Справа № 461/4829/22 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.
Провадження № 22-ц/811/408/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
03 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючої судді: Мікуш Ю.Р.,
Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,
Секретар Іванова О.О.
З участю: представника позивача-адвоката Масляного Ю.А., представників відповідача ОСОБА_1 - адвоката Биваліна О.В., адвоката Ужва К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу №461/4829/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м..Львова від 18 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору дарування квартири, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання (поновлення) права користування квартирою
15 вересня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору дарування квартири, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання (поновлення) права користування квартирою.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 1971 року проживав у квартирі АДРЕСА_1 . У 2001 році позивач разом з сином ОСОБА_4 набув право власності по частці на зазначену квартиру в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». У 2001 році у позивача стався вогнищевий інфаркт міокарда та він проходив довготривалу реабілітацію. У зв'язку з цим у нього виникли фінансові труднощі, повноцінно працювати він вже не міг. Скориставшись тими обставинами, його син ОСОБА_4 та колишня дружина позивача ОСОБА_3 почали на позивача психологічно тиснути, щоб він переписав квартиру на ОСОБА_3 , натомість, вона обіцяла позивачеві, що буде його утримувати та виплачувати по 20 євро в місяць до кінця його життя, а він до кінця життя буде проживати у квартирі. Зважаючи на стан свого здоров'я, думаючи, що підписує у Третій львівській державній нотаріальній конторі договір довічного утримання, позивач 04 листопада 2003 року разом з ОСОБА_4 підписав договір дарування квартири, згідно з яким власницею квартири стала ОСОБА_3 .
Після укладення договору донька позивача ОСОБА_5 , так як сама ОСОБА_3 була постійно за кордоном, щомісяця роками постійно передавала позивачеві кошти від ОСОБА_3 у гривнях в обумовленій між ним та ОСОБА_3 сумі, еквівалентній 20 євро. У 2022 році позивач дізнався, що ОСОБА_3 все своє майно, включно з квартирою АДРЕСА_1 , в якій позивач проживає і був зареєстрований, передала у власність синові ОСОБА_4 на підставі договору дарування квартири від 29 вересня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Набувши право власності на квартиру, ОСОБА_4 виставив її на продаж та без рішення суду, без відома позивача і без його згоди зняв позивача з реєстрації постійного місця проживавння у квартирі.
10 вересня 2022 року ОСОБА_4 разом з ОСОБА_3 пробували позивача виселити з квартири, зібравши всі його речі. На його, позивача ОСОБА_2 , прохання було викликано поліцію. За той час ОСОБА_4 та ОСОБА_3 винесли з квартири ряд речей та його насильно винесли, оскільки він сам не виходив та чинив опір. Поліція, яка приїхала на виклик позивача, пояснила ОСОБА_4 , що без рішення суду виселяти батька з квартири не буде, незважаючи на документ про виписку з квартири, який пред'явив ОСОБА_4 . В ході розмови з поліцією, відповідач ОСОБА_4 проговорився, що він вже відчужив квартиру, уклав на квартиру дарчу, але не сказав кому. В подальшому позивач від свого адвоката дізнався, що 29 серпня 2022 року приватним нотаріусом Сиротяком М.Р. було посвідчено договір дарування, згідно з яким власницею квартири стала ОСОБА_1 .
Протягом всіх років, з моменту укладення договору дарування квартири у 2003 році, позивач продовжував постійно проживати у квартирі та регулярно сплачував усі комунальні послуги, а також оформляв субсидію на відшкодування житлово-комунальних послуг.
Позивач є одинокою особою похилого віку, квартира на АДРЕСА_2 є його єдиним житлом. Враховуючи стан його здоров'я, відсутність достатнього матеріального забезпечення, як зазначає позивач, він потребував сторонньої допомоги і надіявся її отримати укладаючи договір довічного утримання із ОСОБА_3 .. Тепер зрозумів, що помилявся щодо правової природи договору та його наслідків.
Позивач просить суд визнати частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_3 з другого боку та посвідчений 04 листопада 2003 року Третьою львівською державною нотаріальною конторою в частині дарування ідеальної частини квартири, належної ОСОБА_2 , з приведенням сторін договору до попереднього стану, витребувати на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 1/2 (одну другу) частку квартири АДРЕСА_1 , що отримана нею відповідно до договору дарування від 29 серпня 2022 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом Сиротяком Михайлом Романовичем, реєстровий номер 456, скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 , на 1/2 (одну другу) частку квартири АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 , визнати (поновити) за позивачем право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 18 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_3 з другого боку та посвідчений 04 листопада 2003 року Третьою львівською державною нотаріальною конторою в частині дарування ідеальної частини квартири, належної ОСОБА_2 , з приведенням сторін договору до попереднього стану.
Витребувано на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 1/2 (одну другу) частку квартири АДРЕСА_1 , що отримана нею відповідно до договору дарування від 29 серпня 2022 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом Сиротяком Михайлом Романовичем, реєстровий номер 456.
Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 , на 1/2 (одну другу) частку квартири АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 .
В решті позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Галицького районного суду м.Львова від 21 травня 2024 року вирішено стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1984,80 грн.-по 992,40 грн. з кожного.
Судовий збір в розмірі 992,40 грн., який підлягає стягненню з ОСОБА_4 компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним, необгтунтованим, таким, що ухвалене без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Задовольняючи позов в частині визнання недійсним договору дарування від 04.11.2003 року, суд посилався на те, що позивач був людиною похилого віку та за станом здоров'я потребував стороннього догляду, однак такі твердження не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки на час виписки позивачу було 54 роки, а у виписці зазначено, що він виписаний з лікарні з поміткою №2, що означає, що стан здоров'я покращений та не має жодного посилання на довготривалий курс лікування. Більше того, з моменту виписки і до дати підписання договору пройшло два роки і три місяці. Зазначає, що укладаючи договір дарування, позивач розумів, що він підписує, поставив підпис на всіх примірниках договору, не висловив бажання отримати свій примірник. Щодо посилання суду на єдине житло позивача, звертає увагу, що у поясненнях відповідачів зазначено, що позивач мав переїхати проживати на дачу, а кошти, які передавалися для нього у розмірі 20 євро, мали бути спрямовані на оплату житлово-комунальних послуг за квартиру. Зазначає, що коли вона оглядала квартиру, позивач розумів, що квартира продається і сам зазначив, що планує проживати на дачі за містом. Вважає, що судом помилково взято до уваги пояснення свідків, оскільки у цій справі пояснення свідків не є допустимими доказами. Стверджує, що позивач пропустив без поважних причин строк звернення до суду з позовом, оскільки пройшло майже двадцять років з моменту вчинення правочину і за цей період позивач з будь-яких джерел міг дізнатися, що він не є власником квартири, тому у позові слід було відмовити за пропуском строку позовної давності. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
22 липня 2024 року позивачем ОСОБА_2 надано суду відзив на апеляційну скаргу. У відзиві позивач зазначає, що судом першої інстанції ухвалено законне і справедливе рішення. Строк позовної давності судом поновлено відповідно до вимоги позивача до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .. На той час відповідачка ОСОБА_1 не була відповідачем по справі. Представник відповідачки ОСОБА_1 , який заявляв вимогу про застосування строку позовної давності, не надав суду документів, які б підтверджували його повноваження. Про порушення свого права дізнався у 2022 році та після примусового виселення з квартири звернувся в суд в межах строку позовної давності. Посилається на правові висновки Верховного Суду. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
08.11.2024 року відповідачкою ОСОБА_1 надано суду додаткові пояснення.
27.11.2024 року третьою особою без самостійних вимог в особі завідуючої Третьою Львівською державною нотаріальною конторою З.В.Спільник надано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У відзиві третя особа без самостійних вимог просить задоволити апеляційну скаргу відповідача-3 ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Відповідачі по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судові засідання не з'явилися жодного разу, хоч суд вживав всіх можливих способів, передбачених законом для їх повідомлення. Обов'язок повідомлення відповідача ОСОБА_4 брала на себе відповідачка ОСОБА_1 ..
Відповідачка ОСОБА_3 проживає в Італії та за станом здоров'я немає можливості прибувати в суд.
Відповідно до ч.2ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно ч.1ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представників відповідачки ОСОБА_1 -адвокатів Биваліна О.В. та адвоката Ужва К.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 -адвоката Масляного Ю.А., вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 21 жовтня 1971 року виконкомом Шевченківської районної Ради депутатів трудящих м.Львова було видано ОСОБА_2 ордер №559 на вселення у квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.10 т.1).
01 листопада 2001 року Шевченківською районною адміністрацією ЛМР відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» було видано НОМЕР_3 про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на квартиру за адресою АДРЕСА_2 . (а.с.11-12т.1).
04 листопада 2003 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_3 з другого боку був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Цей договір був посвідчений державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Максьоновою Г.В. (а.с.16-17т.1).
Відповідно до змісту п.1 Договору дарування квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подарували, а ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 , що в цілому складається з однієї кімнати житловою площею 14,0 кв.м та кухні, загальна площа квартири становить 26,5 кв.м. До квартири відноситься комора в підвалі площею 5,1 кв.м.
У пункті 8 Договору дарування прописано, що зміст ст.229 Цивільного кодексу України та п.13 Правил користування приміщеннями в житлових будинках та прибудинковими територіями, затверджених постановою КМУ від 08 жовтня 1992 року за №572, сторонам нотаріусу роз'яснено.
Відповідно до ст.243 ЦК УРСР ( Кодекс 1963р) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
До договору дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.
За змістом ст. 229 цього кодексу при укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ ( право наймача, право застави, довічного користування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків.
Пунктом 13 Правил користування приміщеннями в житлових будинках та прибудинковими територіями, затверджених Постановою КМУ від 08 жовтня 1992 року за № 572 визначено наступне: «Спори, що виникають під час користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, розв'язуються шляхом проведення переговорів між учасниками договору або у судовому порядку».
Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності від 10 листопада 2003 року зареєстровано право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 04.11.2003 року ( а.с.18 т.1).
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 308207166 від 25.08.2022 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 на підставі договору дарування квартири від 29.09.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Біляк О.Я. (а.с.19 т.1.).
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 309273831 від 08.09.2022 року вбачається, що ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 немає у власності об'єктів нерухомого майна ( а.с.73т.1).
Із Акту фактичного проживання, складеного ЛКП «Старий Львів» 09.09.2022 року видно, що ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_2 , але не зареєстрований. Зі слів мешканців будинку ОСОБА_2 в даній квартирі проживає постійно по даний час (а.с.75т.1).
Відповідно до листа Галицької РА ЛМР №32-вих-89685 від 25.10.2022 року ОСОБА_2 , 1946 року народження знятий з реєстрації 16.08.2022 року з адреси АДРЕСА_2 за заявою власника житла ОСОБА_4 .. Підстава: п.50.5 постанови КМУ від 07.02.2022 року №265 та Закон України «Про надання публічних електронних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні ( а.с.145т.1).
Відповідно до довідки № 393 від 21.07.2023 року Центру обліку та нічного перебування бездомних Управління соціального захисту ЛМР на вул.Кирилівській,3 у м.Львові «Про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі для бездомних осіб» ОСОБА_2 перебуває на обліку в Центрі обліку та нічного перебування бездомних як особа, яка немає постійного проживання.
21.07.2023 року Центром обліку та нічного перебування бездомних Суханову І.Б. видано посвідчення №4079 від 21.07.2023 року про взяття на облік.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 309552344 від 12.09.20223 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі Договору дарування квартири від 29.09.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Біляк О.Я. ( а.с.74 т.1).
Представник позивача ОСОБА_2 -адвокат Масляний Ю.А. суду пояснив, що 10 вересня 2022 відповідач ОСОБА_4 разом із ОСОБА_3 намагалися виселити позивача з квартири. На його прохання було викликано поліцію. До приїзду поліції відповідачі Суханови винесли з квартири речі позивача. Працівники поліції, які прибули на виклик, пояснили, що без рішення суду не будуть виселяти позивача з квартири, незважаючи про виписку в адміністративному порядку. Під час розмови з поліцією, ОСОБА_4 проговорився, що він вже уклав дарчу на квартиру, однак не сказав кому. В подальшому, його представником було встановлено, що 29 серпня 2022 року приватним нотаріусом Сиротяком М.Р. було посвідчено договір дарування, згідно якого власником квартири стала ОСОБА_1 .. Пояснив, що з 10 вересня 2022 року дізнався про те, що між ним та ОСОБА_3 04.11.2003 року був укладений договір дарування та 15.09.2022 року він звернувся в суд про визнання частково недійсним зазначеного договору, а саме, в частині квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача пояснив, що до укладення договору, відповідачка ОСОБА_3 запевнила його, що він буде постійно пожиттєво користуватися квартирою, вона допоможе йому в цьому матеріально та щомісячно на протязі його майже двадцятилітнього проживання передавала кошти еквівалентні 20 Євро, які приносила дочка.
Такі умови його влаштовували, оскільки після перенесеного інфаркту міокарди він себе почував слабо, не міг працювати, засобів до життя не було так як лікування було дорого вартісне і він витратив всі заощадження. В той же час, на протязі всіх років після укладення договору, він сплачував комунальні послуги, що підтверджується доданими до матеріалів справи квитанціями, йому надавалася субсидія на комунальні послуги, ніхто йому не повідомляв, що він не має права проживати у спірній квартирі, згідно паспортних даних він зареєстрований у квартирі до цього часу, а тому на протязі 2003-2022 років почував себе впевнено, що має дах над головою. Зазначав, що при підписанні спірного договору, нотаріус йому роз'яснила право довічного користування квартирою, що він буде проживати у квартирі пожиттєво і ніхто його з неї не виселить. Вважає, що договір дарування є недійсним внаслідок його помилки, при підписанні договору вірив нотаріусу та умовам, які йому пропонувала обдарована ОСОБА_3 про довічне користування квартирою та надання допомоги в розмірі 20 євро щомісячно. Копію договору дарування від 04.11.2003 року йому не було вручено.
При перегляді рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за її клопотанням до участі у справі третьою особою без самостійних вимог було залучено Третю львівську державну нотаріальну контору. Завідуючою Третьою львівською державною нотаріальною конторою Спільник З.В. надано суду відзив на апеляційну скаргу та лист про розгляд справи у відсутності представника.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа , яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
За положеннями статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину ( стаття 243 ЦК УРСР, ст.229 ЦК України) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
За договором дарування згідно ст.243 ЦК УРСР одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
За змістом ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із наступних критеріїв: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді та сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати у спірній квартирі після укладення договору дарування.
Згідно правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 16 березня 2016 року справа № 6-93цс/16; від 27 квітня 2016 року у справі №6-372цс16 прописано , що лише у разі встановлення названих вище обставин норми статей 203 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що після укладення оспорюваного правочину ОСОБА_2 продовжував проживати у спірній квартирі, іншого житла у нього не було, на протязі всього періоду проживання після підписання договору, майже 20 років, оплачував комунальні послуги, отримував субсидію як малозабезпечений. За станом здоров'я позивач потребував стороннього догляду та лікування, тому погодився на передачу квартири відповідачці ОСОБА_3 з метою отримання від неї грошової допомоги щомісячно у розмірі 20 євро, яку остання надавала, однак помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, наслідків, які можуть настати після укладення договору. На час укладення договору він повністю довіряв як відповідачці ОСОБА_3 так і нотаріусу, яка, згідно пояснень представника та умов п.8 договору роз'яснила йому ст.229 ЦК УРСР щодо довічного користування квартирою. Для нього почути користь від договору було більш важливіше та вагоміше, ніж назва договору та його суть з правової природи.
Таким чином, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом помилки, є саме помилка в природі правочину, а не помилка в розрахунку одержання користі від правочину. З приводу визнання правочину недійсним надано роз'яснення у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
За змістом ст.425 ЦК УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужував) передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
За змістом ст.774 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Позивачем та його представником доведені вимоги щодо визнання договору дарування недійсним внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Обставини, щодо яких помилявся позивач, існували саме на момент вчинення правочину.
За положеннями ч.1ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі те, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі-відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Підстави витребування майна від добросовісного набувача визначені ст.388 ЦК України. За ч.3ст.388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України п.10 постанови №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову.
Судом першої інстанції встановлено та зазначене є безспірним, що 29 серпня 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Сиротяком М.Р., реєстровий номер №456. Внаслідок укладеного договору дарування відповідачка ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Внаслідок того, що позивач ОСОБА_2 оспорює договір дарування в частині частки, тому витребуванню від відповідачки ОСОБА_6 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає частка квартири АДРЕСА_1 , яка отримана нею за безвідплатним договором дарування.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апеляційної скарги в частині пропуску строку позовної давності позивачем ОСОБА_2 .
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки. За змістом ст..261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Наслідком пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову.
У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначається:»вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суди мають приділити належну увагу такому питанню як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання.
У зазначеній справі позивач зазначає, що про порушення свого права він дізнався 10 вересня 2022 року, коли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 примусово виселяли його з квартири та в присутності працівників поліції, які були викликані на його прохання, він від відповідача ОСОБА_4 дізнався, що на квартиру останній оформив дарчу,однак не сказав кому.
Із матеріалів справи встановлено, що заяву про застосування строку позовної давності подав представник відповідачки-3-адвокат Лагутін Д., який не мав відношення до первинно поданої ним заяви про визнання частково недійсним договору дарування від 04.11.2003 року, де ОСОБА_1 не була стороною договору. До заяви адвоката Лагутіна Д. не було подано повноважень на підтвердження його участі представляти інтереси ОСОБА_1 .
Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 прописано, що суб'єктом звернення із заявою про застосування позовної давності є виключно сторона у спорі ( належний позивач і той належний відповідач до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача).
Враховуючи те, що апелянт ОСОБА_1 заявляє вимогу щодо спору про визнання недійсним договору дарування від 04.11.2003 року, колегія суддів вважає, що зазначена вимога не стосується її як учасника договору.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині віку позивача, стану його здоров'я, можливості працевлаштування чи отримання соціальної допомоги, що стало причиною для позивача укласти згідно його пояснень, договір довічного утримання, зазначене позивачем та його представником доведено належними та допустимими доказами, які є у матеріалах справи та на які суд першої інстанції посилався та дав їм належну правову оцінку.
Пояснення представника відповідачки-3-адвоката Биваліна О.В. колегія суддів оцінює як добрий вихід із складної ситуації, що склалася у позивача ОСОБА_2 станом на час укладення договору дарування із обдарованими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак позивач «повівся» на пропозицію відповідачки ОСОБА_3 , яка для нього була найбільш приємлемою і не обтяжливою, однак не на довічно.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропозицій позивачу ОСОБА_2 проживати на квартирі по АДРЕСА_3 та в садовому будинку в селі Рокитно Яворівського району Львівської області, останній відмовився. Квартира АДРЕСА_3 належала в ідеальної частки відповідачу ОСОБА_4 , решта часток-інші співвласники, які через короткий час квартиру відчужили. Зазначив, що по стану здоров'я не зміг би підніматися на 2-й поверх австрійського будинку в той час, коли спірна квартира знаходилася на першому поверсі.
Щодо садового будинку в с.Рокитно такий не придатний для постійного проживання внаслідок відсутності комунікацій, інфраструктури, а тим більше, що він не належав відповідачам.
Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, де враховано всі докази як окремо так і в їх сукупності, наслідки, які настали внаслідок недоброзичливих та корисливих дій відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо позивача ОСОБА_2 та відповідача-3 ОСОБА_1 , підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч.4ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м..Львова від 18 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 лютого 2025 року.
Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк