10 лютого 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/13960/24
Провадження № 22-ц/820/420/25
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В.
за участю представника відповідача ТОВ «Техноторг-Дон» Кушніренка І.С., представника позивача Бейлика М.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №686/13960/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон», подану в його інтересах адвокатом Кушніренком Ігорем Станіславовичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 листопада 2024 року (суддя Продан Б.Г., повне судове рішення складено 04 грудня 2024 року) та на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2024 року (суддя Продан Б.Г., повне судове рішення складено 26 грудня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» про стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом зазначаючи, що в період з 14.01.2013 по 08.04.2024 він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Техноторг-Дон» (надалі - Товариство). Проте, в день звільнення позивача, відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійсни виплату таких коштів, а саме: заробітної плати та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. І так як Товариство не провело повний розрахунок при звільненні, тому, поміж іншого, підлягає також до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ «Техноторг-Дон» заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 9114,82 грн, невиплачену грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 109 911,13 грн та середній заробіток за період затримки розрахунку в сумі розмірі 62855,76 грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 листопада 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Техноторг-Дон» на користь ОСОБА_1 9114 грн 82 коп невиплаченої заробітної плати, 62855 грн 76 коп середнього заробітку за весь час затримки, 109 911 грн 13 коп грошової компенсації за невикористану відпустку.
Додатковим рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2024 року заяву Дрегало О.Є. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Доповнено резолютивну частину рішення Хмельницького міськрайонного суду від 28 листопада 2024 року, додатково зазначивши: «Стягнути із ТОВ «Техноторг-Дон» на користь ОСОБА_1 25 000 грн витрат на правничу допомогу».
Не погоджуючись із цими рішеннями суду, ТОВ «Техноторг-Дон», в інтересах якого діє адвокат Кушніренко І.С., оскаржило його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Так відповідач вказує, що позивачем не була подана до суду заява про уточнення позовних вимог у строк встановлений процесуальним законом і лише 09.10.2024 та 26.11.2024 представником позивача через систему «Електронний суд» були надані суду додаткові пояснення, в яких позивач визначив розмір сум заявлених до стягнення. І ці додаткові пояснення суд першої інстанції помилково прийняв до уваги, оскільки вони підписані від імені позивача адвокатом Бейликом М.Б. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВХ №1059826 від 27.12.2023, виданого на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 26.12.2023, тоді як в додатковому рішенні суд встановив, що адвокат представляв інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції на підставі договору про надання правової допомоги від 08.05.2024, ордеру серії ВХ №1073765 від 16.07.2024.
Також, Товариство зазначило, що в поданих до суду додаткових поясненнях від 26.11.2024 позивач вказував, що існує заборгованість з недоплаченої заробітної плати за січень, що становить 2420,65 грн, за лютий - 2499,93 грн, за березень - 4194,24 грн, загалом - 9114,82 грн, однак відповідачем в запереченнях зазначалось, що позивачем не вказано, яким чином він розрахував заборгованість з недоплаченої заробітної плати на загальну суму 9114,82 грн та які саме докази підтверджують виникнення цієї заборгованості.
Поміж того, відповідач вказував, що розрахунок середнього заробітку за період затримки розрахунку в сумі 62 855,76 грн здійснений позивачем з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, оскільки всупереч вимог вищевказаної постанови в своєму розрахунку позивач застосовує розмір заробітної плати, який він отримував в грудні 2023 року, при тому, що звільнився позивач в квітні 2024 року.
Крім того, Товариство посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано ухвалами суду від 27.09.2024 та 14.10.2024 відмовив представнику у задоволенні заяв про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
Щодо додаткового рішення суду, відповідач вважає, що відсутні обґрунтовані підстави для розгляду заяви представника позивача та прийняття судом додаткового рішення у цій справі, адже: позовна заява не містить попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікував понести у зв'язку із розглядом справи; адвокатом Бейликом М.Б. до його заяви від 03.12.2024 не наданий детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; адвокат Бейлик М.Б. вступив у судову справу № 686/13960/24 на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 2023-12-26р., копія якого взагалі не була надана адвокатом до його заяви від 03.12.2024.
Також, відповідач вказує на те, що резолютивна частина додаткового рішення не відповідає вимогам частини 5 статті 265 ЦПК України.
Зважаючи на викладене, ТОВ «Техноторг-Дон», в інтересах якого діє адвокат Кушніренко І.С., просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог і вимог про ухвалення додаткового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бейлик М.Б., погоджується із висновками суду першої інстанції та просить оскаржувані рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення вказуючи, що відповідач не заперечував щодо невиплати в повному обсязі заробітної плати та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Позиція позивача щодо недоплаченої заробітної плати: так як до грудня 2023 року його заробітна плата була відносно сталою (з серпня по грудень 2023 року щомісячно нараховано 12 422, 00 грн, фактично одержано 9 999,71 грн), однак з початку 2024 року з невідомих підстав заробітну плату було зменшено. І через відсутність підстав для зменшення заробітної плати, заборгованість за січень становить 2420,65 грн, за лютий - 2499,93 грн, за березень - 4194,24 грн, всього - 9114,82 грн. Через не проведення Товариством повного розрахунку при звільненні позивача, підлягає стягненню з відповідача також середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 62855,76. А тому міськрайонний суд вірно стягнув з Товариства 9114,82 грн заборгованості зі сплати заробітної плати, 109911,13 грн невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та 62855,76 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку.
Представник позивача зазначає, що відповідач не вказує конкретних заперечень щодо визначеного судом розміру заборгованості, не наводить власних розрахунків та не стверджує про відсутність такої заборгованості взагалі, вдаючись до надмірного формалізму. Також, представник позивача звертає увагу суду на те, що позивач звертався до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці зі зверненням щодо порушення законодавства про працю ТОВ «Техноторг-Дон», яким встановлено ряд порушень останнім трудового законодавства відносно позивача.
Стосовно оскарження відповідачем додаткового рішення, представник Дрегало О.Є. зауважує, що останнім з дотриманням вимог ЦПК України суду було надано докази обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також їх вартість. Крім того, в судовому засіданні, до закінчення судових дебатів стороною позивача було зроблено відповідну заяву. Посилання відповідача на неналежне формулювання виконаних робіт адвокатом Бейликом М.Б., останній вважає надмірним формалізмом, хоча будь-яких клопотань про зменшення судових витрат позивача відповідачем не заявлено.
Представник відповідача ТОВ «Техноторг-Дон» адвокат Кушніренко І.С. підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Бейлик М.Б. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ОСОБА_1 до суду не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення відповідають вимогам статті 263 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що в період з 14 січня 2013 року по 08 квітня 2024 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Техноторг-Дон», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.4).
08.04.2024 ОСОБА_1 було звільнено з посади менеджера зі збуту запасних частин за ст. 38 КЗпП на підставі Наказу № ТД000000078-ТД-000951 від 08.04.2024 (а.с.5).
Згідно розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки ТОВ «Техноторг-Дон» від 16 липня 2024 року така компенсація в загальному становить 109911,13 грн (а.с.48).
Відповідно до повідомлення Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ПД/2/350-3В-24 від 19.04.2024, складеного на звернення ОСОБА_1 щодо можливого порушення законодавства про працю ТОВ «Техноторг-Дон» зазначено, що всупереч наказу Товариства №10-к від 14.01.2013 (далі - Наказ) табелем обліку використання робочого часу за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 робочий час заявника відображений як 6 годинний. Табелем обліку використання робочого часу за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 робочий час заявника відображений як 6 годинний та чотирьох годинний. Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за період з 01.03.2024 по 31.03.2024 робочий час заявника відображений як шести годинний, чотирьох годинний, семи годинний та восьми годинний. Будь-яких наказів про зміну режиму роботи заявника до їх запровадження під час проведення заходу державного нагляду (контролю) посадовій особі не надано. Також, встановлено, що в порушення вимог ч. 1 ст. 10 Закону №2136 заробітна плата виплачена з порушенням умов, визначених трудовим договором, а саме відповідно до Наказу заявнику встановлено повний робочий день (8 годин на день) та табелями обліку робочого часу заявника за січень, лютий та березень 2024 заробітна плата виплачувалась в січні, лютому та березні 2024 не на умовах визначених Наказом. З метою усунення виявлених під час позапланової перевірки порушень, начальнику ТОВ «Техноторг-Дон» внесено припис та надано строк для усунення виявлених порушень (а.с. 114-117).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із їх підставності, обґрунтованості та доведеності, адже ТОВ «Техноторг-Дон» в день звільнення позивача 08.04.2024 письмово не повідомив останнього про нараховані суми, належні до виплати при звільненні та не здійснив їх виплату, тому з Товариства на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення 109911,13 грн невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Також, міськрайонний суд, врахувавши зміну відповідачем без належних законних підстав істотних умов праці позивача, прийшов до висновку про стягнення із ТОВ «Техноторг-Дон» заборгованості по заробітній платі за період з січня 2024 року по день звільнення ОСОБА_1 в сумі 9114,82 грн та 62855,76 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення 25000 грн витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Згідно статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом абзацу 1 частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Відповідно до частини 3 статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного суду у справі №442/4475/22 слідує, що «Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів.
Аналіз частини 3 статті 32 КЗпП України свідчить про те, що під змінами в організації виробництва і праці слід розуміти об'єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних і соціальних показників, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов.
У цій правовій нормі йдеться про такі зміни, які викликані об'єктивними причинами на виробництві і стосуються не одного працівника, а цілого підприємства або принаймні структурного підрозділу. Такі зміни законодавець розглядає як самостійне правове явище, що має особливий правовий статус, спеціальний порядок їх проведення.
Якщо зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.
У постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження № 61-13072св19) вказано, що при зміні істотних умов праці посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто зміни, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується. Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 317/4223/16-ц (провадження № 61-24793св18) зазначено, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Проведення заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника і суд не вправі обговорювати та вирішувати питання про доцільність змін в організації виробництва і праці.».
Частиною 1 статті 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин 1,2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що Товариство у день звільнення ОСОБА_1 не виплатило останньому компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в розмірі 109911,13 грн; оплата заробітної плати ОСОБА_1 з січня по березень 2024 року проводилася всупереч умовам трудового договору, що був укладений між позивачем та відповідачем відповідно до наказу №10-к від 14.01.2013 (за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 оплата праці нарахована за шестигодинний робочий час, за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 - за шестигодинний та чотирьохгодинний робочий час, за період з 01.03.2024 по 31.03.2024 - за шестигодинний, чотирьохгодинний, семигодинний та восьмигодинний робочий час при узгодженому працівником та роботодавцем восьмигодинному робочому часі) і належних та допустимих доказів щодо законності таких дій відповідачем в порушення вимог частини 1 статті 81 ЦПК України не надано, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність законних підстав для стягнення з ТОВ «Техноторг-Дон» на користь позивача 109911,13 грн грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (сума визначена без вирахуванням податків та обов'язкових платежів) та 9114,82 грн заробітної плати (вказана сума визначена з вирахуванням податків та обов'язкових платежів) за період з січня 2024 року по березень 2024 року.
І при визначенні розміру заробітної плати позивача за вказаний вище період, оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України докази, а саме: копію трудової книжки позивача, копію наказу про припинення трудового договору (контракту) від 08.04.2024, довідку Товариства, видану щодо нарахованої та виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період з січня 2023 року по квітень 2024 року, копію звіту-рахунку АТ «ОТПБАНК» за період з 01.01.2022 по 16.04.2024 про рух коштів по картці ОСОБА_1 , копію листа Державної служби з питань праці від 19.04.2024, міськрайонний суд правильно вважав, що сума невиплаченої заробітної плати позивача за період з січня 2024 року по день звільнення останнього становить 9114,82 грн ((недоплачена заробітна плата за січень 2024 року в розмірі 2420,65 грн (9999,71 грн (фактично отримувана заробітна плата згідно з посадовим окладом) - 7579,06 грн (фактично отримана заробітна плата за січень 2024 року)) + недоплачена заробітна плата за лютий 2024 року в розмірі 2499,93 грн (9999,71 грн (фактично отримувана заробітна плата згідно з посадовим окладом) - 7499,78 грн (фактично отримана заробітна плата за лютий 2024 року)) + недоплачена заробітна плата за березень 2024 року в розмірі 4194,24 грн (9999,71 грн (фактично отримувана заробітна плата згідно з посадовим окладом) - 5805,57 грн (фактично отримана заробітна плата за березень 2024 року)).
З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку та заробітної плати є голослівними, адже самі по собі письмові заперечення Товариства щодо цих позовних вимог не є доказами відсутності заборгованості (неправильності її розміру) відповідача щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку та наявності законних підстав щодо зміни істотних умов праці останнього.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія вважає їх такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.
При стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Апеляційний суд констатує, що для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції було враховано суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору позивача за грудень та листопад 2023 року, що є останніми двома повністю відпрацьованими ОСОБА_1 місяцями роботи (листопад 2023 року - 22 робочих дні, грудень 2023 року - 21 робочих дні), що підтверджується даними ТОВ «Техноторг -Дон», викладеними у розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки ОСОБА_1 від 16.07.2024 (а.с.48).
Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 08 лютого 2022 року по справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
Враховуючи, що за листопад та грудень 2023 року нарахована заробітна плата ОСОБА_1 становила по 12422 грн щомісячно, що підтверджується довідкою ТОВ «Техноторг -Дон» (а.с. 48), тому середній заробіток за час затримки розрахунку з 09.04.2024 по 09.10.2024 включно, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 76264,32 грн ((577,76 грн (оплата одного робочого дня) х 132 робочих днів з 09.04.2024 по 09.10.2024)) з урахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Разом з тим, судом першої інстанції стягнуто на користь позивача 62855,76 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і цей розмір визначений з вирахуванням податків та обов'язкових платежів.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо порушення міськрайонним судом норм процесуального права, а саме безпідставної відмови представнику відповідача у задоволенні клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, судова колегія їх вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки суд вирішив зазначені клопотання у відповідності із вимогами статті 212 ЦПК України.
Посилання в доводах апеляційної скарги про те, що представником позивача була подана заява про уточнення позовних вимог поза межами строку, встановленого процесуальним законом, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки позивач в позовній заяві зазначив, що розрахунок сум, які підлягають до стягнення буде здійснено після отримання необхідної інформації від відповідача. В подальшому, Товариством на виконання ухвали суду було надано витребовувану інформацію і позивач, відповідно до наданих доказів, конкретизував розмір позовних вимог про стягнення з відповідача: компенсації за невикористану відпустку, заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо аргументів апеляційної скарги Товариства про незаконність ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції вважає їх помилковими.
Відповідно до частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як встановлено судом першої інстанції, професійну правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_1 надавав адвокат Бейлик М.Б. відповідно до ордера серії ВХ №1073765 від 16.07.2024, що виданий на підстав договору про надання правничої допомоги №б/н від 08.05.2024 (а.с. 54).
У судовому засіданні 28.11.2024 адвокат Бейлик М.Б. зазначив, що докази понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (а.с. 144).
28.11.2024 Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив додаткове рішення у цій справі.
У заяві від 03.12.2024 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бейлик М.Б., зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції складає 25000 грн.
На підтвердження надано копії документів: договору про надання правової допомоги від 08.05.2024; додатку № 1 до договору від 08.05.2024; акту № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги (послуг) від 03.12.2024; звіту про витрачений час на надання правничої допомоги та рахунок-фактуру № 03/24 від 03.12.2024 на суму 25000 грн.
У пункті 3.1. договору про надання правової допомоги від 08.05.2024 передбачено, що за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеною за домовленістю сторін.
Згідно з пунктами 4, 6 додатку № 1 до договору від 08.05.2024 сторони погодили, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги згідно із п.1 та п.2 даного додатку становить 25000 грн та сплачується (підлягає сплаті) замовником не пізніше ніж через 180 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням (ухвалою, рішенням або постановою) у цивільній справі про стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати та грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток.
На оплату гонорару у сумі 25000 грн за виконання умов договору про надання правничої допомоги від 08.05.2024 та додатку № 1 від 08.05.2024 адвокат Бейлик М.Б. надав рахунок-фактуру № 03/24 від 03.12.2024.
Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу складності справи та виконаній адвокатом роботі, часу, затраченому, на виконання відповідних робіт, не доведена позивачем.
З урахуванням практики ЄСПЛ при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Тому, суд першої інстанції правомірно стягнув на користь ОСОБА_1 підтверджені доказами витрати на правничу допомогу, які мають бути сплачені. Будь-яких клопотань про зменшення судових витрат від відповідача до суду першої інстанції не надходило.
Посилання скаржника на те, що адвокат Бейлик М.Б. вступив у цю справу №686/13960/24 на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 26.12.2023, проте його копія не була надана до справи, спростовується наявністю в матеріалах справи копією ордеру про надання правничої допомоги серії ВХ №1073765 від 16.07.2024 та копією договору про надання правової допомоги від 08.05.2024, в п.1.2.3. якого зазначено, що адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень здійснює процесуальне представництво (захист інтересів) замовника у справі щодо стягнення заробітної плати з ТОВ «Техноторг-Дон».
Аргументи апеляційної скарги в тій частині, що резолютивна частина додаткового рішення не відповідає вимогам частини 5 статті 265 ЦПК України заслуговують на увагу, проте це не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства; оскаржувані рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390, 391 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон», подану в його інтересах адвокатом Кушніренком Ігорем Станіславовичем, залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 листопада 2024 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 лютого 2025 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай