11 лютого 2025 рокусправа № 380/19031/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 102634,8 грн, з відрахуванням податків та обов'язкових платежів;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 102634,8 грн, з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою суду від 16.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 07.10.2024 відмовлено в задоволення заяви відповідача про залишення позовної заяви без руху.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що повний розрахунок відповідач здійснив 10.08.2024 здійснивши виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.016 по 01.06.2017 на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №380/4011/22. Оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що на момент звільнення з військової служби спору щодо зазначених та виплачених сум не було. Також вказав, що норми статті 117 КЗпП України не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплат заробітної плати.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 01.06.2017, що не заперечується сторонами у справі.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2023 у справі №380/4011/22 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2022 у справі №380/4011/22 - скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.06.2017 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та виплатити компенсацію втрати частини доходів за невиплачену індексацію за період з 01.06.2017 по день її фактичної виплати.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідач здійснив 10.08.2024 нарахування «відшкодування виплати компенсації втрат доходів за невиплачену індексацію» за період з 01.01.016 по 01.06.2017 в сумі 36466,50 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.06.2017, відповідачем у день його звільнення не проведена, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку. Тому, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За приписами частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, в якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплата працівнику середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Викладена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06.02.2020 у справі №806/305/17, від 06.08.2019 у справі №826/9793/18, від 20.02.2020 у справі №821/723/17, від 02.09.2020 у справі №804/7733/16, від 28.01.2021 у справі №240/11214/19.
Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 викладено правову позицію, згідно з якою ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, а тому, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно з статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - порядок №260).
Згідно з пунктом 7 розділу І цього Порядку середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Вирішуючи питання розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суд застосовує положення статті 117 КЗпП України в редакції від 19.07.2022.
Адже за своєю суттю стаття 117 КЗпП України передбачає фінансову санкцію, що застосовується до роботодавця та спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним повного розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Використання цієї норми в редакції до 19.07.2022 та в редакції з 19.07.2022 призвело б по суті до застосування фінансової санкції за несвоєчасний розрахунок при звільненні двічі за різними методиками, необмежено строком але пропорційно (як склалася судова практика) і обмежено 6-ти місячним строком без застосування принципу пропорційності (за новою редакцією норми).
На переконання суду застосування положень статті 117 КЗпП України одночасно в різних редакціях призведе до дисбалансу між захистом прав працівника (з додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача) та інтересами роботодавця.
З позиції суду така санкція (з врахуванням судової практики) не звужує прав найманого працівника на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, а лише встановлює часові рамки таких обрахунків. Тому, суд не бачить перешкод у застосуванні нової редакції статті 117 КЗпП України у порівнянні з попередньою редакцією цієї норми, а одночасне застосування обох санкцій призведе до притягнення до юридичної відповідальності одного виду двічі за одне й те саме правопорушення, що порушує принцип «non bis in idem».
Суд погоджується з тим, що період затримки розрахунку при звільненні розпочався ще з моменту звільнення позивача. Однак факт неналежного розрахунку з позивачем при звільнені встановлений рішенням суду після 19.07.2022, у період дії санкції статті 117 КЗпП України у новій редакції.
У цьому контексті слід підкреслити, що спір про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні завжди є похідним від спору про не проведення повного розрахунку при звільненні, і може існувати лише після виконання рішення суду про проведення такого розрахунку та здійснення належних працівнику виплат.
Таким чином, з позиції суду правильним у цьому випадку є застосування саме останньої редакції положень статті 117 КЗпП України.
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд встановив, що позивач виключений із списків особового складу 01.06.2017, водночас лише 10.08.2024 на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідач здійснив нарахування «відшкодування виплати компенсації втрат доходів за невиплачену індексацію» за період з 01.01.2016 по 01.06.2017.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірних сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.06.2017 поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
На дату звернення ОСОБА_1 із позовом (11.09.2024) спірні правовідносини щодо нарахування середньоденний заробіток за час невиплати спірної індексації грошового забезпечення регулюються статтею 117 КЗпП в редакції Закону №2352-IX, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців, тобто з 10.02.2024 по 10.08.2024, що складає 182 дні.
Розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 14821,79 грн (квітень 2017 року - 7400,41 грн (без одноразових виплат), травень 2017 року - 7421,38 грн), що підтверджується архівною відомістю №2 з січня 2021 року по грудень 2021 року.
Кількість календарних днів служби позивача за квітень - травень становила 61 день.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 242,98 грн (14821,79 грн/61 день).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більш як за 6 місяців мав би становити 44222,36 грн. (розрахунок: 242,98 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку).
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.02.2024 по 10.08.2024 у сумі 44222,36 грн.
Крім цього, суд ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні під час виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 44222 (сорок чотири тисячі двісті двадцять дві) грн 36 коп.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
6. Судовий збір зі сторін не стягувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович