з
12 лютого 2025 року №320/43922/24
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кочанової П.В., суддів: Діски А.Б., Жукової Є.О., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНІФОЮ" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАНІФОЮ" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного банку України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг від 02.09.2024 №21/1145- рк/ТФП Про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю "МАНІФОЮ" за порушення законодавства України про захист прав споживачів фінансових послуг.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Національного банку України є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки останнє прийняте без дотримання Регулятором принципів здійснення державного регулювання та нагляду за діяльністю з надання фінансових та супровідних послуг, передбачених частиною третьою статті 21 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Зауважено, що в діях позивача відсутній склад правопорушення, передбачений п.13 ч.2 ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», з урахуванням спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24 жовтня 2024 року о 13:30 год.
Представником відповідача надано до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, оскільки доводи позивача не спростовують висновків щодо встановлених порушень, визначених за наслідком планової інспекційної перевірки, зокрема у сфері споживчого кредитування в частині нездійснення розрахунку денної процентної ставки за конкретними фактично укладеними договорами позики зі споживачами, та відповідно не зазначення денної процентної ставки та її розрахунку у договорах позики всупереч вимогам п.9 ч.1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Підготовче засідання, призначене на 24.10.2024, відкладено до 31.10.2024 о 13:00 год. у зв'язку з перебуванням члена колегії на лікарняному.
В підготовчому засіданні 31.10.2024 оголошено перерву до 21.11.2024 о 13:00 год.
У відповіді на відзив позивач наголошував, що товариством доведено факт здійснення розрахунку денної процентної ставки, який відбувався за допомогою програмного забезпечення товариства, а не зазначення денної процентної ставки та її розрахунок у договорах позики є іншим видом правопорушення, що відповідачем не враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, та як наслідок, безпідставно, необґрунтовано та упереджено застосовано стягнення за іншим правопорушенням, яке в ході інспекційної перевірки не встановлювалось.
Наголошено, що нездійснення розрахунку денної процентної ставки та не зазначення такого розрахунку в договорі є окремими складами правопорушення та не можуть бути ототожненими. При цьому, недоліки щодо не зазначення розрахунку денної процентної ставки було самостійно усунуто позивачем до проведення перевірки.
У запереченні на відповідь на відзив відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову, оскільки аргументи позивача є помилковими.
В підготовчому засіданні 21.11.2024 колегія суддів закрила підготовче провадження та призначила до розгляду справу по суті, на підставі клопотань представників сторін колегія суддів вирішила питання про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно з наказом Національного банку України від 31.05.2024 № 513-но (зі змінами, внесеними наказом від 11.06.2024 № 550-но) проведено планову інспекційну перевірку позивача станом на 01.06.2024 за період діяльності з 01.06.2022 по 31.05.2024 (включно) згідно з програмою інспекційної перевірки, що є додатком до наказу.
За результатами проведеної Національним банком України планової інспекційної перевірки ТОВ «МАНІФОЮ» складено доповідну записку Департаменту інспектування від 30 серпня 2024 року № В/28-0012/107194/ТФП.
У висновках означеної доповідної записки зазначено про порушення ТОВ “МАНІФОЮ» законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, в тому числі законодавства про споживче кредитування, а саме: пункту 9 частини першої статті 12 Закону України “Про споживче кредитування», відповідно до якого у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок.
На підставі доповідної записки Національний банк України відповідно до пункту 2 частини першої статті 28 Закону про споживче кредитування, статті 28 Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії» застосував до ТОВ “МАНІФОЮ» захід впливу у вигляді накладення штрафу за недотримання встановлених законодавством вимог щодо захисту прав споживачів, а саме відповідно до пункту 13 частини другої статті 28 Закону про фінансові послуги за порушення прав споживачів в частині нездійснення розрахунку денної процентної ставки за договором про споживчий кредит відповідно до вимог законодавства Національний банк України застосовує до надавачів фінансових послуг у межах своїх повноважень у сфері державного регулювання ринків небанківських фінансових послуг захід впливу у вигляді накладення штрафу у розмірі від 7 тисяч до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний такий випадок
Зокрема, рішенням Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг від 02.09.2024 № 21/1145-рк/ТФП «Про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» за порушення законодавства України про захист прав споживачів фінансових послуг» застосовано штраф у розмірі 4 284 000,00 грн (неоподатковуваний мінімум доходів громадян 17,00 гривень х 7 000 х 36), розрахована за 36 випадками нездійснення розрахунку денної процентної ставки за договором про споживчий кредит відповідно до вимог законодавства.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до пунктів 34, 34-1 статті 7 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV «Про Національний банк України» Національний банк виконує такі функції: здійснює захист прав споживачів фінансових послуг, що надаються банками, а також іншими фінансовими установами та особами, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України; здійснює нагляд за додержанням банками, іншими фінансовими установами, особами, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та колекторськими компаніями законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, у тому числі вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки).
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначені Законом України від 15.11.2016 № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі по тексту Закон № 1734-VIII), відповідно до статті 2 якого метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.
Відповідно до статті 3 Закону № 1734-VIII цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Положеннями частини першої статті 5 Закону № 1734-VIII визначено, що державне регулювання та нагляд у сфері споживчого кредитування здійснює Національний банк України.
Згідно з пунктами 4, 8, 11 частини другої статті 5 Закону № 1734-VIII Національний банк України у сфері споживчого кредитування: здійснює нагляд за додержанням кредитодавцями, новими кредиторами, колекторськими компаніями законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, у тому числі вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки); у межах компетенції вживає заходів, спрямованих на припинення виявлених порушень прав споживачів, поновлення порушених прав споживачів, встановлення та усунення причин таких порушень, встановлення посадових осіб, відповідальних за виявлені порушення; здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Національний банк України здійснює нагляд у сфері споживчого кредитування у формах інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду (частина третя статті 5 Закону № 1734-VIII).
Відповідно до пункту 65 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» від 14.12.2021 № 1953-ІХ (надалі - Закон № 1953), який встановлює загальні засади функціонування ринку фінансових послуг, діяльності надавачів фінансових та/або супровідних послуг, державного регулювання та нагляду за такою діяльністю, а також захисту прав клієнтів і визначає правовий статус фінансових компаній та ломбардів, організаційно-правові засади їх створення, діяльності, реорганізації та припинення діяльності з надання фінансових послуг, а також повноваження Регулятора щодо державного регулювання та нагляду за такими установами, фінансова установа - юридична особа, метою створення якої є здійснення діяльності з надання фінансових послуг, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором.
При цьому, відповідно до пункту 47 вказаної норми Закону Регулятором є Національний банк України або Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку згідно з розподілом повноважень, визначеним цим Законом.
Згідно з пунктами 5 та 8 частини четвертої статті 21 Закону № 1953 державне регулювання та нагляд за діяльністю з надання фінансових та супровідних послуг здійснюється Регулятором шляхом застосування коригувальних заходів, заходів раннього втручання та заходів впливу та нагляду за додержанням надавачами фінансових послуг, а також посередниками та колекторськими компаніями законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, включаючи додержання вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки).
Регулятор здійснює нагляд за здійсненням діяльності з надання фінансових та/або супровідних послуг відповідно до цього Закону, спеціальних законів та нормативно-правових актів Регулятора, зокрема, у формі інспекційної перевірки (інспектування) (частина четверта стаття 23 Закону № 1953).
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на здійснення нагляду за додержанням кредитодавцями законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 28 Закону № 1953 Регулятор застосовує до надавачів фінансових та/або супровідних послуг заходи впливу у вигляді накладення штрафу за такі порушення прав споживачів, зокрема, у зв'язку з нездійснення розрахунку денної процентної ставки за договором про споживчий кредит відповідно до вимог законодавства - у розмірі від 7 тисяч до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний такий випадок.
Відповідно до пункту 64 частини першої статті 1 Закону № 1953 фінансова послуга - операція або декілька операцій, пов'язаних однією правовою метою, з фінансовими засобами, що здійснюються в інтересах інших осіб, ніж надавай такої фінансової послуги, а також послуги, прямо визначені спеціальними законами як фінансові послуги.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону № 1953 одним з видів фінансових послуг є надання коштів та банківських металів у кредит.
Відповідно до пункту 1-1 частини першої вказаного Закону договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
При цьому, порядок обчислення процентів за користування кредитом передбачений статтею 8 Закону про споживче кредитування, яка зазнала змін у зв'язку з прийняттям Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-ІХ (далі за текстом - Закон № 3498).
Зокрема, порядок обчислення денної відсоткової ставки врегульований статтею 8 Закону про споживче кредитування, відповідно до якої реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються:
доходи кредитодавця у вигляді процентів;
комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;
інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
Денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:
ДПС = (ЗВСК/ЗРК)Л х 100%, де
ДПС - денна процентна ставка;
ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;
ЗРК - загальний розмір кредиту;
І - строк кредитування у днях.
Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 12 Закону про споживче кредитування, який був доповнений з прийняттям Закону № 3498, у договорі про споживчий кредит зазначаються Денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені.
Таким чином, саме Законом № 3498 передбачається поступове зниження та обмеження максимальної ставки мікрокредитування на рівні 1% на день та обов'язкове зазначення в договорі про споживчий кредит денної процентної ставки.
Згідно з пунктами 2 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498 дія пункту розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 (Банки) цього розділу, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.
Таким чином, оскільки Закон №3498 набрав чинності 24.12.2023, то відповідно починаючи з 24.01.2024 законодавством було встановлено обов'язок для позивача здійснювати розрахунок денної процентної ставки за договором споживчого кредитування за формулою, передбаченою частиною четвертою статті 8 Закону про споживче кредитування, розмір якої протягом перших 120 днів з моменту прийняття Закону № 3498 не може перевищувати 2,5 % та наступні 120 днів -1,5 %. Водночас, денна процентна ставка та її розрахунок має зазначатися, відповідно до частини першої статті 12 вказаного Закону, в договорі про споживчий кредит.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем під час проведення інспекційної перевірки надавалися пояснення щодо здійснення розрахунку денної процентної ставки за допомогою відповідного програмного забезпечення, зокрема, шляхом відповідного налаштування даних за укладеними Договорами позики в інформаційно-комунікаційній системі Товариства - програмний продукт V3 Lending Software, який виконує функції реєструючої системи фінансової компанії, що підтверджується зокрема змістом Типового договору позики, де в пункті 9.1 зазначено, що Договір позики укладається в інформаційно-телекомунікаційній системі Позикодавця в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом попереднього розміщення Позикодавцем в Особистому кабінеті Позичальника Договору позики для вивчення та прийняття його умов Позичальником шляхом введення одноразового ідентифікатора з метою підписання запропонованого Позикодавцем Договору у відповідне поле.
Водночас, вказані обставини залишені поза увагою відповідачем на не досліджено наявність та розрахунок денної процентної ставки за договорами позики, в тому числі щодо розрахунку денної процентної ставки по 36 договорам позики, які були взяті інспекційною групою для перевірки.
З доданих даних до матеріалів справи у вигляді зведеної таблиці встановлено, що за допомогою вказаної інформаційно-комунікаційної системи в автоматизованому порядку позивачем здійснювався розрахунок денної процентної ставки під час укладення договору позики із погодженими конкретному споживачу параметрами позики та дані про такий розрахунок та розмір ставки зберігались у базі даних.
Після погодження Товариством заявки споживача на укладення договору позики Товариство розміщувало в особистому кабінеті споживача оферту у вигляді повного тексту договору, яка містила, в тому числі, значення складових для розрахунку денної процентної ставки. Результати розрахунку денної процентної ставки збережено в інформаційно-комунікаційній системі Товариства, в тому числі щодо тих 36 договорів, які були об'єктами перевірки Відповідачем.
Таким чином, оскільки позивачем здійснювався розрахунок денної процентної ставки, кваліфікація Відповідачем порушення Позивача, яке полягало у не зазначенні у договорі про споживчий кредит розрахунку денної процентної ставки за пунктом 13 частини другої статті Закону № 1953 є такою, що не відповідає дійсності, адже у діях Позивача відсутній склад такого порушення, а саме об'єктивна його сторона, оскільки за кожним договором позики здійснювалося нарахування денної процентної ставки на рівні встановленому вищевказаним законодавством України, а відсутність в Типовому Договорі позики, на підставі якого сформовано 36 договорів, які досліджувалися інспекційною групою, словосполучення «денна процентна ставка» не може вважатися належним та допустимим доказом підтвердження пред'явленого Відповідачем порушення.
Долученими до матеріалів справи доказами підтверджується, що під час дослідження системи автоматизації операцій, облікової системи позивача інспекційною групою, не було виявлено факту нездійснення розрахунку денної процентної ставки за договорами позики, яка розраховуються за допомогою програмного забезпечення V3 Lending Software, тобто відповідного порушення у складених за результатом інспекційної перевірки довідці від 08.07.2024 №В/28-0012/83971/ТФП та звіті від 29.07.2024 №28-0012-57216/ТПФ не міститься.
Позивач у позові визнає, що ним було допущено несвоєчасність внесення змін до Типового договору позики, зокрема, в частині зазначення денної процентної ставки, однак вказане було усунуто ще до початку перевірки шляхом прийняття наказу № 220 від 21.02.2024, яким внесено зміни до Типового договору позики доданням пп. 2.4.4, в якому наведено порядок здійснення розрахунку денної процентної ставки.
При цьому, суд враховує, що відповідачем не досліджувались питання своєчасності внесення змін до Типового договору позики в частині зазначення денної процентної ставки, натомість помилково ототожнено не зазначення розрахунку денної процентної ставки в договорі з нездійсненням такого розрахунку взагалі.
Означене, на переконання суду, свідчить про відсутність порушень пункту 9 частини першої статті 12 Закону № 1734-VIII.
Ураховуючи викладене, порушень ТОВ «МАНІФОЮ», за яке передбачено застосування заходів впливу відповідно до пункту 13 частини другої статті 28 Закону № 1953, відповідачем не встановлено, а тому оскаржуване рішення НБУ є безпідставним та не ґрунтуються на результатах проведення планової інспекційної перевірки.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 30 280,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 17.09.2024 №47.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 30 280,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНІФОЮ" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг від 02.09.2024 №21/1145- рк/ТФП Про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю "МАНІФОЮ" за порушення законодавства України про захист прав споживачів фінансових послуг.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНІФОЮ" (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 86-д, код ЄДРПОУ 42848369) судовий збір у розмірі 30 280,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код ЄДРПОУ 00032106).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 12 лютого 2025 року.
Головуючий - суддя Кочанова П.В.
Судді: Діска А.Б.
Жукова Є.О.