Справа № 750/1540/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/4823/90/25
Категорія - тримання під вартою. Доповідач ОСОБА_2
13 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участі сторін кримінального провадження
підозрюваного ОСОБА_6
його захисника - адвоката ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
Розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 лютого 2025 року,
Цією ухвалою до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, не працюючого, курсанта в/ч НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого, застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 01 квітня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя вказав на існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, що з урахуванням тяжкості можливого покарання в співставленні з характеризуючими даними та процесуальною поведінкою підозрюваного, дають підстави вважати, що жоден з інших більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
В апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати, за результатами апеляційного перегляду постановити ухвалу, якою відмовити у задоволені клопотання слідчого. У випадку, якщо суд дійде висновку про необхідність обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу, обрати щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, одночасно визначивши заставу в мінімальному розмірі, визначеному п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України не більше 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Аргументує тим, що судом не приймались до уваги доводи сторони захисту щодо недоведеності та реальної відсутності заявлених ризиків з посиланням на матеріали, характеризуючі дані на ОСОБА_6 , що має тісні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, а його дружина має інвалідність, а також фактичні обставини залишення ним розташування військової частини, які пов'язані з необхідністю надання допомоги у відновленні пошкодженого майна (магазину продовольчих товарів) належного підозрюваному, визнання ним своєї вини.
Вважає доводи, що наведені судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі безпідставними та необґрунтованими, а саму ухвалу такою, що підлягає скасуванню. Так, на порушення вимог ст.ст. 17, 178, 183, 194 КПК України судом не враховано, що подане клопотання слідчого та матеріали провадження, досліджені в судовому засіданні, не містять переконливих та обґрунтованих доказів чи даних, які б вказували на існування заявлених стороною обвинувачення ризиків.
Крім того, на порушення вимог ст. 196 КПК України, місцевий суд не обґрунтував та в мотивувальній частині не послався на обставини, які свідчать про реальність існування заявлених прокурором ризиків, які суд визнав доведеними, та про неможливість застосування до ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави для запобігання заявлених ризиків, в повній мірі не врахував дані, що характеризують особу підозрюваного, що на думку захисника, давало можливість застосувати до ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою або ж надати можливість підозрюваному внести заставу, визначивши її в якості альтернативного запобіжного заходу, що в повній мірі забезпечило б належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Також, суд не прийняв до уваги позицію ОСОБА_6 у даному кримінальному провадженні, відповідно до якої він вину в інкриміновану правопорушенні визнає, що в сукупності спростовує доводи сторони обвинувачення про існування заявлених ризиків. Без вирішення залишилось клопотання сторони захисту про застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Фактично, місцевий суд без посилання на докази, які обґрунтовують встановлені ним обставини, допустив припущення щодо наявності наведених у рішенні ризиків, обмежившись лише вказівкою щодо їх наявності, що по своїй суті не може бути безумовною підставою для продовження запобіжного заходу, з огляду на що, таке рішення є необґрунтованим, ухвалене з істотним порушенням вимог КПК України, а тому підлягає скасуванню.
Звертає увагу, що положення ч. 4 ст. 183 КПК України містять дискреційні повноваження суду щодо можливості визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави і не містить імперативних положень щодо заборони визначення такої застави підозрюваному у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Заслухавши доповідача, захисника та підозрюваного, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, яка заперечувала проти доводів сторони захисту, звернула увагу на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 та обставини його вчинення, особу підозрюваного та наявність обґрунтованих ризиків його можливої неналежної процесуальної поведінки, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Як убачається з подання слідчого та матеріалів провадження, ОСОБА_6 підозрюється у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем і тривалому нез'явленні до військової частини з 16.07.2024 до 31.01.2025, без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
За даним фактом П'ятим слідчим відділом (з дислокацією в м. Чернігові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, 02 вересня 2024 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024100150001517, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
01 лютого 2025 року о 13 год. 35 хв., в порядку ст. 208 КПК України, ОСОБА_6 був затриманий та в цей же день йому повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя відповідно до вимог ст. 178 КПК України, перевіряє вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини, які забезпечать належну процесуальну поведінку особи під час досудового розслідування та судового розгляду.
Поняття «обґрунтованість підозри» включає існування фактів чи інформації, які надають підстави суду вважати, що підозрювана особа ймовірно вчинила правопорушення, та оголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
На початковій стадії досудового розслідування кримінально-процесуальний закон не вимагає від сторони обвинувачення доведення усіх елементів кримінального правопорушення. Факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для засудження особи та ухвалення обвинувального вироку.
Слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні слідчого доводи та долучені копії матеріалів свідчать про обґрунтованість пред'явленої підозри та підтверджуються доказами, достатніми, на етапі досудового розслідування, для застосування запобіжного заходу.
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій її переслідують та міжнародними контактами.
Ризик - це ймовірність того, що підозрюваний може ухилитися від кримінальної відповідальності та незаконно впливати на свідків.
Особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку підозрюваного, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що підозрюваний зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.
З матеріалів судового провадження вбачається, що в рамках проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, отже, обґрунтованим є ризик того, що відчуваючи страх та невідворотність можливого покарання, підозрюваний може змінити місце проживання з метою ухилення від органу досудового слідства, тим більше, що будучи мобілізованим в умовах воєнного стану він самовільно залишив розташування військової частини 16 липня 2024 року, понад шість місяців був відсутній за місцем несення служби та добровільно в розташування військової частини не повернувся, не зважаючи на те, що законодавцем була надана така можливість без настання будь-яких наслідків для особи, яка виявила бажання добровільно повернутись до виконання свого військового обов'язку.
Цей ризик є більш реальним, якщо прийняти до уваги, що місцем реєстрації та проживання підозрюваного є територія Сумської області, яка в безпосередній близькості розташована до кордону з російською федерацією та перебуває під постійними обстрілами з різних видів озброєння, що робить неможливим проживання в деяких населених пунктах цієї області. Отже, підозрюваний матиме реальну можливість ухилитися від органу досудового розслідування та суду, при тому, що характер кримінального правопорушення у вчиненні якого він підозрюється вказує на те, що настання такого ризику є цілком реальним та обґрунтованим.
Факт визнання ОСОБА_6 вини у вчиненні кримінального правопорушення, не зменшує ступінь можливості настання ризиків, про які вказувала сторона обвинувачення та з якими погодився слідчий суддя, адже визнання вини є позицією сторони захисту, яка в будь-який момент може бути змінена підозрюваним, а отже, не гарантує дотримання ОСОБА_6 належної процесуальної поведінки в подальшому.
Крім того, перебуваючи на волі підозрюваний може впливати на свідків, які є військовослужбовцями тієї ж військової частини з метою зміни ними показань на свою користь. При застосуванні більш м'якого запобіжного заходу підозрюваний може продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, оскільки матеріали провадження не містять даних про те, що ОСОБА_6 виявив бажання продовжити проходження військової служби.
Вказуючи в апеляційній скарзі про те, що підозрюваний визнає свою провину, а обставини за яких він залишив розташування військової часини були поважними - пошкодження приватного бізнесу внаслідок ворожого обстрілу, захисник не пояснює наявність суперечностей у показаннях підозрюваного про те, що в липні 2024 року їх село сильно обстріляли, в результаті чого окрім житлових будинків, був пошкоджений магазин продовольчих товарів, в якому він мав частку, у відпустку з цих підстав його не відпустили, а тому він залишив військову часину для того, щоб допомогти родині у вирішенні цього питання.
У той же час, відповідно до наданого стороною захисту витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 квітня 2024 року за №22024200000000106 були внесені відомості про те, що 03 квітня 2024 року о 09 год. 25 хв. по АДРЕСА_1 , відбувся авіаудар (попередньо КАБ) поблизу магазину та будівлі будинку культури. На місці події виявлено тіло загиблого та сталося загоряння трьох автомобілів. Внаслідок удару травмовано 3 людини, серед яких малолітня ОСОБА_9 2020 року народження, пошкоджено 5 автомобілів, одноповерхову будівлю магазину по АДРЕСА_2 , що належить ФОП « ОСОБА_10 » та двоповерхову будівлю будинку культури.
Тобто, пошкодження магазину, в якому як наголошує захисник, ОСОБА_6 мав частину власного бізнесу, відбулося у квітні 2024 року, за три місяці до того, як підозрюваний залишив військову частину, що суперечить його власним показанням, які він надавав в якості підозрюваного.
Більш того, надаючи суду фотозображення пошкодженої будівлі, стороною захисту не надано жодного фотозображення відновленого магазину або зображення щодо перебігу процесу його відновлення, адже саме необхідність відновлення магазину, за поясненнями підозрюваного, стала причиною залишення ОСОБА_6 військової служби та розташування військової частини. Не надано захисником і доказів того, яким чином ОСОБА_6 вирішував питання щодо відновлення пошкодженого майна, що не мав часу подати про це рапорт командиру військової частини або вищестоящому командуванню з відповідним клопотанням.
Тобто, залишивши військову службу ОСОБА_6 займався вирішенням власних проблем, при цьому не вживав жодних заходів для того, щоб повідомити про це своє командування. Колегія суддів звертає увагу на той факт, що затриманий підозрюваний був не за місцем свого проживання, не за місцем розташування пошкодженого майна, а в АДРЕСА_3 . Тобто, він мав можливість та час для відвідування міста Чернігова, але чомусь не знайшов часу для того, щоб будь-яким способом сповісти командування військової частини, де проходив служб, про причини з яких він не може повернутися.
На думку колегії суддів, з огляду на те, що підозрюваний, будучи військовослужбовцем, залишив розташування місця несення служби, усвідомлюючи, що діє в умовах воєнного стану, розумів наслідки своїх дій, тому рішення про його звільнення з-під варти буде передчасним, а запропонований стороною захисту вид запобіжного заходу не пов'язаний із триманням під вартою не зможе запобігти встановленим та доведеним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наведені захисником обставини про наявність постійного місця проживання в іншій області, дружини та даних, що позитивно характеризують особу підозрюваного, не є тими обставинами, які гарантуватимуть дотримання ОСОБА_6 належної процесуальної поведінки та виконання всіх покладених на нього обов'язків, як помилково вважає захисник.
Саме проходження військової служби, розуміння настання негативних наслідків для Держави та її громадян у разі окупації ворожими військами та усвідомлення нестачі військовослужбовців, мало б спонукати підозрюваного не залишати місце несення служби. Натомість, підозрюваний свідомо залишив місце несення служби, добровільно в розташування військової частини не повернувся, навіть не зважаючи на визнання факту вчинення кримінального правопорушення та надану законодавцем можливість звільнення від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, за умови повернення на військову службу.
Усі наведені захисником обставини були враховані слідчим суддею, але вони не спростовують тих встановлених обставин та даних про особу підозрюваного, які ставлять під сумнів виконання ОСОБА_6 всіх покладених на нього процесуальних обов'язків при обранні більш м'якого запобіжного заходу.
Під час судового розгляду в суді першої інстанції та під час апеляційного перегляду не було встановлено достатніх підстав вважати, що інший запобіжний захід не пов'язаний із позбавленням волі буде здатний забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 , при тому, що положеннями ч. 8 ст. 176 КПК України, визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тримання під вартою).
Положення цієї частини статті 176 КПК України є діючими, не визнані неконституційними, а отже, є обов'язковими для суддів всіх інстанцій, що виключає обов'язок слідчого судді вирішувати питання про можливість застосування до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, за умови обґрунтованості пред'явленої підозри та доведеності наявності ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного.
Щодо вимоги захисника про визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що відповідно до змісту чинної редакції абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
У даному провадженні, з огляду на характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про відсутність підстав для визначення підозрюваному розміру застави.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 422, 424 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 лютого 2025 року про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_6 , без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13