іменем України
06 лютого 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 732/364/24
Головуючий у першій інстанції - Карпинська Н. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/70/25
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.
секретар: Мальцева І.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області у складі судді Карпинської Н.М. від 08 липня 2024 року, місце ухвалення рішення м.Городня, дата складання повного тексту рішення 13 липня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що згідно рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 27.09.2006 року у справі № 2-681/2006 з нього на користь відповідача ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 31.08.2006 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачем було подано виконавчий лист по даній справі до виконавчої служби, внаслідок чого виконання відбувалося в примусовому порядку. 30.12.2021 року державним виконавцем Краматорського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області було виявлено переплату стягнутих із позивача аліментів на користь відповідача ОСОБА_2 , в сумі 134 071 грн. 45 коп., про яку позивач дізнався із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів 30.12.2021 року. За доводами позивача, вказана переплата відбулася по причині невірного підрахунку стягнутих аліментів державним виконавцем, у зв'язку з чим підлягає стягненню на підставі статті 1212 ЦК України, на його користь із ОСОБА_2 . За даних обставин, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_2 на свою користь суму безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 134 071 грн. 45 коп.
Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 08.07.2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 08.07.2024 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявленого ним позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 08.07.2024 року є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального права. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що положеннями статті 1215 ЦК України передбачено виключення із загального правила неповернення аліментів, а саме, наявність рахункової помилки з боку особи, яка проводила виплати та у разі недобросовісності з боку набувача. Апелянт стверджує, що отримавши 30.12.2021 розрахунок заборгованості, він дізнався про наявність, станом на 01.09.2020 року, переплати аліментів в розмірі 134 071 грн. 45 коп., яка виникла у зв'язку із неправильним відрахуванням коштів, тобто, вказана переплата є наслідком рахункової помилки з боку особи, яка проводила виплати, отже, вказана переплата, із врахуванням статті 1215 ЦК України, як виключення із загального правила неповернення аліментів, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції відносно несплати позивачем аліментів за період з 01.09.2020 року по 31.12.2021 року, оскільки вказане твердження спростовується розрахунком заборгованості від 30.12.2021 року, згідно якого аліменти у вказаний період часу нараховувались, позивач їх сплачував, заборгованість за аліментами на кожне 30 число поточного місяця за вказаний період була відсутня. За доводами апелянта, докази такої несплати в матеріалах справи відсутні. Апелянт вказує, що строки позовної давності у даній справі ним не пропущено, оскільки перебіг позовної давності почався з моменту отримання ним розрахунку заборгованості - 30.12.2021 року.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 просила залишити обгрунтоване рішення суду першої інстанції від 08.07.2024 року - без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у зв'язку із її безпідставністю, залишити без задоволення.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з'явився. Представником позивача - адвокатом Гур'євою Л.М. подано заяву про розгляд справи за її відсутності. Згідно приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що сторони даного спору, шлюб між якими було розірвано 09.08.2007 року, є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 27.09.2006 року у справі №2-681/2006 (а.с.34-34,зворот), із позивача на користь відповідача ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 31.08.2006 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно копій матеріалів виконавчого провадження відділу Державної виконавчої служби Краматорського району Донецької області, адреса для листування: АДРЕСА_1 (а.с.20-22, 35-48), аліменти із ОСОБА_1 стягувалися по 31.10.2015 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , і заборгованість станом на 01.11.2015 року, у ОСОБА_1 відсутня. Також аліменти стягувалися із ОСОБА_1 по ІНФОРМАЦІЯ_4 , і заборгованість станом на 01.10.2018 року по аліментам у ОСОБА_1 , відсутня. Під час перебування на виконанні виконавчого провадження у відділі державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції встановлено, що за період із 15.12.2015 року по 05.07.2016 року виявлено заборгованість на суму 1 255 грн. 36 грн. За 2016 - 2018 роки роботодавцем надані довідки і звіти щодо відрахування аліментів.
Як вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (а.с.7), заборгованість по аліментам у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , станом на 30.12.2021 року, відсутня. Переплата у зв'язку з неправильним відрахуванням коштів становить 134 071 грн. 45 коп.
Відмовляючи у задоволенні заявленого ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позову, суд першої інстанції у оскаржуваному апелянтом рішенні від 08.07.2024 року, із врахуванням норм права, які регулюють спірні правовідносини, в тому числі, і положень статей: 1212, 1215 ЦК України, зазначив, що доказів і висновків органу опіки і піклування відносно того, що той із батьків, на ім'я якого виплачувалися аліменти, розпоряджався ними не на потреби дитини, стороною позивача не надано. При цьому, у справі відсутні дані про те, що здійснення вказаних у позові платежів є результатом рахункової помилки чи недобросовісності набувача коштів. Надаючи оцінку наявному в матеріалах справи розрахунку заборгованості за підписом державного виконавця Я.Л.Горощенко, на якому виключно ґрунтуються вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, і в якому вказано про відсутність заборгованості по аліментам станом на 30.08.2020 року, та наявність станом на 01.09.2020 року, переплати у розмірі 134 071 грн. 45 коп., суд першої інстанції зазначив, що за період із 01.09.2020 року по 07.09.2022 року аліментний обов'язок позивача продовжував діяти, а довідок і звітів про відрахування аліментів на користь відповідача, матеріали виконавчого провадження не містять. Судом першої інстанції у рішенні від 08.07.2024 року вказано, що наведене у сукупності доводить пояснення відповідача, що позивач два роки перед повноліттям сина аліментів вже не сплачував. Суд першої інстанції зазначив, що та обставина, що державним виконавцем не були складені відповідні довідки про те, що 134 071 грн. 45 коп. зараховувались, як погашення періодичних платежів у період із 01.09.2020 року по 07.09.2022 року, не виключає визнання заперечень відповідача об'єктивними. Суд першої інстанції вказав, що державному виконавцю Горощенко Я.Л. було запропоновано надати пояснення щодо обставин, викладених у даній довідці, проте, таких пояснень до суду не надходило. Судом першої інстанції також було прийнято до уваги, що аліменти на дитину - це визначений законом обов'язок батьків утримувати дитину, яка потребує такого утримання (матеріальної допомоги), при цьому, власником одержаних аліментів є дитина, а не відповідач. Син сторін, на момент висунення вимог про повернення аліментів, вже досяг повноліття, має повну цивільну процесуальну дієздатність, до участі у справі залучений позивачем не був. За вищевказаних обставин, оскільки ОСОБА_2 отримала аліменти за чинним судовим рішенням, яке виконувалось не постійно, а періодами, у тому числі, за відсутності рахункової помилки та недобросовісності її дій, суд першої інстанції дійшов висновку, що кошти, зазначені у позові, не можуть бути витребувані у неї. Судом зазначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Суд першої інстанції у даній цивільній справі дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку з чим, суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , саме з даної підстави.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 08.07.2024 року про відмову у задоволенні заявленого ОСОБА_1 позову, не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 08.07.2024 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що положеннями статті 1215 ЦК України передбачено виключення із загального правила неповернення аліментів, а саме, наявність рахункової помилки з боку особи, яка проводила виплати та у разі недобросовісності з боку набувача. Апелянт стверджує, що отримавши 30.12.2021 розрахунок заборгованості, він дізнався про наявність, станом на 01.09.2020 року, переплати аліментів в розмірі 134 071 грн. 45 коп., яка виникла у зв'язку із неправильним відрахуванням коштів, тобто, вказана переплата є наслідком рахункової помилки з боку особи, яка проводила виплати, отже, вказана переплата, із врахуванням статті 1215 ЦК України, як виключення із загального правила неповернення аліментів, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції відносно несплати позивачем аліментів за період з 01.09.2020 року по 31.12.2021 року, оскільки вказане твердження спростовується розрахунком заборгованості від 30.12.2021 року, згідно якого аліменти у вказаний період часу нараховувались, позивач їх сплачував, заборгованість за аліментами на кожне 30 число поточного місяця за вказаний період була відсутня. За доводами апелянта, докази такої несплати в матеріалах справи відсутні. Апелянт вказує, що строки позовної давності у даній справі ним не пропущено, оскільки перебіг позовної давності почався з моменту отримання ним розрахунку заборгованості - 30.12.2021 року.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Правовий аналіз статті 1212 ЦК України, і даного інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття стягувачем майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання рішення суду, не вважається безпідставним.
Разом з тим, згідно з п.1 ч.1 статті 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Аналіз приписів ч.1 статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачено два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі №753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія »добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов'язків проголошується принципом міжнародного договірного права.
Цивільний кодекс України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч.5 статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов'язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.
Із положень Закону випливає, що обов'язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб'єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.
Звертаючись із позовом про повернення безпідставно набутих коштів (аліментів), позивач посилався на те, що з 30.12.2021 року державним виконавцем було виявлено переплату стягнутих із позивача аліментів на користь відповідача в сумі 134 071 грн. 45 коп., і про дану переплату позивач дізнався із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів 30.12.2021 року. За доводами позивача, вказана переплата відбулася з підстав невірного підрахунку стягнутих аліментів державним виконавцем, у зв'язку з чим, як стверджує позивач, вона підлягає стягненню на підставі положень статті 1212 ЦК України.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 27.09.2006 року у справі № 2-681/2006 (а.с.34-34,зворот), із позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 31.08.2006 року і до досягнення дитиною повноліття.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно копій матеріалів виконавчого провадження відділу Державної виконавчої служби Краматорського району Донецької області, адреса для листування: АДРЕСА_1 (а.с.20-22, 35-48), аліменти із ОСОБА_1 стягувалися по 31.10.2015 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , і заборгованість станом на 01.11.2015 року, у ОСОБА_1 відсутня. Також аліменти стягувалися із ОСОБА_1 по ІНФОРМАЦІЯ_4 , і заборгованість станом на 01.10.2018 року по аліментам у ОСОБА_1 , відсутня. Під час перебування на виконанні виконавчого провадження у відділі державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції встановлено, що за період із 15.12.2015 року по 05.07.2016 року виявлено заборгованість на суму 1 255 грн. 36 грн. За 2016 - 2018 роки роботодавцем надані довідки і звіти щодо відрахування аліментів.
Як вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (а.с.7), заборгованість по аліментам у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , станом на 30.12.2021 року, відсутня. Переплата у зв'язку з неправильним відрахуванням коштів становить 134 071 грн. 45 коп.
Відповідної інформації відносно подальшого стягнення із позивача аліментів на утримання сина сторін спору ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у хронологічний період із 31.12.2021 року по 07.09.2022 року, тобто, до досягнення дитиною повноліття, або зарахування наявної переплати заборгованості в рахунок сплати аліментів за вказаний період, а також актуального розрахунку заборгованості по аліментам, станом на дату досягнення дитиною повноліття, матеріали даної цивільної справи в собі не містять.
Згідно із ч.1, ч.2, ч.3 статті 12, ч.1, ч.5, ч.6 статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до приписів ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не наведено обставин, які б надавали підстави для висновку про те, що відповідачем незаконно отримано сплачені на виконання рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 27.09.2006 року аліменти на утримання неповнолітньої дитини в сумі 134 071 грн. 45 коп. При цьому, за відсутності достовірних та достатніх доказів, у розумінні приписів статей: 79, 80 ЦПК України, недобросовісного набуття аліментів, які є власністю дитини, та якими розпоряджалась матір дитини, в інтересах сина сторін спору ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і вказана обставина позивачем не спростована, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову.
Апеляційний суд наголошує, що відповідно до положень статті 179 Сімейного кодексу України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Стягнення аліментів на утримання дитини, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Водночас, вимога про повернення коштів, витрачених на забезпечення життєдіяльності дитини, не відповідає інтересам дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Враховуючи, що відповідно до частини першої статті 179 Сімейного кодексу України, саме діти є власником одержаних на їх утримання аліментів, а концепція забезпечення найкращих інтересів дитини є провідною у вітчизняному та міжнародному сімейному праві, вимоги позивача про повернення сплачених ним на утримання сина аліментів не ґрунтуються на вимогах закону, зокрема, і вимогах статті 1215 ЦК України.
У контексті приписів норм права, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних, документально підтверджених обставин справи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 08.07.2024 року про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 . Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 08.07.2024 року, відмовляючи у задоволенні заявленого ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позову, суд першої інстанції, із врахуванням норм права, які регулюють спірні правовідносини, в тому числі, і положень статей: 1212, 1215 ЦК України, зазначив, що доказів і висновків органу опіки і піклування, що той із батьків, на ім'я якого виплачувалися аліменти, розпоряджався ними не на потреби дитини, стороною позивача не надано, при цьому, у справі відсутні дані про те, що здійснення вказаних у позові платежів є результатом рахункової помилки чи недобросовісності набувача коштів. Судом першої інстанції також було прийнято до уваги, що аліменти на дитину - це визначений законом обов'язок батьків утримувати дитину, яка потребує такого утримання (матеріальної допомоги), при цьому, власником одержаних аліментів є дитина. За вищевказаних обставин, оскільки відповідач ОСОБА_2 отримувала аліменти за чинним судовим рішенням, яке виконувалось не постійно, а періодами, у тому числі, і за відсутності рахункової помилки та недобросовісності її дій, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову. Судом вказано, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Суд першої інстанції у даній цивільній справі дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку з чим у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити саме з даної підстави.
Доводи апеляційної скарги вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки дані висновки суду першої інстанції узгоджуються із фактичними обставинами справи, які є документально підтвердженими, та із нормами права, які регламентують спірні правовідносини.
Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 08.07.2024 року, ухваленого на підставі норм права, які регулюють спірні правовідносини та на основі з'ясованих фактичних обставин справи, документально підтверджених тими доказами, які були досліджені в ході судового розгляду даної справи, і на які сторони спору посилались, як на підставу своїх доводів та заперечень.
За даних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 08.07.2024 року, підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2024 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: