12 лютого 2025 р.Справа № 440/16750/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 року по справі № 440/16750/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про заміну боржника у виконавчому провадженні №75347706 з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 по справі №440/16750/23 за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
На зазначену ухвалу суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області залишено без руху та надано строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги шляхом надання клопотання (заяви) про поновлення строку на апеляційне оскарження із вказанням поважних причин пропуску строку та докази в підтвердження протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху.
11.02.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області направлено до суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Перевіривши доводи заяви та матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Матеріали справи свідчать, що 30.12.2024 судом постановлена оскаржувана ухвала.
Оскаржувана ухвала отримана апелянтом 30.12.2024 о 12:32 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в кабінет апелянта.
15.01.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області направлено апеляційну скаргу на зазначену ухвалу суду, тобто після закінчення процесуального строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування заяви про поновлення строку заявник посилається на вимоги ст.ст. 121, 295 КАС України та вказує, що відповідно до відомостей з ІКІС «Електронний суд» вказана ухвала була доставлена до електронного кабінету Головного управління 30.12.2024 о 12:32, а безпосередньо Головним управлінням вказана ухвала була отримана на зареєстрована саме 31.12.2024 (скрін з картки Електронного документообігу додається). Посилаючись на обставини та обґрунтування викладені в заяві, апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження.
Відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).
Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).
У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Відповідно до ст. 129 Конституції України та пункту 7 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України однією з засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, згідно ст. 6 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів , в цій конкретній справі, враховує те, що після отримання оскаржуваної ухвали апелянт через незначний проміжок часу - на наступний день після спливу 15-тиденного строку на апеляційне оскарження ухвали, подав апеляційну скаргу, тобто не допустив необ'єктивного зволікання, в цьому випадку в діях апелянта не вбачається ознак невиправданої бездіяльності чи зловживання процесуальними правами та обов'язками.
Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що заява апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 3, 73, 74, 133, 295 КАС України, колегія суддів
Заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 року задовольнити.
Процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 року по справі № 440/16750/23 поновити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.
Судді(підпис) (підпис) Ральченко І.М. Чалий І.С.