Справа № 320/54630/24 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.
12 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
представника позивача - Поляновського В.Г.,
представника відповідача - Міхеда О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Центр захисту інвалідів» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації «Центр захисту інвалідів» до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення, -
Громадська організація «Центр захисту інвалідів» звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 563дс-24 від 19.07.2024 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Одеської обласної прокуратури ОСОБА_1 за дисциплінарною скаргою адвоката Бережного О.В. від 15.07.2024 в інтересах Громадської організації «Центр захисту інвалідів».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №320/54630/24 за позовом Громадської організації «Центр захисту інвалідів» до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвала суду мотивована тим, що право оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя має лише прокурор, стосовно якого подано дисциплінарну скаргу, як суб'єкт дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарними скаргами яких Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення у визначеному Законом № 1697-VII і Положенням порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і за Законом № 1697-VII не наділені правом на оскарження рішень Комісії, як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття. Враховуючи положення частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та висновок Верховного Суду у постанові від 30.09.2020 у справі №9901/28/20, зважаючи на суб'єктний склад сторін та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що дана справа не має ознак адміністративної справи, тому цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду, Громадська організація «Центр захисту інвалідів» звернулась з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував гарантії судового захисту та своєю ухвалою фактично позбавив позивача єдиної можливості в судовому порядку захиститись від свавільних рішень та бездіяльності відповідача; у позивача немає інших інструментів судового захисту, окрім звернення до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абзац перший пункту 4.1 Рішення).
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом позовної заяви, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 563дс-24 від 19.07.2024 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Одеської обласної прокуратури ОСОБА_1 за дисциплінарною скаргою адвоката Бережного О.В. від 15.07.2024 в інтересах Громадської організації «Центр захисту інвалідів».
Частиною десятою статті 131 Конституції України передбачено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
Згідно зі статтею 44 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) дисциплінарне провадження здійснюється Комісією.
Частиною першою статті 45 Закону № 1697-VII визначено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Комісією дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Відповідно до частини другої цієї статті право на звернення до Комісії із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Комісія розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.
Процедура розгляду дисциплінарної скарги на підставі Закону № 1697-VII передбачає:
1) відкриття дисциплінарного провадження;
2) проведення перевірки дисциплінарної скарги;
3) розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора;
4) прийняття рішення про наявність підстав для відсторонення прокурора;
5) оскарження рішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження;
6) застосування до прокурора дисциплінарного стягнення.
Згідно з приписами частин першої та другої статті 46 цього Закону секретаріат Комісії у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена Комісії для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.
Член Комісії своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.
Відповідно до пункту 107 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - Положення), рішення про відкриття дисциплінарного провадження або про відмову у його відкритті приймаються членом Комісії в строк, який не перевищує 15 днів з дати реєстрації скарги в секретаріаті Комісії, та протягом трьох днів надсилається прокурору, стосовно якого воно прийнято, та особі, яка подала дисциплінарну скаргу. До рішення про відкриття провадження, яке направляється прокурору, додається копія дисциплінарної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 50 Закону №1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.
Норми такого ж змісту наведено в частині 1 пункту 148 Положення (прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.).
Аналіз наведених вище правових положень дає підстави для висновку, що оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають ті рішення Комісії, які прийнято за результатами дисциплінарного провадження, і право на таке оскарження має прокурор (стосовно якого подано дисциплінарну скаргу) як суб'єкт цього дисциплінарного провадження.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.
При виконанні своїх обов'язків прокурори, зокрема, повинні: а) справедливо, неупереджено й об'єктивно виконувати свої функції; б) поважати і намагатися захищати права людини, як це викладено в Конвенції; в) намагатися гарантувати якнайшвидшу дієвість системи кримінального судочинства (пункт 24 Рекомендації Rec (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя (далі - Рекомендація Rec (2000) 19), ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи (далі - Комітет Міністрів) на 724 засіданні заступників міністрів 06 жовтня 2000 року).
Текстом Рекомендації Rec (2000) 19 підкреслюються дві істотні вимоги: поважати права окремої особи і прагнути ефективності, за яку прокурор частково несе відповідальність (Коментар до індивідуальних рекомендацій за пунктом 24 Рекомендації Rec (2000) 19).
Стосовно такої відповідальності в Рекомендації Rec (2000) 19, зокрема в підпункті ґ пункту 5, передбачено, що держава повинна вжити заходів, щоб дисциплінарне судочинство проти прокурорів регулювалося законом і гарантувало справедливу й об'єктивну оцінку та рішення, що є предметом незалежного і неупередженого нагляду.
У Коментарі до індивідуальних рекомендацій за підпунктом ґ пункту 5 Рекомендації Rec (2000) 19 Комітет Міністрів указав, що стосовно дисциплінарних рішень прокурори повинні мати можливість передачі їх для перегляду незалежним і неупередженим органом. Проте ця можливість не запобігає вимогам попереднього адміністративного або ієрархічного перегляду.
Тобто прокурори, якщо їх було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, мають право оскарження відповідних рішень безпосередньо до суду чи, якщо це передбачено законом, попередньо до адміністративного органу або до прокурора вищого рівня.
Статтею 50 Закону №1697-VII надано право оскарження рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорам як суб'єктам, прав та інтересів яких безпосередньо стосуються такі рішення.
Конституцією України встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів (частина десята статті 131).
Так, держава гарантує контроль за належним виконанням суддями та прокурорами своїх професійних обов'язків шляхом створення єдиного органу - Вищої ради правосуддя, який приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів та прокурорів.
У Рекомендації Rec (2000) 19 Комітет Міністрів указав, що держава повинна вжити відповідних заходів, щоб прокурори були в змозі виконувати свої професійні обов'язки і повноваження без неправомірного втручання або незаконного притягнення до цивільної, кримінальної або іншої відповідальності (пункт 11).
Роз'яснюючи зміст цього пункту Рекомендації Rec (2000) 19, Комітет Міністрів зазначив, що для прокурорів має бути положення, яке дане для здійснення ними повноважень, виконання яких ґрунтується на особистих свободах, і відповідно до якого вони будуть відповідати на дисциплінарному, адміністративному, цивільному або кримінальному рівні за їхні особисті проступки, відповідно, таке положення повинно бути розумно обмежене, щоб не перевантажувати систему. Тут увагу необхідно акцентувати на можливості апеляцій у вищі інстанції або спеціальний комітет і на дисциплінарні процедури, проте кожен з прокурорів, як і будь-яка інша фізична особа, повинен відповідати за будь-який злочин, що він може вчинити. Природно, що в системі, у якій прокурор є незалежним, він несе більшу відповідальність (Коментар до індивідуальних рекомендацій за пунктом 11 Рекомендації Rec (2000) 19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23 зазначила про те, що відсутність регламентації в національному законодавстві права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора чи оскарження рішення про визнання відсутності порушення вимог щодо несумісності прокурором є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора та справі щодо порушення вимог щодо несумісності, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.
Поряд з цим, частиною 10 статті 78 Закону №1697-VII визначено, що особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, на таке оскарження.
Зі змісту оскаржуваного рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 563дс-24 від 19.07.2024 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Одеської обласної прокуратури ОСОБА_1 за дисциплінарною скаргою адвоката Бережного О.В. від 15.07.2024 в інтересах Громадської організації «Центр захисту інвалідів» (https://kdkp.gov.ua/page/decisionoff) відповідного дозволу не встановлено.
Крім того, у випадку невиконання прокурором процесуальних обов'язків у КПК України встановлено порядок оскарження такої бездіяльності до слідчого судді (пункт 17 частини шостої статті 7, статті 24, 303-307), а в разі невиконання чинного рішення останнього передбачено кримінальну відповідальність (стаття 383 Кримінального кодексу України).
Наведене, повністю відповідає вимогам Рекомендації Rec (2000) 19, а також Рекомендації № R (85) 11 Комітету Міністрів державам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу, ухваленої Комітетом Міністрів на 387 засіданні заступників міністрів 28 червня 1985 року (далі - Рекомендація № R (85) 11), оскільки передбачає підвищену відповідальність прокурора за невиконання його обов'язків.
Так, згідно з пунктом 7 Рекомендації № R (85) 11 потерпілий має бути наділений правом клопотати щодо перегляду рішення компетентного органу про не відкриття кримінальної справи і правом на пряме звернення до суду. Чинний КПК України передбачає право особи, яка ініціює кримінальне провадження, на оскарження бездіяльності прокурора.
Відповідно до пунктів 33 і 34 Рекомендації Rec (2000) 19 прокурори повинні відповідним чином брати до уваги думки і стурбованість жертв, коли порушені їхні особисті інтереси, і вживати або підтримувати дії, що гарантують поінформованість жертв як про їхні права, так і про обставини процесу. Зацікавлені сторони встановленого статусу або ті, що мають статус потерпілих, а саме жертви, повинні мати можливість змінити рішення прокурорів про відмову у порушенні кримінального переслідування (закриття справи), де це необхідно, ця зміна може бути зроблена після ієрархічного перегляду або шляхом судового перегляду чи сторонами, уповноваженими займатися судовим переслідуванням приватної особи.
У Коментарі до індивідуальних рекомендацій за пунктом 34 Рекомендації Rec (2000) 19 Комітет Міністрів указав, що створити право, застосовуване тільки до жертв, означає відсутність демократичного контролю за діяльністю прокурорів у ряді достатньо вразливих сфер. З іншого боку, однаковий дозвіл будь-якій особі, що вважає себе ущемленою злочинами, опротестовувати рішення про не переслідування в кримінальному порядку приведе прокуратуру до перешкод у роботі й до збільшення апеляцій, поданих в якості тактики перешкод.
З огляду на зазначене та зважаючи на правовідносини, які виникли між позивачем та органом державної влади (прокуратурою) у зв'язку з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, стверджуванні заявником порушення Комісією його суб'єктивних прав унаслідок відмови у відкритті дисциплінарного провадження та незастосування до прокурора заходів дисциплінарного впливу не можна вважати обґрунтованими й такими, що дійсно порушують його індивідуальні охоронювані законом права та/або інтереси. Сторона у кримінальному провадженні має право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу виключно в порядку, установленому КПК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 9901/609/18, від 18.12.2018 у справі №9901/737/18, від 18.09.2019 у справі № 9901/414/19.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на обставини, у зв'язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду, а також наведене вище правове регулювання цих правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Громадської організації «Центр захисту інвалідів» - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2025 року
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: І.О. Грибан
О.М. Кузьмишина