11 лютого 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/34448/24
Провадження № 22-ц/820/437/25
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/34448/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Керницькою Оксаною Вікторівною, на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 грудня 2024 року про відмову у забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
У грудні 2024 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат Керницька О.В. звернулися до суду з позовом, в якому просили стягнути з відповідача грошові кошти у загальній сумі 23 177 доларів США 67 центів, з яких: 10 355 доларів США 87 центів - основна заборгованість, 20% річних - 519,73 доларів США, пеня - 9511,17 доларів США, 20% за користуванням чужими коштами -519,73 доларів США та штраф - 2271,17 доларів США.
Крім того, ОСОБА_1 та її представник - адвокат Керницька О.В. звернулися до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просили суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми 969 862,65 грн, що є еквівалентом 23 177,67 доларів США по курсу НБУ встановленому на дату подання позову, які належать ОСОБА_2 , що знаходяться на рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, а також на рахунки, які будуть відкриті боржником у майбутньому до набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування заяви представник заявника вказувала, що 11 квітня 2024 року, між ОСОБА_1 , як позикодавцем та ОСОБА_2 , як позичальником, був укладений Договір позики №1, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець передає в якості позики у власність позичальникові, а позичальник приймає у борг від позикодавця грошові кошти у розмірі 11 355,87 доларів США, що еквівалентно 442 816,47 грн 47 коп за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення цього Договору. Згідно з п. 2.1 Договору позики №1 від 11.04.2024 повернення суми позики здійснюється позичальником в готівковій формі в іноземній валюті (доларах США) в строк до «30» вересня 2024 року, включно. На підтвердження отримання коштів відповідно до умов Договору позики №1 від 11.04.2024 у цей день, ОСОБА_2 власноручно склав розписку, однак, у встановлений в договорі позики №1 від 11.04.2024 строк, не повернув суму позики в повному обсязі, чим порушив взяті на себе домовленості. Відповідачем частково було погашено заборгованість, а саме: 08.11.2024 в розмірі 400,00 доларів США та 11.11.2024 в розмірі 600,00 доларів США.
Таким чином, предметом позову у справі є стягнення з відповідача на користь позивача, грошових коштів у загальній сумі 23177 доларів США 67 центів, з яких: сума боргу за Договором позики №1 від 11.04.2024 у розмірі 10 355,87 доларів США; 20% річних у розмірі 519,73 доларів США; пеня у розмірі 9511,17 доларів США; 20% за користуванням чужими коштами у розмірі 519,73 доларів США; штраф у розмірі 2271,17 доларів США і у випадку задоволення позовних вимог з ОСОБА_2 стягненню підлягають кошти в загальній сумі 23177 доларів США 67 центів, що еквівалентно 969 862,65 грн по курсу НБУ встановленому на дату подання позову.
З огляду на вказане, невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми, що заявлена у позовних вимог утруднить виконання рішення або зробить неможливим його виконання. Вказані заходи забезпечення позову відповідають предмету спору та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.
Крім того, заявник просила врахувати, що відомості про рахунки боржника становлять банківську таємницю, тому позивачем заявлено вимогу щодо накладення арешту на грошові кошти боржника виключно в межах суми заявленої до стягнення, що не буде порушувати та необґрунтовано звужувати права та законні інтереси Відповідача.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 грудня 2024 року, заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми 969 862,65 грн, що є еквівалентом 23 177,67 доларів США по курсу НБУ встановленому на дату подання позову, які належать ОСОБА_2 , що знаходяться на рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, а також на рахунки, які будуть відкриті боржником у майбутньому до набрання законної сили рішенням суду залишено без задоволення.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Керницька О.В. не погодилися із такою ухвалою суду першої інстанції подали апеляційну скаргу, вважають її незаконною та необґрунтованою. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд мав з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При вирішенні питання про забезпечення позову суд мав здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Так судом не прийнято до уваги очевидні речі, зокрема, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів у відповідача є можливість у будь який час розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках та відчужити майно яке знаходиться у його власності, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. Вказані обставини є очевидними і підлягали доказуванню, оскільки умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, в тому числі грошові суми, цінні папери тощо, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Також представник апелянта посилається, що відповідно до ст 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» , інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Тому, при застосуванні такого виду забезпечення позову як накладення арешті на грошові кошти, що належать відповідачеві, суд не вправі покладати на заявника додатковий обов'язок щодо надання відомостей про належні відповідачу рахунки та банківські установи в яких їх відкрито, та про наявність таких грошових коштів, тому позивачем заявлено вимогу щодо накладення арешту на грошові кошти боржника виключно в межах суми заявленої до стягнення, що не буде порушувати та необґрунтовано звужувати права та законні інтереси відповідача.
Тому з огляду на доводи апеляційної скарги, просять скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на таке.
У відповідності до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Судом встановлено, у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, при цьому позивач вказував, що 11 квітня 2024 року між сторонами було укладено договір позики за умовами якого позикодавець передає, а позичальник приймає позику в сумі 11355,87 доларів США, які мають бути повернуті позикодавцю до 30 вересня 2024 року.
Факт передачі коштів посвідчений розпискою відповідача, однак у визначений договором строк кошти позивачу в повному обсязі повернуті не були.
В зв'язку з цим позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість за договором позики в сумі 23177,67 доларів США з урахуванням відсотків за користування коштами, пені, штрафу.
Разом з позовом представник позивача подала суду заяву про застосування заходів забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми 969 862,65 грн, що є еквівалентом 23 177,67 доларів США по курсу НБУ встановленому на дату подання позову, які належать ОСОБА_2 , що знаходяться на рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, а також на рахунки, які будуть відкриті боржником у майбутньому до набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування заяви вказувала, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми, що заявлена у позовних вимогах утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2023 року у cправі № 904/1934/23, на яку, зокрема, посилався й представник позивача в апеляційній скарзі, виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду в складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22).
У постановах Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов'язано із предметом позову.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 361/3446/21, від 27 листопада 2024 року в справі № 450/177/24, від 11 грудня 2024 року в справі № 760/18839/23
Однак суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, залишив поза увагою те, що предметом позову є стягнення грошових коштів і що сума арештованих судом першої інстанції коштів обмежується розміром позовних вимог, не врахував, що накладення арешту на грошові кошти відповідача є співмірним з позовними вимогами, сприятиме позивачу в можливості захистити свої права та інтереси шляхом забезпечення належного виконання рішення в разі задоволення позову.
За обставин цієї справи апеляційний суд вважає, що наявні підстави для накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках у банківських та фінансових установах в межах суми, про стягнення якої подано позов, оскільки такий захід забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, чим допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової хвали про відмову в задоволення заяви позивача про забезпечення позову в повному обсязі, а тому оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми 969 862,65 грн, які належать ОСОБА_2 та перебувають на всіх його рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України.
При цьому колегія суддів вважає, що не підлягає задоволенню заява в частині накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, а також на рахунки, які будуть відкриті боржником у майбутньому, оскільки задоволення заяви в спосіб, вказаний апеляційним судом, є достатнім для забезпечення позову.
Крім того такі вимоги з урахуванням майбутніх дій сторони чи державного виконавця під умовою не є належним способом забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Керницькою Оксаною Вікторівною, задовольнити частково.
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Накласти арешт на грошові кошти в межах суми 969 862,65 грн, які належать ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та перебувають на всіх його рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України.
В задоволенні решти заяви відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний судове рішення складено 14 лютого 2025 року..
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.С. Спірідонова