Справа № 517/4/25
Провадження № 2-а/517/1/2025
14 лютого 2025 року с-ще Захарівка
Суддя Фрунзівського районного суду Одеської області Тростенюк В.А., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови
встановив:
07 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління національної поліції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Згідно ухвали Фрунзівського районного суду Одеської області від 08 січня 2025 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки він не відповідав вимогам ст. 161 КАС України.
Позивачу надано строк для усунення недоліків, які викладені в ухвалі на протязі п'яти днів з моменту отримання копії цієї ухвали і роз'яснено, що в іншому випадку позовна заява буде вважатись не поданою та повернута позивачу.
ОСОБА_1 копію ухвали Фрунзівського районного суду Одеської області від 08 січня 2025 року отримав особисто 23 січня 2025 року, однак протягом вказаного терміну в ухвалі суду станом на 14 лютого 2025 року недоліки позовної заяви не усунув.
Згідно ч. 3, п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу. Позовна заява повертається позивачеві, якщо: 1) позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Однак ЄСПЛ визнав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено рішеннями суду. Зокрема, ЄСПЛ висловив таку правову позицію у рішеннях «Голдер проти Сполученого Королівства» (п. 38) та «Станєв проти Болгарії» ( п.230 ).
Теж саме застосовується у справах щодо критеріїв прийнятності заяви, що за своїм характером регулюються державою, яка користується певною свободою розсуду у цьому питанні (рішення ЄСПЛ у справі «Луордо проти Італії (п. 85).
Право на доступ до суду за деяких обставин може бути предметом правомірних обмежень, зокрема, щодо забезпечення судових витрат (Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства, п.п. 62 67).
Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» Суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", пунктах 51, 52 рішення ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", пункті 91 рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко Світлана проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним.
Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух …(рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 слід повернути позивачеві, оскільки він не усунув недоліки позовної заяви в наданий судом строк.
Враховуючи викладене та керуючись, ст. 44, п. 1 ч. 4 ст. 169, 295 КАС України, суд
постановив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови - вважати неподаним та повернути позивачеві.
Роз'яснити, що повернення адміністративного позову не перешкоджає повторному зверненню із позовом до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для його повернення.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її винесення.
Суддя: