Справа № 487/7077/24
Провадження № 2/761/3245/2025
20 січня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Анохіна А.М.,
з участю секретаря судового засідання - Лазуренко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, -
В серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Притикіна І.І. звернулась до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовом до відповідача ТДВ «СК «Гардіан», в якому просила суд стягнути із відповідача на користь позивача інфляційні втрати в сумі 47521,44 грн, три відсотки річних в сумі 7994,53 грн, пеню (подвійну облікову ставку НБУ) в сумі 95170,11 грн, судовий збір в сумі 1506,86 грн, а також зобов'язати орган (особу), що проводитиме примусове виконання рішення суду проводити нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму основного боргу, починаючи із 14.08.2024 до моменту виконання рішення за формулою: пеня = С х (20СД/365) х Д/100, де С - сума прострочення, 20СД/365 - подвійна облікова ставка НБУ за 1 день прострочення, Д - кількість днів прострочення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.07.2019 о 08-45 год. на перехресті вул. Карпенка та вул. Крилова у м. Миколаєві відбулась дорожньо-транспортна пригода, під час якої автомобіль «ДЕУ» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу. Внаслідок зазначеної аварії ОСОБА_3 від отриманих ушкоджень загинув на місці пригоди. Слідчим відділом СУ ГУНП в Миколаївській області проводилось досудове розслідування кримінального провадження № 12019150000000383 від 22.07.2019, зареєстрованого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Потерпілою у вказаному кримінальному провадженні було визнано ОСОБА_1 . На момент аварії цивільно-правова відповідальністю водія ОСОБА_2 була застрахована в ТДВ «СК «Гардіан», відповідно до полісу № АМ4993916. На підставі заяви позивача, відповідачем було заведено страхову справу за № 4903 від 22.07.2019. Позивач вказує, що 09.04.2020 засобами електронного зв'язку за допомогою електронної пошти вона своєчасно звернулась до відповідача із повідомленням про настання страхового випадку та із заявою про виплату страхового відшкодування, однак, відповіді на це звернення отримано не було. 21.06.2021 позивач повторно звернулась до відповідача із повідомленням про настання страхового випадку та із заявою про виплату страхового відшкодування. 14.09.2021 позивач отримала письмове повідомлення відповідача про відмову у виплаті страхового відшкодування. 29.12.2021 слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Миколаївській області Одінцовим О.І. було прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 12019150000000383 від 22.07.2019 у зв'язку із відсутністю ознак кримінального правопорушення. У вересні 2023 позивач звернулась до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовом до ТДВ «СК «Гардіан», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. 22.08.2023 у справі № 487/6152/23 було відкрито провадження та призначено підготовче провадження. 21.11.2023 відповідач самостійно виконав вимоги позивача та сплатив на її користь шкоду в сумі 92196,00 грн. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.04.2024 у справі № 487/6152/23, було прийнято відмову позивача від позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТДВ «СК «Гардіан», третя особа: ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки, в частині вимог до ТДВ «СК «Гардіан», та в цій частині було закрито провадження у справі. Позивач вказує, що із 10.04.2020 (дата отримання відповідачем заяви позивача про виплату страхового відшкодування) по 21.11.2023 (дата виплати страхового відшкодування) відповідачем було допущено значне прострочення виплати в сумі 92196,00 грн, а відтак страхова компанія має сплатити на користь позивача за вказаний період інфляційні втрати в сумі 47521,44 грн, три відсотки річних в сумі 7994,53 грн, та пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ в сумі 95170,11 грн. Посилаючись на викладене, позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.08.2024, справу було направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024, було визначено для розгляду справи головуючого суддю Анохіна А.М.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17.10.2024, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.
В листопаді 2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідач визнає факт настання дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 22.07.2019. Однак, з огляду на те, що аварія відбулась внаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_3 , а відтак страхова компанія, отримавши 09.04.2020 заяву позивача та 21.06.2021 постанову про закриття кримінального провадження, з огляду на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 532/1374/18, правомірно відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування, про що було надіслано відповідний лист 14.09.2021, оскільки, в даному випадку мали місце обставини непереборної сили, які були підставою для звільнення особи від цивільно-правової відповідальності, а відтак підстави для виплати позивачу коштів були відсутні. Відповідач вказує, що після звернення у 2023 році позивача до суду із вимогами про стягнення із товариства страхового відшкодування, відповідач, проаналізувавши практику Верховного Суду у подібних правовідносинах та встановивши, що правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 532/1374/18, - втратив свою актуальність, - до ухвалення у справі судового рішення за позовом ОСОБА_1 визнав позовні вимоги та виплатив, останній, моральну шкоду в сумі 50076,00 грн та витрати на похованні в сумі 42120,00 грн. З огляду на те, що відповідачем було здійснено виплату позивачу ще на етапі підготовчого провадження, а тому вимоги про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат є безпідставними.
Позивач в судове засідання не з'явилась, до суду представником позивача подано заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника. Позовні вимоги підтримують та просять задовольнити.
Представник відповідач в судове засідання не з'явився, до суду подано заяву про розгляд справи без участі представника.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаїв та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта.
Відповідно до копії свідоцтва про народження, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Миколаїв, та його матір'ю зазначено ОСОБА_1 .
22.07.2019 о 08-45 год. на перехресті вул. Карпенка та вул. Крилова у м. Миколаєві відбулась дорожньо-транспортна пригода, під час якої автомобіль «ДЕУ» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу. Внаслідок зазначеної аварії ОСОБА_3 від отриманих ушкоджень загинув на місці пригоди.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Слідчим відділом СУ ГУНП в Миколаївській області проводилось досудове розслідування кримінального провадження № 12019150000000383 від 22.07.2019, зареєстрованого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та потерпілою у вказаному кримінальному провадженні було визнано ОСОБА_1 .
На момент аварії цивільно-правова відповідальністю водія ОСОБА_2 була застрахована в ТДВ «СК «Гардіан» відповідно до полісу № АМ4993916.
09.04.2020 позивачем було надіслано до страхової компанії повідомлення про настання страхового випадку та заяву про виплату страхового відшкодування.
Постановою слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Миколаївській області Пустовойт М.В. від 22.03.2021, кримінальне провадження № 12019150000000383 від 22.07.2019, - було закрите, в зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.
21.06.2021 позивач звернулась до відповідача із листом про здійснення належного відшкодування, долучивши зазначену постанову про закриття кримінального провадження від 22.03.2021.
Листом ТДВ «СУ «Гардіан» від 14.09.2021, страхова компанія повідомила позивача про відсутність правових підстав для визнання заявленої події страховою та виплати страхового відшкодування із посиланням на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 532/1374/18.
У вересні 2023 позивач звернулась до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовом до ТДВ «СК «Гардіан», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22.08.2023, у справі № 487/6152/23 було відкрито провадження та призначено підготовче провадження.
21.11.2023 відповідач ТДВ «СК «Гардіан» самостійно виконав вимоги позивача та сплатила на її користь шкоду в загальній сумі 92196,00 грн., що підтверджується копіями платіжних інструкцій.
25.03.2024 представник позивача подав до суду заяву про відмову від позову в частині вимог до ТДВ «СК «Гардіан».
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.04.2024 у справі № 487/6152/23, було прийнято відмову позивача від позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТДВ «СК «Гардіан», третя особа: ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки, в частині вимог до ТДВ «СК «Гардіан», та в цій частині закрито провадження у справі.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що із 10.04.2020 (дата отримання відповідачем заяви позивача про виплату страхового відшкодування) по 21.11.2023 (дата виплати страхового відшкодування) відповідачем було допущено значне прострочення зазначеної виплати в сумі 92196,00 грн, а відтак страхова компанія має сплатити на користь позивача за вказаний період інфляційні втрати в сумі 47521,44 грн, три відсотки річних в сумі 7994,53 грн, та пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ в сумі 95170,11 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідача вказувала, що після отримання постанови про закриття кримінального провадження в межах визначених законом строків страхова компанія вчасно повідомила позивача про відсутність законних підстав для виплати страхового відшкодування з огляду на судову практику, яка діяла на час відмови, а також після звернення позивача до суду та до ухвалення судового рішення у справі страховою компанією було встановлено зміна судової практики у подібних правовідносинах, а відтак подія була визнана страховим випадком та позивачу були виплачені належні суми, а відтак відсутні підстави для стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 1961-IV), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування (ч. 3 ст. 18 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату) - ст. 979 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 22 Закону № 1961-IV визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 23.1 статті 21 Закону № 1961-IV, шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема є: шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Відповідно до пунктів 27.1, 27.2, 27.3, 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV, страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
За змістом Закону № 1961-ІV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-ІV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Відповідно до частин першої, другої п'ятої статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Як вбачається із постанови Верховного Суду у справі № 345/3335/17 від 03.06.2020 порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому, слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає не залежно від вини її заподіювача, а тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом порядку.
Відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду.
Наведене страховою компанією не було взято до уваги, та у даному випадку відповідач, отримавши заяву позивача про виплату страхового відшкодування, а в подальшому і постанову про закриття кримінального провадження, на переконання суду, безпідставно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, оскільки, як вбачається із вказаних вище висновків Верховного Суду відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду.
Суд вважає, що у даній справі у позивача право на виплату їй сум страхових відшкодувань виникло із 21.06.2021 (дата подачі заяви про виплату шкоди, до якої було долучено постанову про закриття кримінального провадження від 22.03.2021) і відповідачу слід було здійснити таку виплату до 21.09.2021, включно, проте, у вказаний строк цього зроблено не було, та виплата належних коштів на загальну суму 92196,00 грн була здійснена відповідачем лише 21.11.2023, тобто фактично після звернення позивача до суду.
Однак, визнавши подію страховим випадком, та виплативши позивачу страхове відшкодування фактично поза межами визначених законом строків, страховою компанією не було сплачено позивачу пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних, а тому обґрунтування позову в цій частині є слушними та такими, що заслуговують на увагу.
Твердження сторони відповідача про відсутність підстав для сплати на користь позивача заявлених до стягнення коштів, суд до уваги не приймає, оскільки, вони не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються наявними у справі доказами.
Так, відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вже зазначалося вище, позивачем було вчасно подано повідомлення та заяву про виплату страхового відшкодування, а також 21.06.2021 було надано відповідачу копію постанови про закриття кримінального провадження, а тому обов'язок по прийняттю відповідного рішення і здійснення страхової виплати виник у відповідача впродовж саме 90 днів з дня коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили, як це визначено підпунктом 36.2. статті 36 Закону.
Однак, відповідач (страховик), порушуючи дану норму закону, таку виплату вчасно не провів, повідомивши позивача про відсутність правових підстав для здійснення страхового відшкодування, та здійснив виплату позивачу лише 21.11.2023.
Суд зазначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
У частині третій статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Верховний Суд у постанові від 08.12.2020 у справі № 903/664/19 висловився, що за змістом статей 509, 524, 533-535 ЦК зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку - є грошовим зобов'язанням. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).
Зважаючи на особливу юридичну природу правовідносин сторін у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором страхування, нарахування пені за несвоєчасне виконання договору страхування узгоджується з положеннями статті 992 ЦК України, відповідно до яких у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
З огляду на те, що відповідачем не було у визначені законом строки виплачено позивачу страхове відшкодування, а відтак суд вважає, що у даному випадку має місце невчасне виконання грошового зобов'язання зі сторони страховика (прострочення виплати), а тому позивач має право на стягнення пені, передбаченої ст. 36 вищевказаного закону.
Окрім цього, за правилами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц зробила висновок про те, що до правовідносин щодо невиплати страхового відшкодування потерпілій особі застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.
Окрім цього, у постанові від 27.01.2021 у справі №337/5617/19 Верховний Суд зазначив, що за змістом аналізованої норми закону (ст. 625 ЦК України) нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.
Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань суд дійшов висновку, що на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Суд вважає, що прострочення виплати страхового відшкодування виникло з вини відповідача, а тому вимоги про стягнення зі страхової компанії інфляційних втрат та трьох відсотків річних згідно ст. 625 ЦК України є обґрунтованими та законними.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо стягнення зазначених штрафних санкцій, оскільки, такі спростовуються проаналізованими правовими нормами та наявними матеріалами справи.
Поруч із цим, суд, перевіривши надані стороною позивача розрахунки пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, вважає, що позивачем було невірно визначено період їх нарахування із 10.04.2020 (день після звернення із заявою про виплату страхового відшкодування), оскільки, датою, з якого у позивача виникло право на стягнення штрафних санкцій є - 22.09.2021 (90 днів після 21.09.2021, тобто після дня коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили, як це визначено статті 36 Закону), а відтак прострочення виплати страхового відшкодування, на переконання суду, мало місце за період із 22.09.2021 по 21.11.2023.
Так, за розрахунками суду, в зв'язку із простроченням виплати позивачу страхового відшкодування на загальну суму 92196,00 грн за період із 22.09.2021 по 21.11.2023, - розмір пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ становить суму в розмірі 76775,28 грн, розмір інфляційних втрат становить суму в розмірі 32431,22 грн, а розмір трьох відсотків річних становить суму в розмірі 5986,00 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, трьох відсотків річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню та із відповідача на користь позивача, в зв'язку із простроченням виплати страхового відшкодування в розмірі 92196,00 грн, слід стягнути за період із 22.09.2021 по 21.11.2023 пеню в сумі 76775,28 грн, інфляційні втрати в сумі 32431,22 грн та три відсотки річних в сумі 5986,00 грн, а у стягненні решти сум слід відмовити.
Крім того, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання органу (особи), що проводитиме примусове виконання рішення суду проводити нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму основного боргу, починаючи із 14.08.2024 до моменту виконання рішення за певною формулою слід відмовити, оскільки, зазначена вимога є передчасною та такою, що може бути пред'явлена в рамках виконавчого провадження лише після звернення рішення суду до належного виконання.
В порядку ст. 141 ЦПК України, із відповідача на корись позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (76,44 %) в сумі 1151 грн. 92 коп.
Керуючись статтями 2, 10, 19, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 274 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 3-6, 22, 27, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року, статтею 16 Закону України «Про страхування», статтями 15, 625, 979, 980, 999, 1166, 1187, 1194, 1195, 1202 Цивільного кодексу України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, - задовольнити частково.
Стягнути із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 76775 (сімдесят шість тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн 28 коп, три відсотки річних у розмірі 5986 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 32431 (тридцять дві тисячі чотириста тридцять одна) грн 22 коп., а всього суму в розмірі 115192 (сто п'ятнадцять тисяч сто дев'яносто дві) грн 50 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1151 (одна тисяча сто п'ятдесят одна) грн. 92 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повні ім'я та найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Миколаїв, громадянка України, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан», ЄДРПОУ 35417298, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 96.
Суддя Андрій АНОХІН