Справа № 463/5486/24 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.
Провадження № 22-ц/811/3620/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
13 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Марко О. Р.,
з участю - представника позивача - адвоката Фостяка О. Я., представника відповідача - адвоката Митровки Я. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Львівське лісове господарство» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
у червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Львівське лісове господарство» (далі - ДСГП «Ліси України»), в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ філії «Львівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 34/К/тр від 15 травня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_3 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного лісничого філії «Львівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 15 травня 2024 року;
- стягнути суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Львівське лісове господарство» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - закрито.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у зв'язку із скасуванням апеляційним судом рішення Личаківського районного суду м.Львова від 11 квітня 2024 року, відповідно до якого позивача було поновлено на роботі, таке не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, трудові відносини між сторонами припинилися 05 липня 2023 року в день звільнення позивача та не можуть бути поновлені, а тому на даний час відсутній предмет спору.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в листопаді 2024 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником Фостяком О. Я., в якій просить скасувати ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, закриваючи провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, суд першої інстанції не врахував того, що предмет позову у справі № 463/10998/23 та у справі, що переглядається, є відмінними, адже у згаданій справі предметом позову була незаконність звільнення позивача у липні 2023 році, тоді як в даній справі, предметом позову є незаконність звільнення позивача у травні 2024 року. Відтак, скасування рішення суду у справі № 463/10998/23 з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, не свідчить (не перебуває у логічному причинно-наслідковому зв'язку) про відсутність предмета спору у справі, що переглядається, зокрема, з огляд на їх відмінність.
У січні 2025 року від ДСГП «Ліси України» через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником Митровкою Я. В.
Вирішуючи питання прийняття відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з такого.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 2 частини третьої статті 2 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13, частина четверта статті 12 ЦПК України).
Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За змістом частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу (частина перша статті 359 ЦПК України).
Згідно і частиною третьою цієї статті Кодексу, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Як зазначено в статті 361 ЦПК України разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи, крім випадків, якщо скаргу подано в електронній формі через електронний кабінет.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно зі частиною шостою цієї статті Кодексу, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З матеріалів справи убачається, що апеляційна скарга подана ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції в електронні формі, до неї додано докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 ЦПК України.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, визначено строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження направлена ДСГП «Ліси України» до його електронного кабінету 09 грудня 2024 року та доставлена цього ж дня о 15 год 33 хв 26 сек, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.
Враховуючи положення частини шостої статті 272 ЦПК України, з огляду на час доставки ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету ДСГП «Ліси України» строк на подання ним відзиву на апеляційну скаргу закінчився 19 грудня 2024 року.
Відзив на апеляційну скаргу подано ДСГП «Ліси України» через систему «Електронний суд» лише 29 січня 2025 року, тобто з пропуском строку, визначеного судом для вчинення цієї процесуальної дії.
Відзив на апеляційну скаргу не містить заяви (клопотання) про продовження цього строку, а колегія суддів не убачає підстав для його продовження з власної ініціативи, адже не встановлено об'єктивних перешкод для подання відзиву у встановлений судом строк.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України).
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі - Конвенція). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) вказано, що:
«4.13. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
4.15. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
4.16. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначено, що:
«предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, слід відступити від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19; Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20; Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження № 61-9658св20, конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення».
Подібний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 15 листопада 2023 року у справі № 522/3680/22 (провадження № 61-12919св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 204/3106/22 (провадження № 61-9467св23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що:
«закриття провадження в справі зумовлено неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та властивістю судового рішення, що набрало законної сили. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права».
У справі, що переглядається судами встановлено, що:
- предметом позову у справ № 463/10998/23 була незаконність звільнення позивача у липні 2023 році;
- у справі № 463/5486/24 - незаконність звільнення позивача у травні 2024 року.
Отже, предмет спору у цих справах є різним, оскільки позивачем оскаржувалися (оскаржуються) два окремі випадки звільнення його з роботи.
За таких обставин колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 10 січня 2025 року у справі № 177/1272/23 (провадження № 61-12390св24).
Щодо мотивів суду про те, що скасування в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у справі № 463/10998/23 з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову щодо звільнення позивача у липні 2023 році робить відсутнім предмет спору у справі № 463/5486/24, такі не ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права, виходячи з наведених вище мотивів цієї постанови.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).
Оскільки під час вирішення питання про закриття провадження у справі місцевим судом допущено порушення норм процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, а не судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 14 лютого 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич