П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39846/24
Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання звільнити з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу,
24 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Одночасно з позовною заявою представником ОСОБА_1 подана заява про забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України в особі її уповноважених представників здійснювати переведення ОСОБА_1 до інших військових частин до набрання законної сили рішенням у даній справі.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначену ухвалу скасувати та прийняти постанову якою забезпечити позов шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України в особі її уповноважених представників здійснювати переведення ОСОБА_1 до інших військових частин до набрання законної сили рішенням у даній справі.
В обґрунтування апеляційної скарги та заяви про забезпечення позову представник позивача вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що з оскаржуваними наказами відповідачів позивач не ознайомлений, наказ щодо призову та направлення для проходження військової служби позивача до військової частини НОМЕР_1 не було доведено до відома позивача. Заявником наведено суттєві порушення відповідачем Конституції України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Порядку № 560, наказу МОУ № 402 від 14.08.2008 року, а не незгода із діями суб'єкта владних повноважень. Апелянт наголосив, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин п.10 ч.3 ст.151 КАС України, оскільки заявник просив не зупинити дію наказу, а просив заборонити військовій частині здійснювати переведення позивача до інших військових частин до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Відповідно п.1 ч. 1 ст. 311, ст.312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що направлення військовослужбовця для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, або до іншого навчального центру здійснюється за наказом або розпорядженням командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Отже, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 в особі її уповноважених представників здійснювати переведення позивача до інших військових частин до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, фактично зводиться до зупинення дії майбутнього наказу, що прямо заборонено п.10 ч.3 ст.151 КАС України.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частинами 1, 4 ст. 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 цієї статті забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, ст. 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних критеріїв: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
Перелік видів забезпечення позову встановлено ч. 1 ст. 151 КАС України, а саме:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Необхідно зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, обов'язковою умовою для застосування судом заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Предметом розгляду даної справи є визнання протиправними та скасування наказів ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову позивача на військову службу та командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 із зобов'язанням звільнити позивача з військової служби та виключення його з військового обліку.
Судова колегія наголошує, що з моменту призову на військову службу під час мобілізації та відправку в військову частину статус особи змінюється з військовозобов'язаного на військовослужбовця.
За визначенням, що міститься в ч.9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року, військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII, початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
У свою чергу, питання переміщення військовослужбовців врегульоване нормами «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яке затверджено Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008.
Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
З аналізу наведеної норми вбачається, що військовослужбовець може бути переведений з однієї військової частини до іншої у певних випадках за наказом уповноваженої особи.
Разом з тим, позивач не надав суду жодного доказу наявності наказу про переміщення з однієї військової частини до іншої як і те, що такі дії з боку військової частини здійснюються.
З викладеного вбачається, що обираючи спосіб забезпечення позову шляхом заборони переведення позивача до іншої військової частини, представник позивача фактично просить заборонити уповноваженій особі військової частини приймати у майбутньому накази відносно позивача. Тобто, обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром в майбутньому, що відповідно до п.10 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Крім того, ініціюючи питання щодо обрання такого способу забезпечення позову, як заборону на переведення до іншої військової частини позивач фактично намагається в межах інституту забезпечення позову визначити, по суті, «зручне» для себе місце проходження військової служби на період розгляду адміністративної справи, що вочевидь не відповідатиме меті забезпечення позову та завданням адміністративного судочинства.
Щодо доводів апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не враховані чисельні порушення вимог чинного законодавства наведені в позовній заяві та заві про забезпечення позову, судова колегія звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 року у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Щодо доводів апелянта про те, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення порушеного права позивача, у зв'язку із вчиненням дій по його мобілізації, то судова колегія наголошує, що наведені доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Додатково колегія суддів враховує, що заборона військовій частині здійснювати переведення до інших військових частин виходить за межі предмету судового розгляду у цій справі, оскільки предметом судового розгляду у справі є правомірність вже прийнятих наказів відповідачами, а не законність ймовірних наслідків їх прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 року у справі №826/13306/18, від 13.03.2024 року у справі № 640/273/22.
Спосіб забезпечення даного позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов'язаним із підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили оскаржуваними наказами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.
Забезпечення позову у такий спосіб, як просить позивач, є порушенням приписів статті 150 та 151 КАС України, а тому вірно не застосовано судом першої інстанції.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 238, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко