Справа № 464/8577/24
Провадження № 2/463/864/25
12 лютого 2025 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
позивач звернулася до Сихівського районного суду м.Львова з позовною заявою до відповідача про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 6000,0 гривень, щомісячно, починаючи з 09.12.2024 року до досягнення дитиною повноліття.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 03.03.2021 року, шлюб між сторонами розірвано. У шлюбі у сторін народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач добровільно участі у вихованні дитини не приймає, не цікавиться про її фізичний та духовний розвиток, не піклується про її стан здоров'я, таким чином самоусунувся від піклування та виховання дитини, утримує дитину частково та в недостатньому розмірі, а утримувати її самостійно вона змоги не має. Зазначає, що дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку (відвідування гуртків, харчування, медичне обстеження, одяг, засоби гігієни та інші пов'язані із цим витрати), а тому вважає, що відповідач може сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 6000,0 гривень, щомісячно, починаючи з 09.12.2024 року до досягнення дитиною повноліття. У зв'язку з наведеним, просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався.
Відповідно до ухвали Сихівського районного суду м.Львова від 20.12.2024 року, справу направлено до Личаківського районного суду м.Львова для розгляду за підсудністю.
Матеріали справи поступили до Личаківського районного суду м.Львова 15.01.2025 року та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду такої було визначено суддю Грицка Р.Р.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 16.01.2025 року, прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.
В силу вимог Закону та враховуючи характер спірних правовідносин дана справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.
Перед тим як закінчити з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.
Відтак, суд у відповідності до вимог частини п'ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Представник позивача - адвокат Лемеха Р.І. в судовому засіданні під час виступу із вступним словом позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити. Додатково пояснив, що йому невідомо про матеріальний стан та щомісячний дохід позивача.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні під час виступу із вступним словом позов заперечив частково. Суду пояснив, що він офіційно не працює, його заробіток є мінливим та нестабільним, становить від 8000,0 гривень до 15000,0 гривень на місяць. Просить врахувати, що на його утриманні перебуває матір похилого віку, за якої від здійснює догляд та допомагає матеріально. Також він несе додаткові витрати на медичне лікування. Окрім цього вказав, що об'єктів рухомого майна він не має, йому на праві власності належить тільки частка квартири, в якій він проживає та яка йому перейшла у спадок. Стверджує, що зустрічається з дочкою кожного тижня, купляє для неї різні солодощі, іграшки, надає їй кошти від 300,0 гривень до 1000,0 гривень на тиждень. Вважає, що розмір стягуваних аліментів у сумі 6000,0 гривень на місяць є завеликим та непосильним для нього, а тому, просить його зменшити до суми 3000,0 гривень, що відповідатиме реальним його фінансовим можливостям.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст.264 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.02.2015 року. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 03.03.2021 року, шлюб між сторонами розірвано (а.с.14-16).
Від шлюбу у сторін народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 03.09.2015 року, батьком дитини у свідоцтві про народження зазначений відповідач (а.с.13).
Дитина проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини сторонами не оспорюються.
Згідно довідки ТОВ «Смарт Простір БОЯР» № 211/23 від 10.02.2025 року, вбачається, що дитина ОСОБА_4 дійсно навчається у закладі з 08.01.2025 року по даний час.
Відомості про матеріальне становище відповідача сторонами не подані.
Згідно з ч.ч.8, 9 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
На час розгляду справи домовленості між батьками з приводу участі відповідача в утриманні дитини не досягнуто.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Цей обов'язок є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька.
Згідно зі ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили (ч.1 ст.14 Закону України «Про охорону дитинства»).
У відповідності до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України - за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ст.184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів суд враховує розмір прожиткового мінімуму громадян, який встановлений станом на час розгляду справи, матеріальне становище сторін, матеріальне становище дитини, стан здоров'я дитини та платника аліментів, відсутність доказів наявності у платника аліментів на утриманні неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб, а також інші обставини, які мають істотне значення для справи.
Відповідно до ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Дана норма однаково застосовується до всіх платників аліментів, незалежно від правових підстав їх праці (робота за трудовим договором, відповідно до вимог КЗпП, робота за контрактом за кордоном тощо).
Зазначені положення передбачають мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, у той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній буде визначатися судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.
Статтею 183 Сімейного кодексу України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
У відповідності до ч.1 ст.184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Дана норма передбачає можливість визначення судом в окремих випадках розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі, а не у частці від заробітку платника аліментів. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим за наявності певних обставин, що унеможливлюють сплату аліментів у частці від заробітку (доходу).
Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. У такому випадку стягнення аліментів на дитину у частці від доходу її матері або батька може призвести до істотної різниці у розмірі аліментів, які отримує дитина щомісяця, що у свою чергу негативно вплине на забезпечення дитини. Стягнення аліментів у твердій грошові сумі дозволяє забезпечити більшу стабільність щодо утримання дитини. Також, доцільно стягувати аліменти у твердій грошовій сумі у випадку отримання платником аліментів заробітку або доходу повністю в натурі або в іноземній валюті, що можна віднести до інших обставин, які мають істотне значення.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27.11.1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання та, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Суд враховує те, що позивач - мати неповнолітньої дитини, займається її вихованням та утримує її. Відповідач - батько дитини ухиляється від виконання своїх зобов'язань по її утриманню у достатньому обсязі. Також, суд виходить із захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, збереження того рівня життя, який вона б мала тоді, коли утримувалась обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів якраз і забезпечить надійний захист інтересів дитини та отримання нею надійного стабільного матеріального утримання з боку батька.
Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня у розмірі 3196,0 гривень.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З врахуванням обставин справи, положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини пов'язані зі сплатою аліментів, обов'язку відповідача утримувати свою малолітню дитину, його матеріальне становище, принцип законності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з того, що відповідач, як батько, зобов'язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття. При цьому, суд враховує те, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. При цьому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Доказів того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у розмірі 6000,0 гривень на дитину, щомісячно, суду не надано, а відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що з відповідача слід стягувати на користь позивача аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4000,0 гривень, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову - 17.12.2024 року до досягнення дитиною повноліття.
Суд вважає, що саме такий розмір аліментів на утримання дитини забезпечить їй належний фізичний та моральний розвиток та відповідатиме її потребам, при цьому не порушить права відповідача.
Водночас, період за який позивач просить стягувати аліменти останньою відповідними доказами не підтверджено з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст.ст.191, 201 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Доказів того, що позивач вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача на утримання малолітньої дочки у минулому, з 09.12.2024 року, але не змогла їх одержати у зв'язку з ухиленням відповідача від їх сплати, матеріали справи не містять.
Так, позивач звернулася до суду з позовом 17.12.2024 року та саме з цього часу з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог у своїй більшості фактично стосуються не аліментів, а додаткових витрат на утримання дитини. В свою чергу, додаткові витрати не є аліментами на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей, навчання, хворобою), такі не можуть стягуватися в якості аліментів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.
Крім того, згідно зі ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий у розмірі 1211,20 гривень.
Керуючись ст.ст.10, 12, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4000,0 гривень (чотири тисячі гривень 00 копійок), щомісячно, з наступною індексацією відповідно до закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову - 17 грудня 2024 року до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4000,0 гривень (чотири тисячі гривень 00 копійок), у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Суддя Грицко Р.Р.