Справа № 444/3695/24
Провадження № 2/444/198/2025
11 лютого 2025 року м. Жовква
Жовківський районний суд Львівської області у складі:
головуючий суддя Зеліско Р. Й.
секретар судового засідання Мамедова Г.І.
розглянувши у судовому засіданні в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Куликівська селищна рада Львівського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Куликівська селищна рада Львівського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини
Просить суд:
-позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
-стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь аліменти для утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 3500 гривень щомісяця , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку відповідно до законодавства України.
з підстав зазначених у позові.
11.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі підготовче судове засідання призначено на 15.10.2024 року.
Позивач в судове засідання не прибув, однак 16.10.2024 року надав на адресу суду заяву з проханням слухати справу у його відсутності. Позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених у позові. Просить позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, хоча про дату, час та місце проведення такого була повідомлена належним чином, а саме за зареєстрованою адресою місця її проживання та реєстрації та додатково шляхом оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України.
Від неї не надходило на адресу суду жодних клопотань, заяв про відкладення судових засідань, відзиву на позовну заяву. Також нею не подавалися на адресу суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом учасників справи.
Представник третьої особи - Куликівська селищна рада Львівського району Львівської області в судове засідання не прибув, однак надав на адресу суду заяву з проханням слухати справу у його відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Ч. 1 ст. 280 ЦПК України встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так як відповідач, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання за зареєстрованою адресою місця проживання та додатково шляхом оголошення на офіційному вебсайті судової влади, не з'явилася в судове засідання без повідомлення причин , що згідно ч. 3 ст. 131 ЦПК України вважається неявкою без поважних причин, не подала відзив , суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі відповідача та про постановлення заочного рішення у справі.
Дослідивши усі матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Як вбачається із змісту Постанови Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" суд роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Згідно ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
До суду звернулась батько неповнолітньої доньки - ОСОБА_1 з вимогою про позбавлення її матері - ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , що видно з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та її батьками є ОСОБА_1 - батько та ОСОБА_2 - мати (а.с.6).
Як встановлено судом, ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дідусем - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , бабусею - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що видно з акту обстеження умов проживання сім'ї №218 від 15.07.2024 року (а.с.8).
Утриманням неповнолітньої ОСОБА_3 займається виключно її батько - ОСОБА_1 , який відповідно до характеристики від 01.08.2024 року (а.с.11) та довідки ТзОВ «Стронг Енерджі Захід» від 01.08.2024 року №00000000016 (а.с.12) з 28.10.2021 року до 28.02.2022 року працював на посаді підсобника робітника. З 01.03.2022 року по даний час увільнений від роботи у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи та посади до дня звільнення з військової служби .
Відповідно до довідки №2478 від 06.09.2023 року виданої ОСОБА_1 , вбачаєтьбся, що він дійсно проходить військову службу під час мобілізації та воєнного стану у військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України з 01.03.2022 року, наказ №53. На даний час проходить службу у Львівській області по охороні об'єкта (а.с. 10).
З моменту відсутності матері - відповідачки ОСОБА_2 , вихованням неповнолітньої дочки займається лише їх батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за тією ж адресою разом з донькою.
Як встановлено судом, батько ОСОБА_1 звертався до органів опіки та піклування з приводу доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте, орган опіки та піклування запевнив його , що такий висновок буде наданий з даного питання на вимогу суду.
Згідно з характеристикою, наданою КЗ ЛОР «Жовківський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр «Злагода» (а.с.13) ОСОБА_3 навчається в
БНРЦ «Злагода» з першого класу. Зарекомендувала себе старанною ученицею. Має навчальні досягнення достатнього та середнього рівня, має добрий загальний розвиток. При виконанні завдань потребує допомоги педагога. Часто пропускає школу по причині хвороби. Дівчинка комунікабельна, співчутлива, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями. У Центрі перебуває цілий навчальний тиждень, на вихідні їде додому, інколи залишається на два тижні у школі. Рідна мати у вихованні дитини жодної участі не бере. У школу дівчинку привозять і забирають батько або його цивільна дружина.
Крім того, із висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 01.06.2023 року № ІРЦ-85502/2023/421189 вбачається, що сім'я не повна, мати з сім'єю не проживає, вихованням дитини не займається (а.с.14)
Тобто ОСОБА_2 свідомо ухилиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не відвідує дочку, свідомо цим нехтує, не має жодного бажання виховувати свою дитину та піклуватися про неї.
Враховуючи вищевикладене, а також інші докази в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що відповідач неналежно виконує обов'язки, покладені на неї чинним законодавством України та ухиляється від їх виконання.
Відповідач не вчинила будь-які передбачені законом, вимоги та пропозиції, щодо вирішення питання про повернення дитини на виховання, що доводить абсолютне нерозуміння загальноприйнятих норм, в тому числі ігнорування виконання прямого обов'язку матері. Інформації, що відповідач працевлаштована, на час перебування справи на розгляді, у суду не має.
Із здобутої судом інформації можна ствердити, що неналежне виконання відповідачем батьківських обов'язків є прямими та свідомими їх діями.
Суд приходить до висновку, що вищевикладена інформація є прямим та важливим доказом, що характеризує певним чином відповідача та тривале і систематичне невиконання нею обов'язків, як матері щодо її дитини.
Відповідач не займається її вихованням та ухиляється від виконання своїх обов'язків. Сам факт не відвідування нею дочки, не зацікавлення нею, де така перебуває, доводить відсутність інтересу з боку відповідача, який суд розцінює, як розуміння відповідальності передбаченої законом, а саме можливе позбавлення батьківських прав.
Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони й піклування і допомогу, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження.
Суд звертає увагу на те, що відповідач не має жодних намірів забрати дитину на виховання та не зверталася з цього приводу у встановленому законом порядку до будь- яких із суб'єктів соціальної роботи.
Доказів надання будь-якої матеріальної, фінансової чи натуральної допомоги для дитини від відповідача не має, з чого суд робить висновок про те, що жодних витрат на дитину вона не несе, звідки вбачається повне не бажання цікавитись нею у будь-якій формі.
Відповідно ст.ст. 11, 12, 15 та Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, а батьки, які проживають окремо зобов'язані брати участь у їх вихованні. Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального розвитку дитини її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення.
Вихованням сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватись на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови національних, історичних і культурних цінностей, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 20 від 19.12.2008 р. - ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно ст. 5 Сімейного кодексу України - держава охороняє сім'ю, та бере під свою охорону кожну дитину сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування.
В ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України зазначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
П. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України передбачено, що мати батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року ратифікованою постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
В контексті пункту 2 ст. 8 Конвенції про права дитини, ЄСПЛ наголосив, що в усіх випадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конвенції, визначення компетентними органами, що розлучення дитини з батьками необхідне застосовувати в якнайкращих інтересах дитини може бути необхідне у випадку, коли батьки не піклуються про дитину.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» (заява від 07 грудня 2006 року N931111/04) наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по- перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Стаття 8 Конвенції включає як право батьків на вжиття заходів для повернення дитини, так і обов'язок національних органів влади вживати такі заходи. Зазначене застосовується не лише у справах, пов'язаних із обов'язковим відібранням дітей на державне утримання та вжиттям заходів соціального захисту, а також у справах, у яких між батьками та іншими членами сім'ї дитини виникає спір щодо спілкування з дитиною та її проживання (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хокканен проти Фінляндії» від 23 вересня 1994 року та у справі «Фуска проти Румунії» від 13 липня 2010 року).
Крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов'язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов'язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельно оцінювати низку факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (п.79 рішення ЄСПЛ від 1січня 2008 року у справі «Кірнс проти Франції» заява №35991/04 - Kearns v. France)
В основу правової позиції слід керуватись положеннями Конвенції про права дитини (в якій реалізовано принцип домінанту інтересів дитини над усіма іншими), ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, стабільності та матеріальної забезпеченості.
В контексті пункту 2 ст. 8 Конвенції про права дитини, ЄСПЛ наголосив, що в усіх випадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини, звертаємо увагу суду, що в даному конкретному випадку питання захисту права та законного інтересу полягає у не можливості реалізовувати свої права та законні інтереси будучи без батьків та законного представника.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що похідним від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання є, та у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Також суд враховує положення Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблелею ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду як джерело права
Статтею ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.
Згідно ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які будуть досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи по суті.
Позивачем надані допустимі, достовірні та достатні докази, які доводять підставність позовних вимог їх належність, і такими, що безпосередньо стосуються предмету доказування, а від так стороною позивача виконано обов'язок доказування відповідно до ст. 81 УПК України.
Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог позивача.
У зв"язку із вищенаведеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення аліментів з відповідача на користь його неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у зазначеному у позові розмірі, суд приходить до наступного висновку.
Зідповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів- передбачені ст. 182 СКУ, ч. 2 якої зазначає, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку доходу матері, батька, яка буде стягуватися на дитину, визначається судом.
За рішенням суду кошти на утримання дитини - аліменти, присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.
Ст. 184 Сімейного кодексу України передбачена можливість визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів на дитину має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку для дитини.
Оскільки інформації, що відповідач працює та має офіційний дохід у суду немає, а відтак може мати мінливий дохід чи нерегулярний, тому суд вважає за доцільне стягувати з відповідача аліменти у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дочкою повноліття починаючи з 02.09.2024 року (часу подачі позову до суду).
Ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів;
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
А тому суд прийшов до висновку, що з відповідача в користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі по 1211 грн. 11 коп.
Керуючись ст. ст. 23, 141, 247, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд,
Позов задоволити.
Позбавити громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягувати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) аліменти на користь неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення донькою повноліття починаючи з 02.09.2024 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп., який сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Роз'яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд- якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 11 .02.2025 року.
Суддя: Зеліско Р. Й.