П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/8567/24
Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ГУ ПФУ в Херсонській області, у якому просила:
- визнати протиправною та скасувати відмову ГУ ПФУ в Херсонській області у призначенні та виплаті одноразової допомоги сім'ї загиблого ОСОБА_1 відповідно до п.1 ч.5 ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що дорівнює 40 розмірам мінімальної заробітної плати для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку із смертю чоловіка;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Херсонській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до п.1 ч.5 ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам мінімальної заробітної плати для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_2 , загинув під час виконання трудових (посадових) обов'язків в робочий час.
5.12.2023р. позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення страхової виплати, у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, його сім'ї.
Однак, рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 5.12.2023р. у задоволенні вказаної заяви про призначенні одноразової допомоги, яка виплачується сім'ї померлого відмовлено, оскільки наявними документами не підтверджено факт проживання однією сім'єю та ведення побуту з померлим ОСОБА_2 , та не підтверджений факт, що позивач є єдиним членом сім'ї ОСОБА_2 ..
Позивачка не погоджується із вказаною відмовою, у зв'язку із чим звернулась до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2024р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 5.12.2023р. про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про призначення страхової виплати у зв'язку зі смертю годувальника, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової допомоги, передбаченої п.1 ч.5 ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у сумі, що дорівнює 40 розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Херсонській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до п.1 ч.5 ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка - ОСОБА_2 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 211,2грн..
Не погодившись із даним рішенням суду, ГУ ПФУ в Херсонській області подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки чоловік позивачки помер внаслідок нещасного випадку на виробництві і вони разом проживали однією сім'єю до самої його смерті, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової допомоги як член сім'ї потерпілого відповідно до положень ч.5 ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а тому відмова відповідача у нарахуванні та виплаті одноразової допомоги є протиправною.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 21.01.2011р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції у місті Херсоні (а.с.9).
Згідно із Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Відділом Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 17.08.2023р. складено актовий запис про смерть №1466 (а.с.12).
5.09.2023р. Комісією, утвореною наказом Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16.08.2023р. №365/ПД, було складено Акт спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, що стався 14.08.2023р. близько 01 год. 30 хв. в КП «Муніципальна варта» Херсонської міської ради. Даний Акт затверджений 5.09.2023р. начальником Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (а.с.13-18).
Згідно висновків Акту розслідування нещасного випадку, зі смертельним наслідком що стався 14.08.2023р. близько 01 год. 30 хв. з інспектором-спеціалістом з громадського порядку КП «Муніципальна варта» ХМР Сдвижком Сергієм Юрійовичем, встановлено, що нещасний випадок стався під час виконання трудових (посадових) обов'язків в робочий час. На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України від 24.02.2022 №2102-ІХ, підпункту другого пункту 52 «Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженого постановою КМУ від 17.04.2019р. №337, до переліку подій, що призвели до нещасних випадків на виробництві як оголошена та неоголошена війна, вважати нещасний випадок, що стався з інспектором-спеціалістом з громадського порядку КП «Муніципальна варта» ХМР Сдвижком Сергієм Юрійовичем, пов'язаним з виробництвом, скласти по ньому акт за формою Н-1/П та взяти нещасний випадок на облік КП «Муніципальна варта» ХМР.
5.12.2023р. позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення страхової виплати, відповідно до п.1 ч.5 ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам мінімальної заробітної плати для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка.
Однак, рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 5.12.2023р. відмовлено ОСОБА_1 в призначені одноразової допомоги, передбаченої п.1 ч.5 ст.36 Закону, у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, яка виплачується сім'ї померлого, оскільки наявними документами не підтверджено факт проживання однією сім'єю та ведення спільного побуту з померлим гр. ОСОБА_2 , та не підтверджений факт, що гр. ОСОБА_1 є єдиним членом сім'ї померлого гр. ОСОБА_2 (а.с.20-21).
Не погодившись із вказаною відмовою ПФУ, позивачка звернулася із даним адміністративним позовом до суду.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій пенсійного органу, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх протиправність, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Приписами ст.30 Закону №1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Статтею 35 Закону №1105-XIV передбачено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
Непрацездатними особами, передбаченими частиною першою цієї статті, є:
1) діти, які не досягли 18 років;
2) повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання (у тому числі у період між завершенням навчання в одному закладі освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим освітньо-кваліфікаційним рівнем, за умови що такий період не перевищує чотири місяці), - до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років, або визнані особами з інвалідністю з дитинства;
3) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють;
4) особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Згідно з ч.5 ст.36 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються:
1) одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
За приписами ч.2 ст.37 Закону №1105-XIV територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: 1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; 2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; 4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; 8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; 9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Стаття 39 Закону №1105-XIV встановлює чіткі підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо:
1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;
2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;
3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Згідно пункту 5.1. Розділу V Порядку №11 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», затвердженого постановою правління ФСС України від 19.07.2018р. (чинної на час подання заяви про призначення страхових виплат) для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:
- заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;
- копії паспорта;
- копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
- копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;
- копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);
- довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що Фонд соціального страхування, який наділений відповідними повноваженнями згідно з п.8 ч.1 ст.7 Закону №1105-XIV, Порядком №11, чітко визначив механізм призначення, перерахування та проведення страхових виплат, визначивши, що реєстрація місця проживання за однією адресою потерпілого, його дружини, а також його дітей є обов'язковою умовою для отримання такого виду страхової виплати як одноразова допомога на сім'ю потерпілого у разі його смерті від нещасного випадку на виробництві. Водночас для отримання одноразової допомоги або щомісячних страхових виплат індивідуально кожним членом сім'ї та/або особами, які мають право на утримання від потерпілого, достатньо підтвердити наявність родинних зв'язків з померлим потерпілим.
Втім, враховуючи вищезазначене, колегія суддів також вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що Конституцією України кожній фізичній особі гарантуються свобода пересування та вільний вибір місць постійного або тимчасового проживання, кількість яких не обмежується.
Згідно із ч.10 ст.6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003р. №1382-IV (далі - Закон №1382-IV) реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Конституційний Суд України в рішенні від 20.12.2019р. №12-р/2019, на підставі системного аналізу положень Закону №1382-IV, який за його преамбулою відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, дійшов висновку, що Закон №1382-IV не передбачає можливості обмеження права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання людини залежно від реєстрації її місця проживання або постійного проживання у певному населеному пункті.
Постановою КМУ «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» від 7.02.2022р. №265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
Пунктом 4 цього Порядку визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою.
Мета та порядок реєстрації місця проживання визначаються положеннями ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 5.11.2021р. №1871-IX.
Відповідно до ст.3 цього Закону реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
Отже, встановлений державою обов'язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами.
Повертаючись до спірних правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів зазначає, що дійсно, положеннями Порядку №11 для отримання одноразової допомоги на сім'ю в разі смерті потерпілого встановлено обов'язкову вимогу щодо наявності однакового зареєстрованого місця проживання родини (дружини, дітей).
Водночас, ані Законом №1105-XIV, ані Порядком №11 поняття родини/сім'ї не визначається.
Відповідно до ст.3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коди дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Конституційний Суд України у рішенні від 3.06.1999р. №5-рп/99 визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Частиною 1 ст.56 СК України також встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
З огляду на вищезазначене, враховуючи передбачену Основним Законом можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення ЦК України та Закону №1382-IV передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, в контексті правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів наголошує, що зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2024р. у справі №420/17371/22.
Конституційний суд України в абзаці 3 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1.06.2016р. №2-рп/2016 також вказав, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що встановлена Порядком №11 обов'язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві.
При цьому, апеляційний суд також звертає увагу, що Закон №1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
Згідно із ч.ч.1-3 ст.7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи те, що згідно з вимогами частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також встановлену під час розгляду цієї справи невідповідність положень пункту 5.1. Розділу V Порядку №11, що визначають підстави набуття права на одноразову допомогу сім'єю загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, положенням Закону №1105-XIV, колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення спору у цій справі правильним є застосування правового акта, який має вищу юридичну силу.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що з 23.03.2023р. у зв'язку із набранням чинності постановою Правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024р. №4-1, якою затверджено Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, Порядок №11 втратив чинність. При цьому дискримінаційних умов, які стосуються обов'язковості однакового зареєстрованого місця проживання усієї родини, положеннями нового Порядку №4-1 не передбачено.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що наданий позивачкою акт, згідно якого ОСОБА_1 фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 , де проживав та був зареєстрований померлий ОСОБА_2 є належними та достатніми доказами, що підтверджують місце фактичного проживання позивачки та її померлого чоловіка однією сім'єю (а.с.10).
Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування положень Закону №1105-ХIV та Порядку №11 є необґрунтованими, а тому не можуть бути підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316,328 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного від 8 листопада 2024р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко