Справа №295/1727/25
1-кс/295/1010/25
12.02.2025 року м. Житомир
Слідчий суддя Богунського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 на постанову слідчого СВ Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_5 від 27.12.2024 року про закриття кримінального провадження №12024060400002648 від 22.08.2024 року, -
До суду надійшла указана скарга, в якій предстаник заявника просить скасувати постанову старшого слідчого СВ Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_5 про закриття кримінального провадження від 27.12.2024 у кримінальному провадженні № 12024060400002648 від 22.08.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
В обгрунтування вимог скарги адвокат ОСОБА_3 вказав, що Законом № 3886-IX внесено зміни до ст. 51 КУпАП та деяких законів, водночас ним не внесено змін до Кримінального кодесу України, тому притягнення до кримінальної відповідальності настає від суми 268,41 грн та більше, а також неможливістю в даному випадку застосовувати положення ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК України, які визначають зворотну дію закону в часі.
Також вказав, що отримав постанову про закриття кримінального провадження 23.01.2025 на свою електронну пошту за його відповідним зверненням.
У судове засідання заявник та його представник не з'явилися, про дату, час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином. Від предстаника до суду надійшло клопотання про проведення розгляду скарги за його відсутності, вказавши про підтримання заявлених у скарзі вимог.
Слідчий у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином, причин неявки до суду. Проте відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України відсутність слідчого, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, не є перешкодою для розгляду скарги.
Слідча суддя, дослідивши письмові матеріали скарги, дійшла до наступних висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України заявником, потерпілим, його представником чи законним представником на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення слідчого про закриття кримінального провадження.
Виходячи зі змісту ст. 284 КПК України, про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. Слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження, зокрема з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої цієї статті, у разі втрати чиності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.
Згідно ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування та судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Слідчим суддею встановлено, що 22.08.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості на підставі ухвали слідчого судді Богунського районного суду міста Житомира від 16.08.2024 усправі № 295/12161/24 за заявою ОСОБА_6 стосовно того, що в період з 16.11.2022 по червень 2023 ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_8 шляхом обману під приводом збору коштів на придбання авто для ЗСУ заволоділи грошовими коштами ОСОБА_6 .
Як зазначено в постанові, під час досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_6 , переглядаючи пости в соціальній мережі «Фейсбук», 24.12.2022 та в подальшому 08.06.2023 знайшла оголошення про збір коштів військовослужбовцями ЗСУ, розміщене на сторінці ОСОБА_7 , після чого в зазначені вище дні здійснила зі свого банківського рахунку переказ коштів у сумі 1005,03 грн та 1005,00 грн відповідно на банківські карти, проте будь-якої інформації про результати використання коштів, призначених на допомогу військовослужбовцями ЗСУ, розміщено не було. Кримінальне провадження зареєстроване за номером 12024060400002648.
Постановою старшого слідчого СВ Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_5 про закриття кримінального провадження від 27.12.2024 кримінальне провадження № 12024060400002648 від 22.08.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КК України у зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України.
Зі змусту оскаржуваної постанови слідує, що відповідно до статті 51 «Дрібне викрадення чужого майна» Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), зміни до якої булі внесені 09.08.2024 на підставі Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», встановлено вартість чужого майна яке є предметом крадіжки (в тому числі шляхом шахрайства) і підпадає під ознаки адміністративного правопорушення. Аналізуючи статтю 51 «Дрібне викрадення чужого майна» КУпАП в новій редакції викрадення чужого майна шляхом шахрайства є кримінально караним діянням, якщо його вартість становить більше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у 2024 році становить 3028,00 гривень, у зв'язку з чим чуже майно яке було викрадене та вартість якого є нижчою двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, а саме відповідної частини ст. 51 КУпАП. Виходячи з того, що ст. 5. КК України передбачає зворотну дію у часі, а саме ч.І даної статті вказує, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
На підставі зазначеного слідчий дійшов висновку, що на даний час кримінальні правопорушення проти власності де заподіяна майнова шкода на суму менше ніж два неоподатковувані мінімуму доходів громадян, фактично злочинність діяння скасовано, тобто переведено законодавцем таке діяння із розряду злочинних до правопорушень адміністративного характеру. В даному випадку в діях невстановленої особи формально вбачаються ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, але через свою малозначність вказані дії не становлять суспільно небезпеки.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07.10.2024 в справі № 278/1566/21 зробила наступний висновок щодо зворотної дії змін до статей 185, 190, 191 КК внаслідок набрання чинності Законом № 3886-IX.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. За частиною 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Такий же принцип неявно гарантований і ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей принцип втілюється в правилі про те, що, якщо існують відмінності між кримінальним законодавством, чинним на момент вчинення злочину, та наступними кримінальними законами, прийнятими до винесення остаточного рішення, суди повинні застосовувати закон, положення якого є найбільш сприятливими для обвинуваченого.
Об'єднана палата зазначила, що відповідь на запитання, чи мають зміни, яких зазнали статті 185, 190, 191 КК внаслідок зміни редакції ст. 51 КУпАП, зворотну дію в часі, залежить від відповіді на запитання, чи є Закон № 3886-IX«законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи» у значенні ст. 5 КК.
Законом № 3886-IX у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 НМ.
Об'єднана палата виходить з того, що статті 185, 190, 191 фактично містять відсилку до ст. 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
Таким чином, кількісна зміна розміру дрібного викрадення з 0,2 до 2 НМ безпосередньо вплинула на суть таких кримінально караних діянь, як крадіжка, шахрайство, привласнення та розтрата, адже в тексті кримінального закону цей розмір прямо не визначено і він указаний законодавцем у ст. 51 КУпАП.
Отже, із часу набуття 09 серпня 2024 року чинності Законом № 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК може настати, лише якщо розмір викраденого перевищує 2 НМ. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
Як наслідок, Об'єднана палата вважає, що для діянь, які на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення за статтями 185, 190 або 191 КК, але в яких вартість предмета кримінального правопорушення не перевищувала 2 НМ, обговорювана зміна «скасовує кримінальну протиправність діяння» у значенні ст. 5 КК.
Колегія суддів, яка передала провадження на розгляд Об'єднаної палати ККС, на обґрунтування своєї позиції спиралася на Рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 19 квітня 2000 року, в якому розглядалося питання про вплив змін, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, до яких відсилає бланкетна диспозиція кримінального закону. КСУ розглядав ситуацію щодо впливу зміни мінімального розміру заробітної плати на диспозиції ряду статей чинного на той час КК, де цей показник впливав на застосування кваліфікуючої ознаки «у великих чи особливо великих розмірах».
КСУ дійшов висновку, серед іншого:
«Положення статті 58 Конституції України з урахуванням вимог пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється кримінальна відповідальність за їх вчинення. Такі закони мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи…
Встановлення нормативно-правовими актами іншого мінімального розміру заробітної плати не тягне за собою зміни кваліфікуючих ознак злочинів, передбачених частинами четвертими статей 81, 82, 84, частиною третьою статті 83, частиною другою статті 86 та статтею 86-1 цього Кодексу. Положення частини другої статті 6 Кримінального кодексу України щодо зворотної дії закону в часі на ці випадки не поширюється…».
Об'єднана палата вважає, що висновки КСУ в цьому рішенні не можуть бути застосовані до ситуації, яка виникла у зв'язку з обговорюваною зміною до ст. 51 КУпАП.
Зміна розміру мінімальної заробітної плати або неоподатковуваного мінімуму доходу громадян не має за безпосередню мету зміну кримінального закону, тому хоча і може вплинути на застосування норми кримінального закону до певного кола діянь, однак не є зміною кримінального закону, а отже, немає зворотної дії в часі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) хоча і вважає, що при використанні техніки «бланкетної» або «відсильної» норми для криміналізації дій або бездіяльності положення, яке посилається, і положення, на яке здійснюється посилання, мають розглядатися в сукупності як кримінальний закон, однак вирішує справи виходячи з конкретних обставин. У справі Morck Jensen він розглядав ситуацію, коли законодавство передбачало кримінальну відповідальність за перебування на певній території без дозволу, але згодом режим цієї території було змінено. ЄСПЛ взяв до уваги, що законодавство, яке змінило режим відповідної території, не мало на меті переглянути застосовність відповідного положення кримінального закону, і таким чином зміна законодавства була зумовлена зовнішніми обставинами, пов'язаними зі зміною ситуації на цій території, які не стосувалися питання винуватості.
Об'єднана палата також вважає, що періодична зміна розміру НМ відповідним законодавством не тягне за собою декриміналізації тих діянь, які кваліфікувалися як кримінальні правопорушення виходячи з розміру НМ, що діяв на час вчинення злочину.
Однак Об'єднана палата вважає, що таких підхід не застосовний до змін, які внесені в ст. 51 КУпАП Законом № 3886-IX.
Частина 6 ст. 3 КК передбачає, що зміни до КК можуть вноситися, у тому числі, законами про внесення змін до законодавства України про адміністративні правопорушення, що відрізняє ситуацію, яка розглядається, від змін нормативно-правових актів інших галузей права, які розглядав КСУ у згаданому Рішенні.
У пояснювальній записці до запропонованих змін до ст. 51 КУпАП законодавець їх метою визначив саме зміну кримінального законодавства щоби досягнути домірності при застосуванні кримінальної відповідальності за правопорушення незначної тяжкості.
Тому зміну в ст. 51 КУпАП розміру коефіцієнта НМ до 2, який розмежовує адміністративну та кримінальну відповідальності за відповідні діяння, Об'єднана палата розглядає як зміну до кримінального закону, оскільки мета законодавця полягала саме у зміні диспозиції відповідних кримінальних правопорушень.
Таким чином, Об'єднана палата робить висновок, що зміна до ст. 51 КУпАП, яка стосується збільшення розміру коефіцієнта НМ для кваліфікації відповідних діянь як адміністративного правопорушення, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння для діянь, предметом посягання яких було майно на суму, що не перевищує 2 НМ.
У той же час Суд наголошує, що визначення суми, яка дорівнює 2 НМ, здійснюється виходячи з розміру НМ, що діяв на час вчинення відповідного діяння.
Висновок про застосування відповідних частин статей 185, 190, 191 КК з урахуванням положень Закону № 3886-IX
Закон № 3886-IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП.
Зміни, внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з'ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом № 3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Відповідно до Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК, у 2022 році - 2481 грн, у 2023 році - 2684 грн.
Слідчим суддею встановлено, що досудове розслідування укримінальному провадженні № 12024060400002648 здійснювалось з приводу заволодіння в 2022 році грошових коштів у розмірі 1005,03 грн та в 2023 році - у розмірі 1005,00 грн, належних ОСОБА_6 , що на час вчинення діянь не перевищувала 2 НМ, тому цих діянь має застосовуватися ст. 5 КК України. Отже, зазначені суми грошових коштів є меншими ніж 2 НМ, що застосовувався у 2022 році та 2023 році, і ці діяння не підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК.
За приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
З огляду на вищевикладене, враховуючи підстави прийняття слідчим оскаржуваної постанови слідчий суддя дійшов висновку, що висновок слідчого про закриття кримінального провадження в зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння є законним та обґрунтованим, тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.
На підставі вищевикладеного, відповідно до вимог ст. ст. 2, 303, 304, 307 КПК України, -
У задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 на постанову слідчого СВ Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_5 від 27.12.2024 року про закриття кримінального провадження №12024060400002648 від 22.08.2024 рокуи, відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1