Дата документу 10.02.2025
Справа № 334/9666/24
Провадження № 3/334/132/25
10 лютого 2025 року суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя Добрєв М.В., розглянувши матеріали, які надійшли від Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області у відношенні:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 184 КУпАП,-
21.11.2024 р. відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №003726, відповідно до якого 21.11.2024 року близько 15:20 год. громадянка ОСОБА_1 перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , ухилялась від передбачених законодавством обов'язків по вихованню своєї доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає: АДРЕСА_1 , а саме 21.11.2024 року близько 15:20 год., громадянка ОСОБА_1 в присутності дочки ОСОБА_2 знаходилась в стані алкогольного сп'яніння, також малолітня ОСОБА_2 з початку навчального року не відвідує навчальний заклад. Дитина не пам'ятає, коли в останній раз їла та приймала душ. Громадянка ОСОБА_1 , згідно п.1.п.2 ст.150 СК України, за здоров'ям, моральним, духовним розвитком дитини не слідкує.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Крім того, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суддя вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За таких обставин, суддя вважає за можливе справу розглядати без її участі, що не суперечить вимогам ст. 268 КУпАП.
Вивчивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.
Згідно з ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до положень ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст.252 КУпАП, оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Диспозиція ч.1ст.184 КУпАП, передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1ст.184 КУпАП, полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.
Згідно ст.150 СК України, визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а саме, невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством.
Найкращим середовищем для життя та виховання дитини є сім'я, а найкращими вихователями - батьки.
Обов'язки та права батьків щодо виховання дитини є основними серед всього комплексу батьківських прав та обов'язків, які закріплені сімейним законодавством. Всі інші права та обов'язки батьків щодо їхніх дітей покликані забезпечувати належне виконання батьками свого основного обов'язку - виховувати дитину.
Виховання - це планомірний та цілеспрямований вплив на свідомість та поведінку людини з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, які забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до життя та праці.
Одним з головних критеріїв виховання є його мета. На батьків покладається обов'язок таким чином впливати на свідомість дитини, щоб вона зростала особистістю, яка поважає права та свободи інших людей, любить свою сім'ю та родину, свій народ, свою батьківщину. Вказана норма має здебільшого ознаки норми моралі і носить декларативний характер, вона не може бути забезпечена санкцією, оскільки не завжди формування особистості, яка є гідним членом суспільства та громадянином власної держави, залежить тільки від батьківського виховання. Особистість формується не тільки у сім'ї. На її формування впливають також інші соціальні групи, такі як: навчально-виховні заклади, які охоплюють всі ланки системи освіти, позашкільні та культурно-просвітницькі заклади, засоби масової інформації тощо. Крім того, кожна дитина має свої індивідуальні, властиві тільки їй особливості психіки, фізіології та розумових процесів, які також впливають на соціалізацію дитини та формування її особистісних якостей. Саме через це не може забезпечуватися державним примусом виховання дитини, наприклад, не в дусі патріотизму.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) дитиною вважається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.01.2001 року(із змінами та доповненнями) передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Таким чином, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Згідно ч.1 ст.152 Сімейного кодексу України право дитини на належне батьківське виховання забезпечуються системою державного контролю, що встановлена законом.
В силу положень ст.155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до принципу статті 7 Декларації прав дитини, та ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 року батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку про те, що в її діях є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, а саме ухилення батьків або осіб, які їх замінюють від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджена дослідженими судом доказами: протоколом про вчинення адміністративного правопорушення серії ВАВ №003726 від 21.11.2024 р., інформаційною довідкою інспектора поліції від 21.11.2024 р., письмовими поясненнями ОСОБА_1 , ОСОБА_3 від 21.11.2024 р., поданням директора Запорізької гімназії №29 від 15.11.2024 р., актом обстеження житлово-побутових та майнових умов дитини від 24.10.2024 р.
При вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення, суд, у відповідності до положень статті 33 КУпАП, враховує характер вчиненого правопорушення, дані про особу правопорушника, ступінь вини, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність та відповідно до норм ст. 36 КУпАП вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що передбачено санкцією ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Крім того, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на день прийняття постанови складає 605,60 гривень.
Керуючись ст.ст. 184, 247, 251, 256, 283-285 КУпАП, суд -
Визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом 10 днів.
Суддя: Добрєв М. В.