Іменем України
13 лютого 2025 року
м. Харків
справа №621/2445/24
провадження №22-ц/818/1163/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут»
відповідач - ОСОБА_1
р розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників цивільну справу за позовом у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 06 листопада 2024 року, постановлене суддею Шаховою В.В.,-
У липні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут» звернулось до суду із позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за електричну енергію в розмірі 15482 грн 61коп та судові витрати.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 06 листопада 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" 15482 грн 61 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" 3028, 00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вирішити питання судових витрат.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що вона є власником лише частини будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Починаючи з 2014 року вона не мешкає за вказаною адресою, є внутрішньо-переміщеною особою та фактично мешкає в АДРЕСА_2 . Позивачем не було залучено іншого співвласника житлового будинку. Заборгованість нарахована за період збройної агресії РФ.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що існування договірних стосунків з ОСР (не розривання в письмовій формі договору № 107206 від 16.09.2011) безпосередньо і нерозривно пов'язане з отриманням споживачем послуги з розподілу електричної енергії, яка в свою чергу для побутових споживачів автоматично пов'язана з отриманням послуги за умовами договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії саме з тим споживачем, з яким існують договірні стосунки за чинним договором з ОСР.
Такі висновки суду першої інстанції, не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом установлено, що згідно з інформацією із Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 29.11.2006 року. є власником 5/6 частини житлового будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30.11.2012 року належить 1/6 частина житлового будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1
Таким чином власниками житлового будинку у відповідних частках є ОСОБА_1 та ОСОБА_2
16 вересня 2011 року укладено договір про користування електричною енергією №107206 між попереднім енергопостачальником - AT «Харківобленерго» (стара назва - АК «Харківобленерго») і споживачем - ОСОБА_1 . До договору долучено договір дарування; витяг про реєстрацію права власності; свідоцтво про шлюб та копію паспорту.
За період з 01.05.2022 по 31.05.2024 за адресою АДРЕСА_1 . проведено нарахування за електричну енергію на суму 15 482 грн 61 коп і станом на 10.06.2024 утворилась заборгованість на вищезазначену суму.
Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини 3 статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. А тому сторони у справі мають рівні умови на здійснення своїх прав на спірне майно.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 383 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР власник житла має право використовувати свою власність для свого проживання та проживання членів своєї родини.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
ОСОБА_1 є власником 5/6 частин житлового будинку, власником 1/6 частин даного будинку є ОСОБА_2 .
Як убачається з матеріалів справи 16 вересня 2011 року між сторонами було укладено договір про користування електричною енергією №107206 між попереднім енергопостачальником - AT «Харківобленерго» (стара назва - АК «Харківобленерго») і споживачем - ОСОБА_1 .
Проте, вже після підписання цього договору частина житлового будинку у розмірі 1/6 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30.11.2012 року перейшла у власність ОСОБА_2 .
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно п.1 ч.1, ч.2ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно дост.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями 526,530 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
За змістом ст. 599 ЦК України, виконання зобов'язання, проведеного належним чином, припиняє його.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Вимоги п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлюють право споживача на одержання без додаткової оплати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості, а згідно абз.5 ч.2 ст.7 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до статей 66, 67, 162 Житлового кодексу України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Статтями 7,8 Закону «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки як споживача так і виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема обов'язком споживача є укладення договору надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця надання послуг вчасно та відповідальної якості із законодавством та умовами договору.
Таким чином, згідно з зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Таким чином власники зобов'язані сплачувати за надані позивачем послуги, з часу набуття права власності та у відповідності до розміру належних кожному часток у спільній частковій власності.
Згідно з ч.1 ч.2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальніта колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Виконавцями комунальних послуг є: послуги з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об'єкти газоспоживання споживача; послуги з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб'єкт, визначений законом; послуги з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; послуги з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуги з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуги з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення; послуги з управління побутовими відходами - адміністратор послуги з управління побутовими відходами, а у разі його відсутності - визначений у встановленому законодавством порядку суб'єкт господарювання, який здійснює збирання та перевезення побутових відходів.
Отже, сторонами у правовідносинах, що виникають у процесі надання комунальних послуг є споживач, який отримує відповідний вид послуги та сплачує за неї грошові кошти, та виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.
Оскільки ОСОБА_1 є власником 5/6 частин житловому будинку, тому вона має належним чином утримувати майно, що належить їй та сплачувати комунальні послуги, в тому числі ті, що надаються позивачем, пропорційно частці у спільній власності.
Таким чином з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за надання послуг з електропостачання у розмірі 12901,66 грн, що відповідає її частки у праві спільної часткової власності (15481,61 / 6 = 2580,43*5=12902,17).
Підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості в повному обсязі колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги у цій частині є обгрунтованими.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та не мешкає в будинку, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, а тому позивач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги з моменту набуття права власності на нерухоме майно.
Згідно зіст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідачка є власником 5/6 частини будинку, зареєстрована у зазначеному будинку, має право на користування даним житловим приміщенням, є учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг, відсутність її за місцем реєстрації у вказаному будинку, не звільняє її від обов'язку оплачувати житло-комунальні послуги.
Згідно з п.6 ч.1 ст. 7 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Дані, що відповідач зверталась до позивача з приводу її тимчасової відсутності у будинку, матеріали справи не містять, тому підстав для здійснення перерахунку заборгованості за вказаний період з урахуванням фактично відсутніх мешканців квартири не вбачається.
Щодо незалучення в якості співвідповідача іншого власника будинку, судова колегія зазначає, що це не є підставою для скасування рішення або відмови у стягненні заборгованості, оскільки кожен співвласник несе особисту відповідальність за даним зобов'язанням пропорційно належної частки у майні.
Виходячи з вищезазначеного, рішення суду підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості за спожиту енергію.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позовні вимоги ПАТ «Харківенергозбут» задоволено на 83,33% (12902,17*100/15482,61). За подання позовної заяви стягненню підлягає судовий збір у сумі 2523,23 грн. За подання апеляційної скарги на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 757,17 грн.
Керуючись положеннями п. 10 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Харківенергозбут» судовий збір у сумі 1766,07 грн.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст.367,368,376,379,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 06 листопада 2024 року змінити.
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" заборгованість за послуги з електропостачання у сумі 12902,17 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" судовий збір у сумі 1766,07 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова