Справа № 301/278/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Золотар М.М.
Провадження № 22-ц/811/2162/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
06 лютого 2025 року м.Львів
Справа № 301/278/14-ц
Провадження № 22-ц/811/2162/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області, ухвалене у м. Іршава 21 квітня 2017 року у складі судді Золотаря М.М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитом та відсотками,-
встановив:
31 січня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 29 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого
є Публічне акціонерне товариство «Промінвестбанк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк»), та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 190/7-05, згідно з яким він отримав кредит для ремонту та облаштування житла у розмірі 125 000 грн. строком до 28 листопада 2025 року зі сплатою 20 % річних.
На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором 29 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 281/12-05.
Відповідачі належним чином взяті на себе зобов'язання не виконують, у зв'язку з чим станом на 1 січня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 248 341,99 грн. (116 674,70 грн. - за кредитом, 86 872,17 грн. - за відсотками, 44 795,12 грн. - пеня).
17 грудня 2012 року ПАТ «Промінвестбанк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги за зазначеними кредитним договором та договором поруки.
Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 248 341,99 грн. заборгованості.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року позов задоволено.
Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 248 341,99 грн. заборгованості та 2 483,42 грн. судових витрат.
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 5 вересня 2018 року рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року змінено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2005 року № 190/7-05 станом на 1 січня 2014 року у загальній сумі 215 781,89 грн., з яких: 116 674,70 грн. - заборгованість за кредитом, 86 872,17 грн. - заборгованість за відсотками, 12 235,01 грн. - пеня. У задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 2 157,82 грн. судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року в частині задоволених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення пені та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 5 вересня 2018 року в частині задоволених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Справу № 301/278/14-ц в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками за кредитним договором направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення пені за кредитним договором відмовлено.
Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року переглядається апеляційним судом в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками за кредитним договором.
У зазначеній частині рішення суду оскаржив ОСОБА_2 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що позивач не надав належного повного розрахунку заборгованості з усіма його складовими. Зазначає, що Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк змінив строк основного зобов'язання, оскільки 10 квітня 2007 року вже звертався із позовом про дострокове стягнення заборгованості у повному обсязі за кредитним договором від 29 листопада 2005 року № 190/7-05, в рахунок погашення якої просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Іршавського районного суду від 12 жовтня 2007 року позов задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості станом на 17 вересня 2007 року в розмірі 218 652, 32 грн.
З аслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що 29 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ПАТ «Промінвестбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 190/7-05, згідно з яким відповідач отримав кредит для ремонту та облаштування житла у розмірі 125 000 грн. строком до 28 листопада 2025 року зі сплатою 20 % річних.
17 грудня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги за зазначеними кредитним договором.
Позичальник ОСОБА_2 свої зобов'язання належним чином не виконував, останнє погашення заборгованості здійснив 25 червня 2013 року, у зв'язку з чим, згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 1 січня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 248 341,99 грн. (116 674,70 грн. - за кредитом, 86 872,17 грн. - за відсотками, 44 795,12 грн. - пеня).
Через неналежне виконання позичальником зобов'язань ПАТ «Промінвестбанк» у квітні 2007 року звертався до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості у повному обсязі за кредитним договором від 29 листопада 2005 року № 190/7-05, у рахунок погашення якої просив звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором, укладеним між банком та ОСОБА_2 , (житловий будинок АДРЕСА_1 ) шляхом продажу банком предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, з метою погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором у розмірі 218 652,32 грн. Цим судовим рішення встановлено, що заборгованість ОСОБА_2 станом на 17 вересня 2007 року становить 218 652,32 грн., з яких: 116 674,70 грн. - кошти кредиту; 9 627,53 грн. - відсотки; 16 249,25 грн. - пеня, 2 931,71 грн. - фінансова санкція за статтею 625 ЦК України, 35 669,13 грн. - штраф згідно з пунктом 6.2 кредитного договору та 37 500 грн. - штраф згідно з пунктом 5.2.2 кредитного договору.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 9 жовтня 2008 року рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2007 року в частині встановлення початкової ціни реалізації предмета іпотеки в сумі 145 100 грн. скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про встановлення ціни продажу предмета іпотеки - на підставі оцінки майна у сумі 291 177 грн.; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки ( житловий будинок АДРЕСА_2 ) не виконано.
Пунктом 3.4. кредитного договору від 29 листопада 2005 року передбачено, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту він сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 20 % річних, порядок нарахування яких визначається відповідно до підпунктами 3.2 та 3.3. цього договору.
У пункті 6.7 кредитного договору сторони визначили позовну давність тривалістю десять років.
На обґрунтування зазначеної у позовній заяві заборгованості позивач надав розрахунок із інформацією по щомісячних платежах з 17 грудня 2012 року (дня відступлення права вимоги) до 1 січня 2014 року, до якого включено наявну заборгованість ОСОБА_2 на момент укладення договору про відступлення права вимоги (загальна заборгованість за кредитом та відсотками із 29 листопада 2005 року по 17 грудня 2012 року). До апеляційного суду позивачем надано розрахунок, згідно з яким заборгованість ОСОБА_2 станом на 1 січня 2014 року становить 215 781,89 грн.: заборгованість за кредитом (116 674,70 грн.) та за відсотками (86 872,17 грн.).
Позичальник у період з 2007 року по 2012 року здійснив платежі на загальну суму 72 027,78 грн. Ці платежі із зазначенням зарахувань, погашень, залишків коштів та призначенням платежів, відображені у детальному помісячному розрахунку заборгованості, наданому ПАТ «Промінвестбанк» та позивачем. Оскільки рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2007 року було стягнуто заборгованість, зокрема, за відсотками, а також пеня та штрафи, кошти, які вносені ОСОБА_2 , направлені на погашення цих сум.
Суд першої інстанції керувався тим, що у зв'язку з невиконання зобов'язань за кредитним договором у відповідача виникла заборгованість у розмірі 248 341,99 грн., яка відповідно до статей 554, 1054 ЦК України підлягає стягненню на користь позивача.
При вирішенні спору колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Згідно змісту статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Цеправилоє універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, наведені у постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зазначено, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Тобто, у разі пред'явлення до позичальника вимоги про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за кредитом становить 116 674,70 грн. Ця заборгованість є непогашеною та підлягає стягненню з відповідача.
Іншою позовною вимогою є стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за відсотками в сумі 86 872,17 грн.
Встановлено, що у квітні 2007 року кредитор звертався до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості у повному обсязі за кредитним договором від 29 листопада 2005 року № 190/7-05, тобто, змінив строк виконання зобов'язання та визначив заборгованість за кредитом (116 674,70 грн.) та за відсотками (9 627,53 грн.).
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Тобто право кредитора нараховувати проценти за договором пзики відповідно до статті 1048 ЦК України припинилося.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 3.4. кредитного договору від 29 листопада 2005 року передбачено, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту він сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 20 % річних, порядок нарахування яких визначається відповідно до п.п.3.2 та 3.3. цього договору.
Відтак, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитним договором визначено розмір процентів, які зобов'язаний сплатити боржник за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позиція позивача у частині вимоги про стягнення процентів зводиться до того, що розмір заборгованості по процентах визначено на підставі п. 3.4. кредитного договору як відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Внаслідок звернення Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконане. Тому належить вважати, що зобов'язання не припинено. Кредитор вправі вимагати забезпечення гарантій належного виконання зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України та п. 3.4. кредитного договору.
Позивачем нараховані проценти за період з 29 листопада 2005 року до 1 січня 2014 року. Проценти за кредитним договором до вимоги кредитора достроково повністю погасити кредит становлять 9 627,53 грн. У решті проценти нараховані згідно положень частин другої статті 625 ЦК України та п.3.4. кредитного договору як відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
У пункті 3.7. кредитного договору сторони встановили черговість погашення за договором у випадку наявності заборгованості за кредитом або процентами. У першу чергу задоволення вимог здійснюється за процентами, а після повної сплати заборгованості за попередньою чергою відбувається задоволення вимог наступної черги.
Встановлено, щовідповідач у період з 2007 року по 2012 рік сплатив 72 027,78 грн., які належить зарахувати на погашення заборгованості по процентах та стягнути проценти у розмірі 14 844,39 грн.
Загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 131 519,09 грн. Тобто, у частині вимог про стягнення заборгованості позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідач посилається на сплив позовної давності, яку належить обчислювати після несплати кожного чергового платежу.
Зазначені доводи не можна брати до уваги з урахуванням наступного.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 цього Кодексу).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто захистити свої права чи інтереси в судовому порядку.
Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (стаття 6 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
У пункті 6.7. кредитного договору сторони визначили строк позовної давності тривалістю в десять років. Вони досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України. Відтак, розрахунок заборгованості належить провести в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі.
Звернувшись до суду з позовом у 2007 році про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, первісний кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання.
ТОВ «Кредитні ініціативи» не пропустило десятирічний строк позовної давності, визначений у кредитному договорі, оскільки звернулося до суду із позовом у січні 2014 року.
З урахуванням наведеного, підстави для відмови у позові через пропуск позовної давності відсутні.
З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом та відсотками за кредитним договором належить скасувати та в цій частині прийняти нове рішення. У частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом та відсотками позов задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 131 519, 09 грн.; в решті позову відмовити.
Керуючись: ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом та відсотками за кредитним договором скасувати та в цій частині прийняти нове рішення.
У частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом та відсотками позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (04655, м. Київ, Оболонський район, вул. Вікентія Хвойки, буд 21, ЄДРПОУ 35326253) заборгованість у розмірі 131 519, 09 грн. (сто тридцять одну тисячу п'ятсот дев'ятнадцять грн. 09 коп.).
В решті позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 11 лютого 2025 року.
Головуючий_-_____________________Т.І.Приколота
Судді: _______________Ю.Р. Мікуш _______________ Р.В. Савуляк