Справа № 754/5689/24
№ 2/183/1001/25
14 січня 2025 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судового засідання Аніськової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, по порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав,-
за участю:
представника позивача Самойленка А.В.,
Стислий виклад позиції позивача.
У квітні 2024 року до Деснянського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій позивачка просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вирішити питання стосовно розподілу судових витрат.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що 3 вересня 2011 року між сторонами по справі було зареєстровано шлюб, від якого подружжя має малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак, сімейне життя у позивачки з відповідачем не склалося, з причин відсутності взаєморозуміння та спільних інтересів, несумісності характерів, розходження поглядів на сімейні відносини й обов'язки щодо ведення господарства, виховання сина тощо, у зв'язку з чим 19.02.2020 року за рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області, постановленим у справі номер 428/2864/20, - шлюб було розірвано.
Після припинення подружніх стосунків дитина залишилась проживати з матір'ю ОСОБА_3 . Батько ж фактично самоусунувся від виховання свого сина одразу після його народження.
Малолітній ОСОБА_4 під час свого народження зазнав пологової травми, наслідком якої виникли серйозні проблеми зі здоров'ям: явно виражені наслідки внутрішньоутробної гіпоксії, кривошия, ознаки дисплазії кульшового суглобу, астигматизм, розлади роботи шлунково-кишкового тракту, тремор верхніх та нижніх кінцівок, тремор підборіддя, який не проходив, а тільки посилювався після плачу, поганого сну, напруженої психологічної атмосфери в сім'ї. Дитина набирала критично малу вагу, ще більше його стан погіршувала жовтяниця.
Одного разу ОСОБА_5 отримав закриту черепно-мозкову травму, після якої стан немовляти значно погіршився: була періодична блювота, загострилися тремори підборіддя та кінцівок, з'явився судорожний синдром, зазначені обставини становили небезпеку для життя та здоров'я дитини. Між тим, не дивлячись на це відповідач завідомо залишив в безпорадному стані свою дружину та дитину й самоусунувся від зобов'язання піклуватись про сина, ним не було вжито заходів направлених на надання дитині доступу до кваліфікованої медичної допомоги поза межами прифронтового міста.
1 лютого 2015 року позивач разом з чотиримісячним сином у тяжкому стані здоров'я, з метою надання дитині необхідної медичної допомоги та забезпечення синові безпечних умов для проживання, подалі від зони бойових дій АТО, прибули до Києва, де мешкали батьки ОСОБА_1 . Позивачка разом із сином, що потребував чисельних додаткових витрат за станом свого здоров'я, перебували на повному фінансовому утриманні бабусі і дідуся пенсіонерів.
ОСОБА_2 відмовлявся жити з сім'єю в окремій квартирі в столиці та виховувати дитину в повній родині, він наполягав на поверненні дружини і сина назад до міста Сєвєродонецьк, інших варіантів подальшого сімейного життя не розглядав. Крім того, відповідач категорично не надавав свого дозволу на реєстрацію сина за місцем проживання у столиці через що, у свою чергу, педіатри та вузькі спеціалісти районної дитячої поліклініки відмовляли дитині в огляді та лікуванні.
Внаслідок травмування при народженні у дитини з часом погіршувалися розумові здібності, спостерігалася затримка мовного розвитку, періодично проявлялись розлади неврологічного характеру, порушення вестибулярного апарату. Також, були виявлені проблеми зі слухом, аденоїдні вегетації, проведено операція та відповідно післяоперативне лікування.
Починаючи з 2017 року весь спосіб життя дитини складається з комплексу безперервного лікування. Бабусі дитини - ОСОБА_6 у 2019 році довелося продати нерухомість у місті Сєвєродонецьк, щоб оплачувати життєво важливу та дороговартісну реабілітацію онука. Жодного разу відповідачем не було надано дитині грошових коштів, а ні на забезпечення його основних життєвих потреб, а ні на вкрай необхідне йому лікування.
З часом психічні розлади поведінки дитини спонукали звернутись на консультацію до районного дитячого лікаря - психіатра, в чому неодноразово дитині було відмовлено через відсутність дозволу на це його батька.
У 2021 році за станом здоров'я дитині була встановлена інвалідність.
Весь контакт позивачки з батьком дитини закінчується агресією, лайкою і ненормативної лексикою з боку відповідача. Дитина розуміє, що батька у нього немає, не згадує його ніколи та не цікавиться про нього.
Сукупність вказаних обставин, на думку позивачки, є підставою для позбавлення батька його батьківських прав відносно малолітньої дитини.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Деснянського районного суду м, Києва від 26 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав передане на розгляд за підсудністю до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області (а.с. 46-47).
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2024 року відкрито загальне позовне провадження по справі (а.с. 55).
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2024 року зобов'язано службу у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надати до суду висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 66).
Позиція сторін в судовому засіданні.
Позивачка та її представник в судовому засіданні надала пояснення по суті позову, заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на необхідності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, шляхом публікації оголошення на сайті суду, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд, заслухавши позицію позивачки у судовому засіданні, та дослідивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов до наступного висновку.
03 вересня 2011 року Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції Луганській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ), який у відповідності до рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області було розірвано 19 лютого 2020 року (а.с. 14).
В зареєстрованому шлюбі у подружжя народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області (а.с. 15).
Малолітній ОСОБА_4 зареєстрований та проживає разом зі своєю матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать відомості надані відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА номер 109188891 та номер 109189177 від 19.03.2024 року (а.с. 21 - 22).
Матір'ю дитини у вказаній квартирі створено належні умови для життя навчання та повноцінного розвитку дитини відповідного віку, що підтверджено актом обстеження житлово-побутових умов проживання малолітньої дитини номер 14 від 19.03.2024 року, виданим керуючою ОСББ "Відродження" ОСОБА_13 в якому також зазначається, що батько ОСОБА_4 разом із сім'єю не проживає участі у вихованні сина не приймає (а.с. 15).
З 29 травня 2017 року по 31 серпня 2021 року ОСОБА_8 відвідував дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) номер 301 Деснянського району міста Києва. Дитячий садочок дитину відводила і забирала мати ОСОБА_1 , а також за заявою матері бабуся і дідусь. Батько дитини ОСОБА_2 в закладі освіти не з'являвся, з педагогами не спілкувався, участі в заходах, які проводилися в дитсадку, не приймав, батьківські збори не відвідував, дитиною не опікувався, про що свідчить надана директором ДНЗ (ясла-садок) довідка номер 85 від 15.09.2023 року (а.с. 18).
Наразі ОСОБА_4 навчається у спеціальному навчально-виховному комплексі "Мрія" Деснянського району міста Києва і знаходиться на частковому державному утриманні (а.с. 19).
Додаткового утримання дитина потребує оскільки від народження має чисельний перелік проблем зі здоров'ям, фізичні та психічні вади розвитку, на підтвердження чого позивачкою надано: медичні довідки номер 11 від 28.07.2017 року та номер 27/5 від 05.08.2019 року про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді (а.с. 13); карту травматологічного хворого від 22.12.2014 року (а.с. 20); висновок ЕЕГ від 06.04.2018 року (а.с. 24). З 11.10.2021 року ОСОБА_5 має статус дитини-інваліда (посвідчення серії ДДА номер НОМЕР_2 від 23.11.2021 року) (а.с. 29).
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 5 000 грн. щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з наступною індексацією відповідно до закону починаючи з 29.10.2021 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 31-33).
Між тим, не дивлячись, а ні на складне становище свого сина, а ні на відкрите виконавче провадження номер НОМЕР_5 (а.с. 30) заборгованість по аліментам ОСОБА_2 станом на 01.02.2024 року складала 137 298,73 гривень (а.с. 18).
Згідно довідки від 19.03.2024 року номер 460 родина ОСОБА_1 перебуває на обліку Деснянського районного в місті Києві центрі соціальних служб, як сім'я, яка опинилась у складних життєвих обставинах (а.с. 21) та одержує державну соціальну допомогу на утримання дитини з інвалідністю та утримання дитини батько якої ухиляється від сплати аліментів, про що свідчить довідка номер 1071 та довідка номер 1044 від 19.03.2024 року (а.с. 17, 22).
Крім зазначеного, із наданих матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2023 року комунальним некомерційним підприємством "Міським закладом надання психіатричної допомоги" ОСОБА_4 було відмовлено у наданні амбулаторно-психіатричної допомоги лікарем психіатром, у зв'язку із відсутністю на це дозволу від батька дитини (а.с. 23).
Правовідносини, що виникли між сторонами, з приводу позбавлення батьківських прав, врегульовані наступними нормами закону, а саме.
Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
ОСОБА_9 , як мати малолітньої дитини - ОСОБА_10 , наділена правом на звернення до суду із зазначеним позовом, в свою чергу, ОСОБА_11 , як батько дитини виступає належним відповідачем.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно з п. 15, 16, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 р. №3, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття та ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).
Виключний перелік підстав позбавлення батьківських прав, визначений ст. 164 Сімейного кодексу України. Мати (батько) можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона (він):
- не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини й протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
- ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини;
- жорстоко поводяться з дитиною;
- є хронічними алкоголіками або наркоманами;
- вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
- засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України, такий перелік має виключний характер. Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати системний та постійний характер, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку в особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікую і відповідальністю своїх батьків, і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до ч. 1 статті 3 Конвенції Про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-XII від 27 лютого 1991 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Під час судового розгляду справи знайшли своє підтвердження обставини які свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків визначених статтею 150 СК України. Безвідповідальність ОСОБА_2 в житті власного сина призвела не тільки до того, що дитина була позбавлена батьківської турботи та піклування, а й чинила перешкоди доступу дитині до необхідної йому кваліфікованої медичної допомоги, надати яку було неможливо без згоди батька, або зміни місця реєстрації дитини на яку останній не надавав свого дозволу. Крім того, систематичне ухилення відповідача від сплати аліментів ставить родину в якій проживає малолітній ОСОБА_4 у скрутне матеріальне становище, оскільки дитина потребує не лише базових витрат на забезпечення належного рівня життя розвитку та навчання, а й додаткових витрат на лікування.
Поряд з цим, статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
У відповідності до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, докази встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до п.4 ч.2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
В свою чергу, відповідачем по справі суду не надано жодного належного та допустимого в розумінні ст.ст. 76-81 ЦПК України доказу на спростування обставин, викладених в позові.
12 вересня 2024 року службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрацією постановлено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно вказаного висновку у діях/бездіяльності відповідача, вчинених ним відносно свого малолітнього сина ОСОБА_12 , комісія з питань захисту прав дитини деснянської районної в місті Києві державної адміністрації вбачає належні підстави для позбавлення його батьківських прав.
При винесенні рішення суд також враховує ту обставину, що ОСОБА_2 був повідомлений про наявність у провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області провадження стосовно доцільності позбавлення його батьківських прав відносно його малолітнього сина, між тим жодної зацікавленості відповідач до позову не виявив, у судове засідання не з'явився, жодних заперечень чи клопотань не надав.
Таким чином, за результатами розгляду справи, встановивши фактичні обставини справи, взявши до уваги та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості та достатності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту відповідає приписам ст.16 ЦК України та є ефективним для захисту прав дитини, відповідає його законним інтересам.
Відповідно до ч.6 ст.164 СК України рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили необхідно надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 150, 155, 164-166, 182 СК України, ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;
Третя особа: служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37501695, адреса: проспект Червоної Калини, 21Г, м.Київ, 02225.
Суддя Сорока О.В.