ю, ОСОБА_8 , у період часу з 25 березня 2023 року по 12 лютого 2024 року систематично та наполегливо, з мотивів явної неповаги до норм моралі та здоров'я, існуючих норм співжиття, вчинював домашнє насильство, тобто неодноразово та безпричинно провокував вдома конфлікти, в ході яких висловлював словесні образи, погрози на адресу своєї матері, ОСОБА_8 , чим призвів до її психологічних страждань та спровокував у ОСОБА_8 почуття незахищеності, що призвело до погіршення якості життя, оскільки остання не мала змоги вести звичайний уклад життя.
Так, 25 березня 2023 року, о 10 год. 10 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою спільного проживання: АДРЕСА_2 , вчинив відносно своєї матері ОСОБА_8 домашнє насильство в сім'ї, а саме: умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні на її адресу нецензурної лайки та погроз фізичною розправою, внаслідок була завдана шкода її психологічному здоров'ю.
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 680 (шістсот вісімдесят) гривень у дохід держави.
Крім того, 09 жовтня 2023 року, о 10 год. 00 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою спільного проживання: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї матері, ОСОБА_8 , домашнє насильство в сім'ї, а саме висловлювався на її адресу нецензурною лайкою, тим самим завдав шкоди її психічному здоров'ю.
Постановою Павлоградськогоміськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 680 (шістсот вісімдесят) гривень.
Крім того, 06 листопада 2023 року, о 09 год. 30 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою спільного проживання: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї матері, ОСОБА_8 , домашнє насильство в сім'ї, а саме виражався грубою нецензурною лайкою в бік матері, ОСОБА_8 , чим завдав шкоду її психічному здоров'ю.
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 680 (шістсот вісімдесят) гривень на користь держави.
Крім того, 01 січня 2024 року, о 13 год. 00 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою спільного проживання: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї матері ОСОБА_8 домашнє насильство в сім'ї, а саме виражався на її адресу нецензурною лайкою, внаслідок чого було завдано шкоду її психологічному здоров'ю.
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2024 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на 10 (десять) діб.
Таким чином, ОСОБА_7 , протягом року чотири рази притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства відносно своєї матері ОСОБА_8 . Скоєними ОСОБА_7 за вищевказаних обставин систематичними діями, що полягають у вчиненні ним психологічного насильства щодо ОСОБА_8 , яка є його матір'ю, останній було спричинено психологічних страждань та призвело до погіршення якості життя, що виразилось у втраті повноцінного сну та відпочинку, отримання почуття образи та втраті позитивних емоцій, зростання емоційної напруженості, підвищення рівня тривоги та негативних переживань.
Будучи неодноразово притягнутим до адміністративної відповідальності за вчинення своїх умисних протиправних дій, спрямованих на вчинення домашнього насильства, ОСОБА_7 належних висновків для себе не зробив та продовжив чинити домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_8 .
Так, 12 лютого 2024 року, о 20 год. 00 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою спільного проживання: АДРЕСА_1 , маючи злочинний умисел, направлений на вчинення систематичного домашнього насильства щодо своєї матері, ОСОБА_8 , з якою проживає в одному будинку та пов'язаний спільним побутом, діючи умисно, з мотивів явної неповаги до існуючих норм співжиття, на ґрунті неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх протиправних дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання вчинив психологічне насильство щодо ОСОБА_8 , що виразилось у безпричинному висловлюванні образ на адресу останньої, морального та психологічного тиску, що принизило її гідність, спричинило емоційну невпевненість та психологічні страждання.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, обвинувачений посилається на незаконність рішення суду в частині призначення покарання. Так, на думку обвинуваченого, суд не надав належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, який є нетяжким, а також тим обставинам, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання, де проживає разом з матір?ю, характеризується задовільно, брав участь в АТО, де має позитивну службову характеристику, щиро розкаявся у вчиненому, вину визнав, активно сприяв слідству, жалкує про вчинене, а також вибачився перед матір'ю. За таких обставин, обвинувачений вважає, що суд мав можливість призначити йому менш суворе покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
В зміненій апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду змінити, призначити обвинуваченому покарання за ст. 126-1 КК України у виді 240 годин громадських робіт. На підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України, застосувати до ОСОБА_7 обмежувальний захід, відповідно до якого покласти на останнього обов'язок пройти програму для кривдників протягом 3 місяців.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор посилається на постанову Верховного Суду, якою встановлено порушення судом апеляційної інстанції вимог закону при призначенні обвинуваченому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, зокрема в частині необхідності визначення обмежувальних заходів, передбачених ч. 1 ст. 91-1 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого, який підтримав свою апеляційну скаргу, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення, потерпілої, яка не заперечувала проти задоволення обох апеляційних скарг, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, за встановлених судом обставин, а також правильність кваліфікацій його дій, апелянтами не оскаржуються, а тому апеляційним судом не переглядаються.
Порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою скасування вироку, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Вирішуючи питання про правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та його особі, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з вимогами ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких, характер, обставини та ступінь його негативних наслідків, ставлення обвинуваченого до вчиненого, поведінку останнього після його вчинення, а також особу обвинуваченого, який раніше не судимий, негативно характеризується за місцем мешкання.
Обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання судом встановлено не було.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів не вбачає підстав для сумнівів у достовірності встановлених судом відомостей.
Разом із цим, оцінюючи їх у своїй сукупності, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині необхідності призначення обвинуваченому найбільш суворого покарання, передбаченого санкцією ст. 126-1 КК України.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, не надав належної оцінки тим обставинам, що обвинувачений під час судового розгляду повністю визнав свою вину, надавав суду правдиві та послідовні покази, не заперечував фактичні обставини кримінального провадження, щиро розкаявся у вчиненому. До того ж, обвинувачений висловлював щирий жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення і під час апеляційного перегляду вибачився перед потерпілою. Отже, суд помилково не врахував в якості обставин, що пом'якшують покарання, щире каяття обвинуваченого та визнання ним своєї вини.
Разом із цим, суд першої інстанції не врахував й тих обставин, що обвинувачений брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції, має позитивну характеристику з військової частини.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд мав достатні підстави призначити покарання іншого виду. За цих умов, визнати призначене судом ОСОБА_7 покарання таким, що відповідає ступеню тяжкості та особі обвинуваченого неможливо.
Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Виходячи з того, що колегією суддів визнано призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання таким, що не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, колегія суддів вважає, що вирок суду слід змінити, частково задовольнивши вимоги останнього.
Що стосується доводів прокурора, то вони також заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 1 ст. 91-1 КК України, в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників.
З урахуванням тих обставин, що за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, колегія суддів погоджується з доводами прокурора та вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_7 обмежувальні заходи, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги прокурора, часткового задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та зміни вироку в частині призначеного ОСОБА_7 покарання.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 413, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначення покарання.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ст. 126-1 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 240 (двісті сорок) годин.
На підставі ст. 91-1 КК України застосувати до ОСОБА_7 обмежувальний захід, відповідно до якого покласти на ОСОБА_7 обов'язок пройти програму для кривдників протягом 3 (трьох) місяців.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3