Справа № 750/17644/24
Провадження № 2/750/723/25
12 лютого 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
судді Косенка О.Д.,
секретар Веремій А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить стягнути з нього заборгованість за кредитним договором № 1928344 від 17.01.2020 у розмірі 18 300 грн та понесені у зв'язком з розглядом справи судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що 17.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (даті - ТОВ «МІЛОАН») та відповідачем укладено кредитний договір № 1928344, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 5 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.
ТОВ «МІЛОАН» зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами договору, натомість відповідач зобов'язання щодо повернення коштів не виконав, у зв'язку із чим у нього утворилася заборгованість в розмірі 18 300 грн, з яких: 5 000 грн -заборгованість за тілом кредиту, 10 000 грн - заборгованість за відсотками, 1000 грн - заборгованість за комісією та 2300 грн - заборгованість за пенею.
20 серпня 2020 року між ТОВ «МІЛОАН» і Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») укладено договір відступлення прав вимоги № 02/08 (далі - Договір № 02/08), за умовами якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» отримало право грошової вимоги за кредитним договором № 1928344 від 17.01.2020.
24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та позивачем укладено договір факторингу № 1/15 (далі - Договір № 1/15), у відповідності до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 1928344 від 17.01.2020.
Представник позивача в своєму позові та заяві просив справу розглядати без його участі, позов підтримує.
Ухвалою суду від 24.12.2024 відкрито провадження у справі та її розгляд призначено на 21.01.2025 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Від позивача через електронний кабінет 30.12.2024 надійшла заява про розгляд справи без його участі, проти проведення заочного розгляду справи він не заперечує.
У зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання, його проведення судом було відкладено на 12.02.2025.
Відповідач в судове засідання 12.02.2025 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, жодних заяв від нього не надходило.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 23.01.2023 у справі 496/4633/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22).
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, будь-яких клопотань та заяв від нього не надходило, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, судом здійснено заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
17 січня 2020 року відповідач з використанням особистого електронного кабінету на офіційному сайті ТОВ «МІЛОАН» miloan.ua подав анкету-заяву на кредит № 1928344 (а.с. 10).
Згідно із визначеними заявою-анкетою умовами, позичальник (відповідач) отримує кредитні кошти у розмірі 5 000 грн з поверненням 05.02.2020, тобто на строк 20 днів. Сума до повернення становить 8 500 грн. Одноразова комісія за надання кредиту складає 1 000 грн (20 % від суми кредиту). Позивач сплачує проценти за кредитування у розмірі 2 500 грн (2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом) (а.с. 10).
Шляхом введення одноразового ідентифікатора, отриманого електронним повідомленням від ТОВ «МІЛОАН» відповідач підтвердив прийняття умов Договору про споживчий кредит № 1928344 від 17.01.2020 (а.с.18-24) (далі - Кредитний договір), тобто вступив з Товариством у кредитні правовідносини.
Істотні умови Договору (п. п. 1.1 - 1.3, 1.5 - 1.6) вцілому відповідають умовам, визначеним заявою-анкетою від 17.01.2020, крім визначеного в п. 1.4 Договору терміну повернення кредиту - з 16.01.2020 по 06.02.2020 та норми щодо стягнення пені за прострочення виконання договору, яка у анкеті - заяві не передбачена.
Разом з тим, у п. 4.1. Кредитного договору визначено, що у разі прострочення Позичальником зобов'язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, Позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 цього Договору з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв'язку з укладенням цих угод, зобов'язаний сплатити на користь Товариства пеню у розмірі 2% від суми невиконання грошового зобов'язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50% від загальної суми кредиту, одержаного Позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру, визначеного цим пунктом.
На підставі платіжного доручення № 13926566 від 17.01.2020 ТОВ «МІЛОАН» на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 було перераховано грошові кошти у розмірі 5 000 грн (а.с. 34).
Згідно із завіреною підписом Генерального директора ТОВ «МІЛОАН» та печаткою підприємства Відомістю про щоденні нарахування та погашення без номера та дати за період з 17.01.2020 по 06.04.2020 позивачу нараховано борг по тілу кредиту у розмірі 5 000 грн, по відсотках - 10 000 грн, по комісії - 1 000 грн та по пені - 2 300 грн (а.с. 13,14). При цьому у період з 17.01.2020 по 05.02.2020 нарахування пені здійснювалося відповідно до п. 1.5.2 договору у розмірі 125 грн, а починаючи з 06.02.2020 - у цьому ж розмірі, але на підставі з п. 1.6 договору.
20 серпня 2020 року на підставі Договору факторингу № 02/08 ТОВ «МІЛОАН» здійснено відступлення права вимоги до відповідача за Кредитним договором на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (а.с. 21-27).
24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та позивачем укладено Договір факторингу № 1/15, згідно з умовами якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором (а.с. 28-31).
Згідно з додатками до Договору № 1/15 та Договору № 02/08 розмір боргу відповідача перед позивачем становить: по тілу кредиту у розмірі 5 000 грн, по відсотках - 10 000 грн, по комісії - 1 000 грн та по пені - 2 300 грн (а.с.12-12 зворот).
З метою врегулювання спору в досудовому порядку позивач направив відповідачу досудову вимогу про сплату заборгованості (а.с. 35,35 зворот).
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Порядок нарахування процентів визначається ст. 1048 ЦК України, згідно з ч. 1 якої, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За положеннями ч. ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77, 79, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Позивачу при пред'явленні вказаного позову необхідно було довести факти укладення кредитного договору, перерахування коштів позичальнику, неналежного виконання позичальником умов договору та обставини переходу прав вимоги до позивача як нового кредитора.
На підставі дослідження та оцінки наявних у матеріали справи доказів, аналізу норм законодавства, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому Позивач через особистий кабінет на веб-сайті позивача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого ТОВ «МІЛОАН» надіслало відповідачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використала для підтвердження підписання договору.
Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений, цей правочин у розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 01.11.2021 у справі №234/8084/20.
Факт перерахування відповідачу коштів підтверджується відповідним платіжним дорученням ТОВ «МІЛОАН» від 17.01.2020.
Згідно з Відомістю про щоденні нарахування та погашення без номера та дати за період з 17.01.2020 по 06.04.2020 позивачу нараховано борг по кредиту 18 300 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10 000 грн - заборгованість за відсотками, 1 000 грн - заборгованість за комісією та 2300 грн - заборгованість за пенею.
Суд доходить висновку, що факт виникнення між позивачем та відповідачем кредитних правовідносин, отримання відповідачем та використання кредитних коштів, утворення заборгованості по оплаті тіла кредиту та процентів підтверджений належними допустимими та достатніми доказами.
Також позивачем підтверджено правонаступництво у питанні стягнення боргу, що виник на підставі укладених договорів факторингу.
Отже, вищевказані факти та обставини позивач довів, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредиту та процентах за користування ним на в межах визначеного договором строку надання кредиту.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для стягнення нарахованої позивачем заборгованості по процентах після закінчення терміну кредитування.
Так, згідно із Анкетою-заявою та п. п. 1.5.2, 1.6 Договору проценти за користування кредитом становлять 2 500 грн, які розраховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування ним. Особливості нарахування процентів визначені пунктом 2.2.3 цього Договору.
За умовами Кредитного договору, кредит надається строком на 20 днів. Термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії за його надання та процентів за користування кредитом: 06.02.2020 (п.1.3, 1.4). Графіком розрахунків, який є Додатком №1 до кредитного договору визначено дату повернення кредиту - 06.02.2020. У цей термін відповідач мав сплатити кредит у розмірі 5 000 грн, комісію у розмірі 1000 грн та проценти у розмірі 2 500 грн, всього 8 500 грн (а.с. 20 зворот).
Саме зі спливом цього строку позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 2 500 грн, які розраховуються наступним чином: 5 000 грн (тіло кредиту) х 2,50% (процентна ставка) х 20 (кількість днів користування кредитом).
Пунктом 2.3.1 Кредитного договору визначено, що Позичальник за наявності відповідної пропозиції Позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на тих самих умовах на певну кількість днів доступу у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом Позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Доказів пролонгації кредиту в порядку, передбаченому вищезазначеним пунктом Кредитного договору суду не надано, Правила, на які міститься посилання у цьому пункті до матеріалів позовної заяви не долучено.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зробила правові висновки, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу строку кредитування регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, а саме у боржника припиняється обов'язок сплачувати проценти за користування кредитом, натомість виникає обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Стосовно визначеної в п. 2.2.3 Кредитного договору умови щодо сплати процентів на період протягом 60 днів після закінчення строку кредитування у випадку невиконання Позичальником умов цього договору, суд звертає увагу на таке.
Приписи ч. ч. 2, 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
У ч. 3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто ч. 3 ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Отже, з огляду на вимоги 1048 ЦК України та тлумачення її змісту, у взаємозв'язку з іншими нормами законодавства, у наведених вище рішеннях Верховного Суду, визначені п. 2.2.3 Кредитного договору умови, суд оцінює як такі, що суперечать вимогам законодавства України і не можуть бути застосовані в обгрунтування позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом.
Оскільки строк кредитування (20) днів за Кредитним договором скінчився 06.02.2020, позикодавець (позивач), не може після цієї дати нараховувати кошти в якості процентів за користування кредитом.
Також у даному випадку неможливе стягнення процентів за користування відповідачем кредитом після 06.02.2020 в якості відповідальності за порушення грошового зобов'язання, визначеної ст. 625 ЦК України.
По-перше у Відомостях про щоденні нарахування та погашення кредиту ТОВ «МІЛОАН» міститься посилання на п. п. 1.5.2 та 1.6, які встановлюють ставки процентів за користування кредитом, а не як штрафну санкцію. У позовній заяві позивач не посилається на ст. 625 ЦК України як на підставу нарахування та стягнення процентів. Умови відповідальності Позичальника у разі прострочення зобов'язань з повернення кредитних коштів, визначені у розділі 4 Кредитного договору. Посилання на цей розділ також відсутні як у позовній заяві.
По-друге, згідно із Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 18, яким визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Аналогічні положення Законом № 2120-IX внесено до розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (п. 61).
Системний аналіз положень Закону № 2120-IX дає підстави для висновку, що в частині зупинення примусового стягнення штрафних санкцій, дія правових норм у часі - пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та пункту 61 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» мають ретроспективну дію, тобто поширюється також на кредитні договори і позики, які укладені до 17.03.2022 (набрання чинності законом № 2120).
Також суд звертає увагу, що у період з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року на усій території України було встановлено карантин, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 № 1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Згідно з п. 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на цей період або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором (позикою).
З цих - же мотивів суд не вбачає підстав для стягнення пені, яка визначена позивачем як складова заборгованості та за своєю правовою природою, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, є штрафною санкцією (неустойкою), що нараховується у випадку прострочення виконання боржником грошового зобов'язання за кредитним договором (позикою).
Натомість суд вбачає підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту у розмірі 1 000 грн, яка передбачена Анкетою - заявою № 1928344 від 17.01.2020 та п. п. 1.5.1, 2.2.1 Кредитного договору.
Суд зазначає, що законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін у 2017 році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування». До цього часу судова практика у питанні можливості встановлення кредитором комісії в кредитному договорі захищала боржника як слабку сторону в кредитних правовідносинах. Однак з прийняттям в 2017 році Закону України «Про споживче кредитування» змінилася і судова практика.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.
Таким чином суд доходить висновку, що з відповідача має бути стягнуто заборгованість за тілом кредиту - 5 000 грн, проценти за користування ним - 2 500 грн та комісію у розмірі 1000 грн, а всього - 8 500 грн.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а саме на 46,45%, тому пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1125,21 грн.
Стосовно розподілу витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Правову допомогу при зверненні до суду з позовною заявою позивачу надавав адвокат Білецький Б.М., який здійснює професійну адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5618/10 від 17.03.2016 (а.с. 40). На підтвердження повноважень адвоката для участі у справі позивачем надано копії Договору про надання правничої допомоги від 07.08.2024 № 43657029 (а.с. 15), додаткову угоду № 1928344 від 11.11.2024 (а.с. 32).
Згідно з Актом про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 11.11.2024 (а.с. 9) та Детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом по договору (а.с. 14 зворот) вартість наданих адвокатом юридичних послуг склала 6 000 грн, з них: 2 250 грн - правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів позивача; 3 000 грн - складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс, і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 750 грн - формування додатків до позовної заяви (письмові докази).
Частиною 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, які враховує суд при розподілі судових витрат, зокрема, суд має оцінити обгрунтованість таких витрат та пропорційність їх до предмету спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.
Верховний Суд у постанові від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено правовий висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Отже, суд може обмежити заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу з огляду на розумну їх необхідність для конкретної справи з власної ініціативи.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 року у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Суд ураховує, що лише у грудні 2024 року головуючим у цій справі суддею відкрито провадження у 5 цивільних справах за позовами позивача про стягнення з фізичних осіб заборгованості за споживчими кредитами з ідентичними предметом та підставами позову, історією кредитних правовідносин, умовами кредитних договорів та доказами на підтвердження позовних вимог. До усіх справ долучено документи про надання позивачу послуг з правничої допомоги адвокатом Білецьким Б.М.
З огляду на ідентичність правовідносин в усіх справах, їх правовий аналіз та надання правових рекомендацій (консультацій), на думку суду, не потребують від адвоката затрати часу у обсязі 1,5 год., вартістю послуг 2 250 грн. Аналогічно завищеним є обсяг витраченого часу (3 години) та загальна вартість робіт (3 000 грн) за складання позовної заяви.
Крім того, позовна заява та заява про розгляд справи без участі представника позивача підписувалися іншою особою, наділеною повноваженнями представника згідно з виданою позивачем довіреністю Лановим Є.М. (а.с. 8 зворот). Ця ж особа зазначена як представник позивача у позовній заяві. Також суд враховує, що заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу становить майже третину ціни позову та половину розміру заборгованості, який суд визначив до стягнення, що є явно непропорційним співвідношенням.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за договором № 43657029, з урахуванням пропорційного зменшення у зв'язку з частковим задоволенням позову, а також характеру правовідносин, ціни позову, обсягу та реальності наданих адвокатом послуг, необхідності вчинення процесуальних дій, принципів обгрунтованості, співмірності судових витрат та розумності їхнього розміру, суд доходить висновку про необхідність їх стягнення у розмірі 2 000 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 12-13, 19, 81, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» (Київська область, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 43657029) заборгованість за кредитним договором № 1928344 від 17.01.2020 у розмірі 8 500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» 1125,21 (одна тисяча сто двадцять п'ять) гривень 21 копійку у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» 2 000 (дві тисячі) гривень у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою Відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Олег КОСЕНКО