Яготинський районний суд Київської області
Справа № 382/1289/23
Провадження № 2/382/30/25
Іменем України
(ЗАОЧНЕ)
11 лютого 2025 року Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Кисіль О.А.
за участю секретаря Захарук Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Бориспільського нотаріального округу Київської області Овчаренко Ірина Жанівна про визнання договору недійсним,
Позивач в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Яготинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Бориспільського нотаріального округу Київської області Овчаренко Ірина Жанівна про визнання договору недійсним, відповідно до вимог якого просив визнати недійсним з моменту його вчинення договір дарування житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Овчаренко І.Ж. від 14 березня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі № 464, скасувавши його державну реєстрацію, та судові витрати покласти на відповідачів.
Позов обгрунтовано тим, що 12 лютого 2016 року близько 20 години 50 хвилин відповідач ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ 2105 реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул. Переяславська в м. Яготині Київської області у напрямку до вул. Ветеранів. Під час руху в населеному пункті у темну пору доби в умовах недостатньої видимості ОСОБА_4 проявив неуважність, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, не переконавшись у безпечності виконуваного маневру, виїхав на праве узбіччя, де допустив зіткнення з металевою огорожею дороги, після чого виїхав на ліве узбіччя де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 .
У подальшому ОСОБА_4 залишив місце пригоди.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід позивач по справі - ОСОБА_1 - отримав перелом лонної та сідничної кістки з обох сторін, перелом бокової маси куприка зліва, з розвитком шоку 2 ступеня (висновок судово-медичної експертизи № 51/д від 19 травня 2016 року), що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
В зв'язку з отриманими травмами позивачу було встановлено з 13 червня 2016 року ІІ групу інвалідності. На даний час ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності.
Згідно вироку Яготинського районного суду Київської області від 26 січня 2017 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Призначено покарання у вигляді 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки. Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Вироком суду було стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 250 тис. грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.
Вказаний вирок Яготинського районного суду Київської області від 26 січня 2017 року було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2017 року.
На виконання вищевказаного вироку суду в частині задоволення цивільного позову, позивачем був отриманий виконавчий лист, який в травні 2017 року пред'явлений до примусового виконання Яготинському районному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження.
Так, в ході примусового виконання судового рішення на реалізацію до ДП "СЕТАМ" був переданий транспортний засіб: ВАЗ 2105, 1985 року випуску, д/н НОМЕР_1 .
Згідно протоколу № 531505 від 26.03.2020 ДП "СЕТАМ" треті торги щодо реалізації транспортного засобу за стартовою ціною 3723,00 грн. не відбулися.
Державний виконавець запропонував Дралюку Д.С. вирішити питання про залишення за собою нереалізоване майно - транспортний засіб: ВАЗ 2105, 1985 року випуску, д/н НОМЕР_1 , відповідно до ч. 6 ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження".
Проте, нереалізоване майно (ВАЗ 2105, 1985 року випуску) ОСОБА_1 не виявив бажання залишити за собою, з огляду на те, що вищевказаний транспортний засіб не придатний для використання та фактично уявляє собою «купу металобрухту», на яку потрібно ще витратити кошти, щоб забрати її з місця знаходження та для перевезення.
25 серпня 2022 року постановою державного виконавця Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавчий лист про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, був повернутий стягувачу.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про примусове виконання виконавчого листа №382/966/16-к від 28.04.2017.
Постановою Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21 вересня 2022 року знов відкрито виконавче провадження №69898381.
Проте, з часу відкриття виконавчого провадження жодного відшкодування від ОСОБА_4 позивач не отримав.
Разом з тим, державним виконавцем були оголошені у розшук транспортні засоби - Реєстраційний/кадастровий номер НОМЕР_2 , Найменування: ЗАЗVIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_3 . Загальна характеристика: модель: 110307, категорія: Легковий, колір: білий, рік виробництва: 2005, Номер кузова: НОМЕР_3 ; Реєстраційний/кадастровий номер: НОМЕР_1 , Найменування: ВАЗVIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 Загальна характеристика :модель: 2105, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 1985, Номер кузова: НОМЕР_4 (постанова державного виконавця від 17 жовтня 2022 року).
До цього часу автомобілі не знайдені.
Разом з тим, станом на 22.05.2023 (за шість років виконання вироку суду) , в межах виконання вищевказаного виконавчого листа відповідачем - ОСОБА_4 - було відшкодовано борг в розмірі 22 789,88 грн. із загально - винної 250 000 грн..
Враховуючи тривале невиконання вищевказаного виконавчого листа, позивач 26 грудня 2022 року звернувся до державного виконавця Яготинського ВДВС з проханням здійснити перевірку факту відчуження боржником майна з метою ухилення від сплати коштів за рішенням суду, а саме житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 .
Проте, державний виконавець в своєму листі від 27.02.2023, повідомив про те, що до компетенції відділу державної виконавчої служби не входить перевірка факту відчуження боржником майна та з'ясування деталізованої інформації (відчуження та набуття) за адресою житлового будинку.
8 березня 2023 року позивач звернувся із відповідною скаргою на дії державного виконавця до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ).
6 квітня 2023 року позивачем отриманий лист від Управління забезпечення примусового виконання рішення у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) в якому повідомлено про те, що за ОСОБА_4 зареєстровані транспортні засоби: -ЗАЗ 110307, легковий, номерний знак НОМЕР_2 , - ВАЗ 2105, номерний знак НОМЕР_5 . Додатково повідомлено про те, що будь-якого іншого рухомого чи нерухомого майна на праві власності боржнику не належить.
Після отримання зазначеної відповіді, з огляду на фактичне ігнорування відділом ДВС вимог стягувача щодо з'ясування факту відчуження боржником майна з метою ухилення від сплати коштів, позивач самостійно звернувся до державного реєстратора Яготинської міської ради із заявою про отримання деталізованої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме житлового будинку, в якому зареєстрований та проживає боржник - АДРЕСА_1 .
20.04.2023 позивачем була отримана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якої стало відомо, що згідно договору купівлі-продажу від 08.10.2013 ОСОБА_4 являвся власником житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 .
Проте, 14.03.2017 - вказаний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 - відповідач ОСОБА_4 подарував його своїй доньці - ОСОБА_3 .
Зазначені дії ОСОБА_4 вчинив після ухвалення вироку Яготинського районного суду Київської області від 26.01.2017 - фактично з метою ухилення майна від реалізації в межах виконавчого провадження задля погашення боргу на користь ОСОБА_1 .
Відтак, протягом тривалого часу ОСОБА_1 позбавлений можливості отримати присуджені йому грошові кошти на підставі вироку суду.
При цьому, належні боржнику автомобілі у його користуванні не перебувають та місце їх перебування на даний час невідомі.
Отже, 14 березня 2017 року боржник ОСОБА_4 з метою ухилення від сплати коштів, шляхом дарування належного йому майна своїй доньці, відчужив належний йому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , із земельною ділянкою розміром 0,0608 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та має кадастровий номер 3225510100:07:041:0017, фактично позбувшись власності, на яку можливо було б звернути стягнення.
Доказом того, що договір укладений без мети настання реальних правових наслідків, є те, що ОСОБА_4 розуміючи свій обов'язок щодо сплати коштів перед позивачем, відчужив майно на підставі безвідплатних договорів на користь своєї доньки.
Відтак, такі дії відповідача - ОСОБА_4 - є очевидно недобросовісними.
Останній зловживає правами стосовно потерпілого, оскільки відчуження належного йому майна відбулося після виникнення обов'язку щодо сплати коштів перед позивачем, а тому обґрунтованим є висновок про те, що такі дії вчинені з метою уникнення звернення стягнення потерпілого на його майно як на майно боржника.
При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Додатково, слід звернути увагу суду на те, що після дарування будинку ОСОБА_4 продовжує проживати в ньому.
Таким чином, договір дарування був укладений без мети настання реальних правових наслідків, а саме з метою приховування майна відповідача - ОСОБА_4 , та направлений на виведення такого майна з-під звернення стягнення за невиконаними зобов'язаннями, а тому підлягає визнанню недійсними.
Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 21.08.2023 року відкрито провадження у справі, та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, визначено строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді та заперечень. Зобов'язано приватного натаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Овчаренко І.Ж., надати до суду належним чином завірену копію договору дарування від 14.03.2017 року, реєстроваий номер №464, а також копії документів на підставі яких був посвідчений договір дарування житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Зобов'язано Яготинський відділ державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), надати до суду належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №53877405 та №69898381 щодо примусового виконання виконавчого листа №382/966/16-квід 28.04.2017 виданого Яготинським районним судом Київської області про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди 250000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень.
Представник позивача направив заяву про розгляд справи в її відсутність та відсутність позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити.
Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Косогор О.М. в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, заяв та клопотань не направляла.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повторно, як і представник ОСОБА_5 повторно в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи належним чином повідомлені, відповідно до вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, заяв та клопотань не направляли.
Третя особа направила на адресу суду заяву про розгляд справи в її відсутність за наявними доказами в справі.
Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, враховуючи, що в справі є достатньо доказів для її заочного розгляду, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
За змістом ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Так, в судовому засіданні, встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13-15, том №1).
Згідно вироку Яготинського районного суду Київської області від 26 січня 2017 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Призначено покарання у вигляді 4 (чотири) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки. Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання. Згідно вироку суду було стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 250 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди. (а.с. 16-20, том №1)
Вказаний вирок Яготинського районного суду Київської області від 26 січня 2017 року було залишено без змін відповідно до ухвали Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2017 року. (а.с.21-22, том №1)
Пред'явлено до примусового виконання Яготинському районному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області виконавчий лист, як вбачається з копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.05.2017 року (а.с.23, том №1).
В ході примусового виконання судового рішення на реалізацію до ДП "СЕТАМ" був переданий транспортний засіб: ВАЗ 2105, 1985 року випуску, д/н НОМЕР_1 . (а.с.24, том №1)
25 серпня 2022 року постановою державного виконавця Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавчий лист про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, був повернутий стягувачу (а.с.25, том №1).
Згідно постанови Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21 вересня 2022 року відкрито виконавче провадження №69898381 (а.с.26, том №1).
Державним виконавцем були оголошені у розшук транспортні засоби - Реєстраційний/кадастровий номер НОМЕР_2 , Найменування: ЗАЗVIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_3 . Загальна характеристика: модель: 110307, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 2005, Номер кузова: НОМЕР_3 ; Реєстраційний/кадастровий номер: НОМЕР_1 , Найменування:ВАЗVIN/Номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_4 Загальна характеристика:модель: 2105, категорія: ЛЕГКОВИЙ, колір: БІЛИЙ, рік виробництва: 1985, Номер кузова: НОМЕР_4 (постанова державного виконавця від 17 жовтня 2022 року). (а.с.27, том №1)
Позивачу направлено лист від Управління забезпечення примусового виконання рішення у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) в якому повідомлено про те, що за ОСОБА_4 зареєстровані транспортні засоби: -ЗАЗ 110307, легковий, номерний знак НОМЕР_2 , - ВАЗ 2105, номерний знак НОМЕР_5 . Додатково повідомлено про те, що будь-якого іншого рухомого чи нерухомого майна на праві власності боржнику не належить. Позивач звернувся до державного реєстратора Яготинської міської ради із заявою про отримання деталізованої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме житлового будинку, в якому зареєстрований та проживає боржник - АДРЕСА_1 . Позивачем була отримана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якої стало відомо, що згідно договору купівлі-продажу від 08.10.2013 ОСОБА_4 являвся власником житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 . (а.с.28-34 т.1)
Відповідно до копії договору дарування житлового будинку та відповідних документів посвідченого 14.03.2017 року приватним нотаріусом Овчаренко І.Ж., вбачається, що ОСОБА_4 подарував будинок за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (а.с.56-85, том 1).
Відповідно до виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №382/966/16-к виданого 28.04.2017 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 250000,00 грн моральної шкоди, вбачається, що на виконанні в Яготинському відділі ДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) перебуваю виконавчі провадження, №53877405 та №69898381, відповідно до яких на майно ОСОБА_4 накладено арешти, та звернено стягнення на заробітну плату, пенсію чи стипендію та інші доходи боржника, оголошено розшук майна боржника, а саме автомобілів ЗАЗ 110307 д.н.з. НОМЕР_2 та ВАЗ 2105 д.н.з. НОМЕР_1 , нерухоме майно, а саме житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 не зареєстровано за боржником ОСОБА_4 оскільки з відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно договору купівлі-продажу від 08.10.2013 ОСОБА_4 являвся власником житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 . Проте, 14.03.2017 - вказаний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 - відповідач ОСОБА_4 подарував його своїй доньці - ОСОБА_3 . (а.с. 90-250, том №1, а.с. 1-190 том №2)
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено такий висновок: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: 1.фіктивного (стаття 234 ЦК України); 2.такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); 3.такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16.
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511 св 19) зроблено висновок: «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).»
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Отже з врахуванням вище викладеного, з матеріалів справи вбачається, що згідно вироку Яготинського районного суду Київської області від 26 січня 2017 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Призначено покарання у вигляді 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки. Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання. Вироком суду було стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 250 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.
20.04.2023 з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно договору купівлі-продажу від 08.10.2013 ОСОБА_4 являвся власником житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 .
Проте, 14.03.2017 року, тобто будучи ознайомленим із вироком суду та стягненням з нього завданої моральної шкоди на користь позивача, вказаний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 - відповідач ОСОБА_4 подарував його своїй доньці - ОСОБА_3 , не виконавши вироку суду в частині цивільного позову.
Зазначені дії ОСОБА_4 вчинив після ухвалення вироку Яготинського районного суду Київської області від 26.01.2017 фактично з метою ухилення майна від реалізації задля погашення боргу на користь ОСОБА_1 ..
Таким чином, відповідач ОСОБА_4 не повернув ОСОБА_1 250000,00 грн завданої моральної шкоди, та відчужив належне йому майно на праві приватної власності на користь своєї доньки на підставі договору дарування.
Враховуючи вищенаведене, дії відповідача у сукупності дають підстави для висновку про фіктивність даного договору дарування.
Тому, за таких обставин, позовні вимоги позивача, суд вважає обґрунтованими, оскільки вказаний правочин спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому вимог про стягнення грошових коштів з боржника.
Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20.
Так, позовні вимоги щодо скасування рішення державної реєстрації на підставі договору дарування житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Бориспілського районного нотаріального округу Овчаренко І.Ж. від 14 березня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі № 464, не підлягають до задоволення з огляду на те, що позивачем не надано доказів, які б підтвердили порушене, невизнане або оспорюване право чи то свободи, чи законні інтереси позивача відповідно до ст..4 ЦПК України, саме даним Державним реєстратором.
Керуючись ст.ст.78, 79, 81, 82, 258-259, 265, 268, 293, 354, 294, 141 ЦПК України, ст.ст.204, 215, 234 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд
Позов ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Бориспільського нотаріального округу Київської області Овчаренко Ірина Жанівна про визнання договору недійсним, задоволити частково.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Овчаренко І.Ж. від 14 березня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі № 464.
В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений позивачем у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, котра може бути подана протягом 30 днів з дня отримання його копії. Учасник справи якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 14 лютого 2025 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 14.02.2025 року.
Суддя Кисіль О. А.