П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17930/24
Категорія:105000000 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:03.07.2024 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута згідно п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі за позовом військової частини НОМЕР_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,
У червні 2024 року в/ч НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) (далі - УЗПВР в Одеській області) про визнання протиправною та скасування постанови УЗПВР в Одеській області від 31 травня 2024 року ВП № 75187108 про відкриття виконавчого провадження.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відкриття відповідачем виконавчого провадження ВП № 75187108 є незаконним, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Вказує, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року по справі № 420/26319/23 про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% на користь ОСОБА_1 повинне виконуватись органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а не відповідачем.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що пред'явлений до виконання виконавчий лист Одеського окружного адміністративного суду № 420/26319/23 від 16 квітня 2024 року стосується виконання рішення немайнового характеру, тобто не про стягнення коштів з в/ч НОМЕР_1 , а виконання рішення, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії згідно судового рішення. На підставі вищевикладеного, УЗПВР в Одеській області не порушив норми Закону, які регулюють порядок прийняття до примусового виконання виконавчого документа та постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 75187108 від 31 квітня 2024 року винесена у відповідності до положень Закону України "Про виконавче провадження".
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у задоволенні адміністративного позову в/ч НОМЕР_1 до УЗПВР в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовлено.
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги:
- апелянт вказує на помилковість висновку суду першої інстанції, що зобов'язання в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні не стосується стягнення коштів, а є рішенням майнового характеру.
- апелянт зазначає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року по справі № 420/26319/23 про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% на користь ОСОБА_1 повинне виконуватись органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а не відповідачем.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 не скористався.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у справі №420/26319/23 зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Судове рішення набрало законної сили 21 лютого 2024 року.
16 квітня 2024 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.
На підставі заяви стягувача ОСОБА_1 від 31 травня 2024 року старшим державним виконавцем УЗПВР в Одеській області за виконавчим листом №420/26319/23 відкрито виконавче провадження ВП №75187108, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 31 травня 2024 року.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем правомірно, у відповідності з нормами Закону України "Про виконавче провадження", відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №420/26319/23, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №75187108 від 31 травня 2024 року.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. 19 Конституції України, ст.ст. 3-6, 15, 18, 26 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII, ст.ст. 2, 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" № 4901-VI.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом №1404-VIII, відповідно ст.1 якого, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно ч. 1, 3 ст. 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти. Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
Суд зауважує, що боржником у виконавчому листі №420/26319/23, виданим Одеським окружним адміністративним судом 16 квітня 2024 року, зазначено в/ч НОМЕР_1 .
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Частина 1 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі Закон № 4901-VI) передбачає, що Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Так, апелянт вказує, що він не є тим органом, який має в примусовому порядку виконувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у справі № 420/26319/23, яким зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Втім, позивач не вбачає різниці між зобов'язальним характером резолютивної частини рішення суду від 04 грудня 2023 року, яким на боржника в/ч НОМЕР_1 покладено обов'язок вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, та стягненням (безспірним списанням) коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
За виконавчим листом №420/26319/23, виданим 16 квітня 2024 року Одеським окружним адміністративним судом, саме на боржника - в/ч НОМЕР_1 , а не на інший орган, покладено обов'язок на вчинення дій щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби ОСОБА_1 . Невиконання боржником рішення у добровільному порядку мало наслідком звернення стягувача ОСОБА_1 із заявою до державної виконавчої служби задля примусового виконання рішення суду.
Так, порядок виконання рішень немайнового характеру, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений розділом VIII Закону України "Про виконавче провадження" та розділом IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України за № 512/5 від 02 квітня 2012 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, згідно яких до рішень немайнового характеру відносять рішення: про поновлення на роботі; про відібрання дитини; про виселення боржника; про вселення стягувача; інші рішення, за якими боржника зобов'язано особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ч. 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відтак, з огляду на те, що при розгляді справи №420/26319/23 взагалі не вирішувалися позовні вимоги щодо стягнення конкретної суми коштів, посилання апелянта на те, що забезпечення виконання рішення суду у справі №420/26319/23 належить до компетенції органів Державної казначейської служби України, є помилковими.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 10 лютого 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.