П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 лютого 2025 р. Категорія: 106000000м. ОдесаСправа № 420/29029/23
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.,
час і місце ухвалення: спрощене провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного бюро розслідувань на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань, Начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни, в якому просив: - визнати протиправними дії начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни по відмові у наданні інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 16 вересня 2023 року про надання: копії заяви № 10-8-02-3555 від 15.02.2023 директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 про проведення лінгвістичного авторознавчого дослідження, копії договору між Київським КНІСЕ та ДБР щодо цього дослідження та копії платіжного документу ДБР про оплату за проведення цього дослідження; - зобов'язати Державне бюро розслідувань надати ОСОБА_1 копію заяви № 10-8-02-3555 від 15.02.2023 директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 про проведення лінгвістичного авторознавчого дослідження, копію договору між Київським КНІСЕ та ДБР щодо цього дослідження та копію платіжного документу ДБР про оплату за проведення цього дослідження, мотивуючи це тим, що він звернувся до відповідача із запитом про публічну інформацію на який надана відмова у задоволенні запиту, що суперечить ч.5 ст.6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" № 2939-VI чим створено перешкоди у доступі до публічної інформації, надання якої є обов'язком розпорядника інформації.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Державного бюро розслідування викладену у листі від 13.10.2023 року вих.№ 448ПІ/10-13-06-456/23 у наданні ОСОБА_1 публічної інформації. Зобов'язано Державне бюро розслідувань надати ОСОБА_1 копію заяви № 10-8-02-3555 від 15.02.2023 про проведення лінгвістичного авторознавчого дослідження, копію договору між Київським КНІСЕ та ДБР щодо цього дослідження та копію платіжного документу ДБР про оплату за проведення цього дослідження. В іншій частині позовних вимог, - відмовлено. Стягнуто з Державного бюро розслідувань за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073, 69 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державне бюро розслідувань подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не врахував, що звертаючись з відповідним запитом щодо надання копії заяви про проведення лінгвістичного авторознавчого дослідження, копії договору з КНДІСЕ щодо проведення такого дослідження та копії платіжного документа про оплату за його проведення ОСОБА_1 не зазначено з якою метою та для яких цілей запитується відповідна інформація. Хаотичне направлення запитів про надання публічної інформації без визначеної мети та цілей не є безумовною підставою для надання будь-якої публічної інформації на запит у відповідності із приписами статті 10 Конвенції. Водночас інформація, дані або документи, до яких вимагається доступ, як правило, повинні відповідати критерію суспільного інтересу, щоб призвести до необхідності їхнього поширення відповідно до Конвенції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 16.09.2023 року звернувся до Державного бюро розслідувань із електронним запитом на інформацію підписаним електронним цифровим підписом у якому просив надати йому копію заяви №10-8-02-3555 від 15.02.2023 року директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 про проведення лінгвістичного авторознавчого дослідження стосовно авторства окремих процесуальних документів підготовлених адвокатом Єрмолатіним В.І., копії договору між Київським КНІСЕ та ДБР щодо цього дослідження та копії платіжного документу ДБР про оплату за проведення цього дослідження (а.с.6).
За результатами розгляду його заяви відповідач начальник відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблова О.О. листом вих.22.09.2023р. № 448ПІ/10-13-06-418/23 повідомила про продовження строку розгляду зазначеного запиту на інформацію до 20 робочих днів(а.с.10).
13.10.2023 року відповідачем начальником відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згібловою О.О. за вих № 448ПІ/10-13-06-456/23 надана відповідь, що зазначений запит про надання публічної інформації не містить з якою метою та для яких цілей запитується така інформація, та обґрунтування суспільної важливості запитуваної інформації (а.с.14).
З вказаною відмовою у наданні інформації позивач не погодився та звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав намір отримати у розпорядника інформації доступ до інформації, яка збирається про нього, та щодо розпорядження відповідачем бюджетними коштами при здійсненні закупівлі робіт і послуг за бюджетні кошти, то відмова відповідача у наданні йому інформації, яка не підпадає під обмеження у доступі та за відсутності випадків визначених ст. 22 ЗУ № 2939 є протиправною.
П'ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про доступ до публічної інформації" № 2939 від 13.01.2011 р. визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес (надалі Закон № 2939).
Як встановлено судом інформація, яку намагався отримати позивач підпадає під поняття "публічної", зміст якої розкритий у ч. 1 та ч. 2 ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" № 2939, згідно яких, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Та відповідач не заперечує того, що інформація яку запросив позивач є у нього та створена під час його діяльності.
Згідно п. 1. ч. 1 ст.13 Закону України № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону серед інших визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про доступ до публічної інформації" для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб'єктів владних повноважень, підлягають обов'язковій реєстрації в системі обліку.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Згідно п.2 ч.1 ст. 5 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом: наданні інформації за запитами на інформацією.
Системний аналіз визначення публічної інформації, наведеного у статті 1 Закону № 2939-VI, та переліку розпорядників публічної інформації, наведеного у статті 13 цього Закону, дає підстави для висновку, що вся інформація, яка перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади АРК, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання, є публічною.
При цьому обов'язок щодо надання публічної інформації на запит покладено безпосередньо на розпорядника публічної інформації, тобто на того суб'єкта владних повноважень, у володінні якого знаходиться відповідна запитувана публічна інформація.
Верховний суд у справі № 806/1687/17 від 22 січня 2020 року наголосив, що відповідно до частини 2 статті 19 Закону № 2939-VI, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні та без пояснення причини подання запиту.
Крім того, позивач не повинен був роз'яснювати відповідачу у заяві мету та для яких цілей вона запитується, щодо заяви та копії договору так як вона стосувалась особисто його.
Стаття 22 Закону України № 2939 визначає випадки за яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Та в оскаржуваної відповіді відповідачем жодного з вказаних випадків не зазначено.
Перелік інформації з обмеженим доступом визначений у статті 6 ЗУ № 2939 та такою є:
1) конфіденційна інформація;
2) таємна інформація;
3) службова інформація.
2. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Суд враховує, що відповідач не вказував у відмові в наданні інформації, що вона є з обмеженим доступом у розумінні частини першої статті 6, а тому підстав для перевірки прийнятого рішення судом з застосуванням "трискладового тесту" відсутні.
Відповідач у відзиві посилався на правову позицію Верховного суду по справі № 9901/5998/19 проте обставини по цій справі є різними.
Згідно п. 5 ст. 6 ЗУ № 2939 не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву")
Стаття 10 ЗУ № 2939 встановлює право кожної особи:
1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;
2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;
3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;
4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;
5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.
2. Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.
3. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані:
1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;
2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;
3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;
4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
4. Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.
5. Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.
Виходячи з того, що позивач мав намір отримати у розпорядника інформації доступ до інформації, яка збирається про нього, та щодо розпорядження відповідачем бюджетними коштами при здійсненні закупівлі робіт і послуг за бюджетні кошти, то відмова відповідача у наданні йому інформації, яка не підпадає під обмеження у доступі та за відсутності випадків визначених ст. 22 ЗУ № 2939 є протиправною.
Позивач висунув вимогу у позові до Начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Згіблової Оксани Олексіївни щодо протиправності дій по відмові у наданні інформації, проте суд враховує, що він звертався з запитом до державної установи Державного бюро розслідувань, яка є розпорядником інформації в розумінні ст.13 ЗУ № 2939, що відповідає положенням Закону, а не до начальника відділу, та відповідь -відмову йому надавала саме ця установа в особі працівника до функціональних обов'язків якої віднесено вирішення цих питань, а тому саме ДБР є належним відповідачем у цій вимозі.
Суд зазначає, що вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорюване таке право відповідачем (відповідачами), а також з'ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з'ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.
Та з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає необхідним визнати протиправними дії Державного бюро розслідувань щодо відмови у наданні публічної інформації позивачу та зобов'язання Державне бюро розслідування надати позивачу копію заяви № 10-8-02-3555 від 15.02.2023 директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 про проведення лінгвістичного авторознавчого дослідження, копії договору між Київським КНІСЕ та ДБР щодо цього дослідження та копії платіжного документу ДБР про оплату за проведення цього дослідження.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань, - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року по справі № 420/29029/23, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький