П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35716/24
Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Завльнюк І.В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту: 11.12.2024р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) про:
- визнання бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо неперерахування та виплати ОСОБА_1 у додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану2 від 28 лютого 2022 року №168 (далі - Постанова №168) у розрахунку 100 000 грн. на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах та 30 000 грн. у період здійснення зазначених заходів з 05 червня 2022 року по 20 квітня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 у розрахунку 100 000 грн. на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах та 30 000 грн. у період здійснення зазначених заходів з 05 червня 2022 року по 20 квітня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 позовну заяву залишено без руху, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу в тому числі у період з 24 лютого 2022 року та звільнений військової служби у відставку 20 квітня 2024 року. Відповідно до витягу із Наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) АДРЕСА_1 №115 від 20 квітня 2023 року, військовослужбовця, призваного по мобілізації, солдата: ОСОБА_1 , солдата резерву 4 запасної роти, звільненого наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18 квітня 2023 року № 73-РС, з військової служби у відставку за пп."а" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", вважати таким, що 20 квітня 2023 року справи та посаду здав та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зважаючи на протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати у повному обсязі додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 в розмірі 100 000 грн. та 30 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у періоди з 05 червня 2022 року по 21 лютого 2023 року, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом. При цьому, позивачем не наведено жодної підстави, яка б об'єктивно перешкоджала (утворювала обставини непереборної сили) звернутися до суду у строк із даними вимогами. Так, нездійснення після звільнення з військової служби 20 квітня 2023 року жодних дій задля отримання інформації про нараховані та виплачені суми очевидно свідчить про усвідомлену бездіяльність позивача та відсутність будь-яких об'єктивних перешкод своєчасно звернутися до суду в тому випадку, якщо позивач вважає неповним остаточний розрахунок при звільненні.
На виконання вищезазначеної ухвали позивачем 06 грудня 2024 року до суду першої інстанції надано заяву, в якій останній просить поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.
В обґрунтування клопотання зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування додаткової винагороди, передбачену Постановою №168 у розрахунку 100 000 грн. на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах та 30 000 грн. у період здійснення зазначених заходів з 05 червня 2022 року по 20 квітня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Наприкінці серпня 2024 року відповідач відмовив у виплаті зазначеної доплати, мотивуючи свою відмову відсутністю підстав. Таким чином, позивач тільки наприкінці серпня після 18 серпня 2024 року дізнався про своє порушене право щодо отримання із відповіді відповідача №0666/35/5612 від10 серпня 2024 року та доданих до неї вчергове запитуваних документів.
На переконання представника позивача, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними виплатами належних позивачеві сум за минулий час, у тому числі сум буд-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком. При цьому про незаконні дії в/ч НОМЕР_1 позивачу фактично стало відомо після 18 серпня 2024 року - після отримання відповіді в/ч НОМЕР_1 за №0666/35/5612 від 10 серпня 2024 року.
Також представник позивача просив суд першої інстанції врахувати рішення Конституційного Суду України 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013, за яким у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком, як на підставу прийняття адміністративного позову ОСОБА_1 до розгляду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року В задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення (ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року) в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- суд першої інстанції зазначав, що спірні правовідносини у справі №420/35716/24 регулюються ст. 233 КЗпП України, з іншого боку, суд першої інстанції не визнав посилання на рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013, в якому й зазначена подібна категорія спірних правовідносин (трудові), та як на підставу поновлення строку звернення до суду посилалася представник позивача Івасьова В.А.
- позивач тільки наприкінці серпня після 18 серпня 2024 року дізнався про своє порушене право щодо отримання із відповіді відповідача №0666/35/5612 від 10 серпн 2024 року та доданих до неї вчергове запитуваних документів, Отже, позивач був звільнений військової служби у відставку 20 квітня 2023 року. З метою бути проінформованим та обізнаним щодо своїх прав на отримання належного фінансування у період військової служби, позивач, після поновлення психоемоційного стану та фізичного здоров'я після звільнення з військової служби, у жовтня 2023 року звернувся про правничу допомогу. 27 жовтня 2023 року на адресу відповідача надіслано адвокатський запит щодо надання інформації стосовно колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 . У грудні місяці 2024 року представник позивача отримала відповідь на зазначений запит але не у повному обсязі, на що вимушена у січні місяці 2024 року вдруге звернутись до відповідача із наданням інформації та копії документів стосовно проходження військової служби ОСОБА_1 у період 3 лютого 2022 року по квітень 2023 року. У березні 2024 року отримано відповідь відповідача, яка також не містила повної інформації, зазначеної у запиті. Між тим, серед запитуваної інформації стосовно нарахування виплат відповідно до Постанови №168, позивачем також скеровано ряд заяв та рапортів, з боку представника - запитів щодо оформлення та отримання позивачем довідки про безпосередню участь особи в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, яка надає ряд пільг ОСОБА_1 , в тому числі щодо звільнення від сплати судового збору при звернення із позовом до суду. Так, тільки у березні місяці позивач отримав зазначену вище довідку УБД, натомість посвідчення не було оформлено, нагрудний знак також не видано й досі;
- згідно рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8- рп/2013 у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Розглянувши матеріали спірного питання, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини:
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений військової служби у відставку 20 квітня 2023 року наказом від 20 квітня 2023 року №115, а не 20 квітня 2024 року, як вказала представник позивача в заяві від 06 грудня 2024 року. З наведеного вбачається, що з огляду на норми ст. 122 КАС України та ст. 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, який розпочав відлік з наступного дня після завершення дії карантину, тобто з 01 липня 2023 року, та завершився 01 жовтня 2023 року, а позивач звернувся до суду 19 листопада 2024 року. Фактично позивач просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб стороні позивача.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку відповідний остаточний розрахунок відбувся при звільненні позивача 20 квітня 2023 року. Такий розрахунок не тривав до моменту отримання відповідачем запиту про нараховані суми при звільненні, а завершився одночасно зі звільненням позивача, грошовим переказом всіх належних при звільненні виплат.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77, ч.ч.2, 3 ст. 122, ст. 123 КАС України, ч.2 ст. 233 КЗпП України, абз.21 п.13 глави 10 розділу II Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 червня 2017 року №468.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно ст. 123 КАС України подання до суду позовної заяви з пропуском строку звернення до суду не є безумовною підставою для застосування наслідків такого пропуску у вигляді повернення такої позовної заяви або залишення її без розгляду. Відповідний строк може бути поновлений ухвалою суду за наявності поважних, документально підтверджених причин його пропуску. При цьому, обов'язок доведення існування таких причин покладено на позивача, тобто особу, яка звертається на суду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами ст. 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
За правилами ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення ст. 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Так, відповідно ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: - "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч.1 ст. 233 КЗпП України).
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом року наказом від 20 квітня 2023 року №115 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 20 квітня 2023 року (що не заперечується позивачем).
В даному випадку відповідний остаточний розрахунок відбувся при звільненні позивача 20 квітня 2023 року. Такий розрахунок не тривав до моменту отримання відповідачем запиту про нараховані суми при звільненні, а завершився одночасно зі звільненням позивача, грошовим переказом всіх належних при звільненні виплат.
На час виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, у період з 19 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року, діяла ч.2 ст. 233 КЗпП України, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати вже був обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Колегія суддів зазначає, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, виплачується щомісячно на картковий рахунком військовослужбовця, а тому про порушення свого права щодо неотримання додаткової винагороди позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення за місяці в спірні періоди.
Разом з тим, до суду з позовом ОСОБА_1 звернувся 19 листопада 2024 року, тобто з порушенням визначеного ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин
Таким чином, позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а вказані підстави для його поновлення не є поважними.
Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що отримання відповіді на звернення зі спірного питання не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013, оскільки даний спір пов'язаний із остаточним розрахунком при звільненні, а не з пенсійними виплатами позивачу органами ПФУ, що також вірно зазначено судом першої інстанції.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
Враховуючи все вищевикладене, колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 лютого 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.