справа № 940/645/24 Головуючий у 1 інстанції: Мандзюк С.В.
провадження №22-ц/824/5088/2025 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
04 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.,
при секретарі: Курченко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Александрова Сергія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Науково-виробничої корпорації «АГРО-ЦЕНТР» про розірвання договору оренди землі, -
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить розірвати договір оренди землі, що укладений 01 січня 2012 року між ним та Науково-виробничою корпорацією «АГРО-ЦЕНТР» (надалі по тексту - НВК «АГРО-ЦЕНТР») на земельну ділянку площею 3,8952 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3224680400:02:016:0003, яка розташована на території Тетіївської міської ради (в минулому - Бурковецької сільської ради) Білоцерківського району Київської області.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №184244 від 18.07.2006 року належить на праві власності земельна ділянка площею 3,8952 га, кадастровий номер 3224680400:02:016:0003, що розташована на території Тетіївської міської ради (в минулому - Бурковецької сільської ради) Білоцерківського району Київської області.
01 січня 2012 року між ОСОБА_1 та НВК «АГРО-ЦЕНТР» було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, відповідно до умов якого передбачені такі основні умови: строк оренди 49 років (п.8); річна орендна плата за користування, на момент підписання договору встановлювалась в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в п.2 того ж Договору і складає 2974,19 грн. за один рік оренди (п. 9); орендар має право вносити орендну плату наперед за будь-який термін у розмірі, що визначається на момент оплати, при цьому порядок перегляду орендної плати за п.10 та п.13 Договору оренди не застосовується на оплачений термін (п. 11).
Того ж дня, 01.01.2012 року орендодавець ОСОБА_1 передав, а орендар НВК «АГРО-ЦЕНТР» прийняв в користування зазначену земельну ділянку, про що сторонами підписано акт прийомки-передачі землі в оренду, а також акт про визначення меж земельної ділянки та передачу на зберігання орендарю межових знаків.
Згодом, а саме, 23.07.2012, за видатковим касовим ордером орендарем НВК «АГРО-ЦЕНТР» було сплачено на користь ОСОБА_1 25000 грн. на виконання договору оренди землі.
З моменту укладення договору оренди землі, окрім, як суми в 25000,00 грн., як зазначив позивач, більше він не отримував жодних коштів.
Водночас, позивач стверджує, що відповідач має заборгованість перед ним за орендною платою за 2021 та наступні роки, а отже, систематично не виконує обов'язок щодо сплати орендної плати за договором оренди.
Крім того, як зазначив позивач, за відомостями, отриманими від податкової служби, відповідач не тільки не відобразив виплату авансом орендної плати за договором оренди землі в сумі 25000,00 грн., та не сплатив вчасно податки. Також останні 6 років перестав проводити нарахування орендної плати та самочинно відмовився від сплати податку на доходи фізичних осіб його як орендодавця, а також військового збору.
Також відповідач не зареєстрував своє право оренди землі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що на думку позивача, є уникненням відповідача від сплати земельного податку щодо орендованої земельної ділянки.
За вказаних обставин позивач ОСОБА_1 вважає, що договір оренди землі, укладений 01 січня 2012 року між ним та НВК «АГРО-ЦЕНТР», підлягає розірванню у судовому порядку.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі адвоката Александрова С.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити повністю.
Скарга обґрунтована тим, що позивачем заперечувались розрахунки, надані відповідачем шляхом надання власного розрахунку зі сплати орендної плати, починаючи від 2012 року та довідкою від податкової служби, відповідно до якої відповідач не тільки не відобразив виплату авансом орендної плати за договором оренди землі в сумі 25 000 грн., а й останні 6 років перестав проводити нарахування орендної плати та самочинно відмовився від сплати податку на доходи фізичних осіб його як орендодавця, а також військового збору.
Зазначені офіційні відомості з боку позивача були проігноровані судом, будь-яка правова оцінка цьому надана не була, натомість, суд спирався на дані, надані відповідачем, зазначаючи при цьому відсутність сумніву в їх достовірності. Так, відомостями з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого податку) та військового збору станом на 02.02.2024 року, вбачається (п.10) виконання відповідачем зобов'язання податкового агента зі сплати податку саме за 2012 рік за надання землі ОСОБА_1 в оренду. Слід звернути увагу на систематичність виконання обов'язку податкового агента зі сплати податку за оренду землі ОСОБА_1 включно до 2018 року (п.24, п.29, п.34, п.38, п. 42, п. 46). Починаючи від 2019 року по сьогоднішній день відповідач від виконання своїх зобов'язань податкового агента ОСОБА_1 утримався, чим здійснив порушення податкового законодавства стосовно ОСОБА_1 .
Позивач також вказує на те, що відповідач ухилився від обов'язку забезпечити державну реєстрацію договору оренди, що є істотним порушенням відповідно до правових позицій Верховного Суду (Постанова ВП ВС від 15.01.2020 у справі №322/1178/17). Це ще більше підкреслює систематичність порушень з боку відповідача та надає підстави для розірвання договору.
Договір оренди землі був укладений 01 січня 2012 року, що підтверджується підписами сторін та відповідними документами. Спроба відповідача тепер оспорювати момент виникнення зобов'язань є недобросовісною та суперечить його попереднім діям.
Зазначає, що з моменту підписання договору у 2012 році у відповідача виникли зобов'язання зі сплати орендної плати, незалежно від факту державної реєстрації речового права. Відповідно до чинного законодавства орендар має виконувати зобов'язання з моменту укладення договору, а не з моменту реєстрації прав на земельну ділянку.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції не було надано правову оцінку твердженню позивача щодо безперервності користування відповідачем орендною земельною ділянкою від вересня 2006 року та відповідно застосування принципу заборони суперечливої поведінки з боку відповідача.
Не зрозумілим апелянту також є висновок суду першої інстанції щодо порядку державної перереєстрації договору оренди земельної ділянки, з огляду на те, що позивач зазначає про ухилення з боку відповідача дій (волевиявлення) щодо реєстрації договору з моменту фактичного укладення.
Позивач саме вказує на те, що відповідач ухилився від обов'язку забезпечити державну реєстрацію договору оренди, що є істотним порушенням відповідно до правових позицій Верховного Суду (Постанова ВП ВС від 15.01.2020 у справі №322/1178/17). Це ще більше підкреслює систематичність порушень з боку відповідача та надає підстави для розірвання договору.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами той факт, що відповідачем допущено систематичну несплату орендної плати за земельну ділянку, оскільки незначне порушення строку сплати орендної плати, зокрема, за 2023 рік, не позбавило орендодавця ОСОБА_1 «значною мірою» того, що він розраховував отримати при укладенні договору оренди землі, а разове порушення умов договору у цій частині не є підставою для його розірвання. Більше того, жодних доказів на підтвердження того, що у зв'язку з таким порушенням позивачу заподіяно шкоду, до матеріалів справи не надано.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №184244 ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 3,8952 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3224680400:02:016:0003, що розташована на території Тетіївської міської ради (в минулому - Бурковецької сільської ради) Білоцерківського району Київської області (а. с.23-24).
01 січня 2012 року між ОСОБА_1 та НВК «АГРО-ЦЕНТР» укладений договір оренди землі (надалі - договір) строком на 49 років, відповідно до умов якого орендодавець ОСОБА_1 надає, а орендар НВК «АГРО-ЦЕНТР» приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Бурковецької сільської ради Тетіївського району Київської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №184244, загальною площею 3,8952 га.
Цей договір зареєстрований в управлінні Держкомзему у Тетіївському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 грудня 2012 року №32246000400718 (а.с.16-19).
Відповідно до п.9 договору річна орендна плата за користування земельною ділянкою на момент підписання договору оренди встановлюється в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в п.2 даного договору, і складає 2974,17 грн. на один рік оренди.
Пунктом 11 договору визначено, що орендна плата вноситься у такі строки від 01 вересня до 01 грудня поточного року. Орендар має право вносити орендну плату наперед за будь-який термін у розмірі, що визначається на момент оплати. У цьому випадку порядок перегляду орендної плати за п.10 та п.13 даного договору оренди не застосовується на оплачений термін.
За п.41 договору останній набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Відповідно до акту прийомки-передачі землі в оренду від 01.01.2012 року ОСОБА_1 передав, а НВК «АГРО-ЦЕНТР» прийняв в тимчасове користування земельну ділянку, що розташована на території Бурковецької сільської ради Тетіївського району Київської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №184244, загальною площею 3,8952 га.
Крім того, 01.01.2012 року між сторонами підписаний акт про визначення меж земельної ділянки та передачу на зберігання орендарю межових знаків в межах Бурковецької сільської ради Тетіївського району Київської області.
За видатковим касовим ордером від 23 липня 2012 року ОСОБА_1 отримав від НВК «АГРО-ЦЕНТР» 25 000 грн орендної плати за договором від 01.01.2012 року.
Відповідно до довідки-розрахунку про нарахування та виплату орендної плати за договором оренди землі від 01.01.2012 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224680400:02:016:0003, виданою Науково-виробничою корпорацією «АГРО-ЦЕНТР», нараховано оподаткованого доходу (орендної плати) - 32716,09 (2974,19*11) грн, утримано податку на доходи фізичних осіб - 5621,19 (446,13*3+535,35*8) грн., утримано військового збору - 401,49 (44,61*9) грн., до видачі - 26693,41 (32716,09-5621,19-401,49) грн., заборгованість за 2023 рік становить - 1693,41 (26 93,41-25 000,00 грн.).
Згідно статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
За ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У частинах 1 та 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно з ч.1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Відповідно до п. «д» ч.1 статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата орендної плати.
Підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.
Згідно з ч.1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обґрунтовуючи свій позов про розірвання договору оренди землі, позивач вказав, що згідно з розрахунком, виконаним у позовній заяві, відповідач НВК «АГРО-ЦЕНТР» має заборгованість за орендною платою за 2021 рік та наступні роки. Проте, у відповіді на відзив, позивач, зокрема, посилався на невиконання НВК «АГРО-ЦЕНТР» зобов'язання щодо сплати орендної плати за договором оренди землі від 01.01.2012 вже за період оренди - 2022 та 2023 роки, що, на його думку, має ознаки систематичності та є підставою для розірвання договору оренди землі.
Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, з матеріалів справи встановлено, що 23 липня 2012 року ОСОБА_1 отримав одним платежем від НВК «АГРО-ЦЕНТР» 25000,00 грн. орендної плати за договором від 01.01.2012 року, що підтверджується видатковим касовим ордером від 23 липня 2012 року, згідно з яким позивач фактично виявив волю на отримання орендної плати наперед, а орендар НВК «АГРО-ЦЕНТР» сплатив на користь орендодавця ОСОБА_1 орендну плату у розмірі 25000,00 грн. за майбутні періоди користування земельною ділянкою із розрахунку 2974,19 грн., як зазначено у п. 9 договору.
Зазначений видатковий касовий ордер та дії орендодавця ОСОБА_1 , який до 2024 року не звертався до відповідача з будь-якими вимогами щодо орендної плати, за обставин цієї справи свідчать про погодження сторонами разового порядку сплати орендної плати за майбутні періоди.
Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17 та від 24 травня 2023 року у справі № 542/51/22.
Також, у п.11 договору оренди землі від 01.01.2012 року сторони узгодили сплату орендної плати наперед за будь-який термін у розмірі, що визначається на момент оплати.
У п.п «а» п.31 договору оренди землі сторони визначили, що орендар земельної ділянки зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, та у п.41 договору узгодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов'язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків чи термінів початку перебігу дії договору його текст не містить.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 року у справі №322/1178/22 зазначила, що: «Права й обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб'єктивних прав та обов'язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним. Разом з тим реалізувати свої суб'єктивні права та обов'язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору».
Судом встановлено, що договір оренди землі від 01.01.2012 року зареєстрований в управлінні Держкомзему у Тетіївському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 грудня 2012 року №32246000400718.
Так як цей договір набрав чинності з моменту його державної реєстрації, а саме, від 29 грудня 2012 року, тому, відповідно, з цієї дати сторони мали можливість реалізувати свої суб'єктивні права та обов'язки, передбачені договором оренди землі.
За таких обставин, суд вірно вважав слушними доводи представника відповідача, що зобов'язання з виплати орендної плати у відповідача виникло не від 2012 року, як зазначено у розрахунку позивача, а від 2013 року, тобто, після державної реєстрації договору, та зі змісту якого вбачається, що орендна плата вноситься у строки від 01 вересня до 01 грудня поточного року.
Тому суд першої інстанції вірно оцінив розрахунок позивача щодо періодів орендних платежів, оскільки є очевидним, що отримані позивачем 23 липня 2012 року від НВК «АГРО-ЦЕНТР» грошові кошти в сумі 25 000 грн були зараховані як орендна плата за майбутні періоди користування земельною ділянкою, починаючи саме від 2013 року.
Так як цей розрахунок не містить, зокрема, сум утриманого податку, військового збору, зрештою, реквізитів документа, тому не може бути взятий до уваги як доказ на підтвердження зазначених представником позивача обставин.
На підтвердження нарахування та виплату орендної плати за договором оренди землі від 01.01.2012 року надано до матеріалів справи довідку-розрахунок про нарахування та виплату орендної плати за договором оренди землі від 01.01.2012 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3224680400:02:016:0003, видану 22.01.2024 року за №6 Науково-виробничою корпорацією «АГРО-ЦЕНТР», в якій зазначено періоди нарахування від 2013 до 2023 року, утримані податки, збори та заборгованість за 2023 рік, яка становить 1693,41 грн.
Зазначені у цій довідці розрахунки стороною позивача не були спростовані.
Тому у суду були відсутні підстави ставити під сумнів зазначену довідку-розрахунок.
Зі змісту цієї довідки-розрахунку встановлено, що за договором оренди землі за 2023 рік наявна заборгованість у сумі 1693,41 грн.
Ця обставина визнана представником відповідача у судовому засіданні, а тому відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України не підлягала доказуванню.
Проте, за п. «д» ч1 ст.141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата орендної плати.
Положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2023 року у справі №551/543/20.
Тому несвоєчасна виплата орендної плати за один рік, а саме, за 2023 рік, не дає підстави для висновку, що відповідач систематично, як це передбачено п. «д» ч.1 ст.141 ЗК України, не сплачує орендну плату, тому відсутні підстави для припинення договору оренди землі шляхом його розірвання через неналежне виконання орендарем взятих на себе зобов'язань.
Сумнівними є і твердження про систематичність порушення і з огляду на погоджений сторонами порядок розрахунків, оскільки при здійсненні платежу разово за майбутні періоди оренди, відсутні періоди внесених платежів, як такі.
Також, враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі застосовуються також положення ЦК України, то при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України.
Так, відповідно до ч.2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що допустила порушення договору, не має значення ні для оцінки істотності порушення, ні для виникнення права вимагати зміни чи розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Мова йде не лише про грошовий вираз зазначеної шкоди, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданої порушенням договору шкоди із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Отже, для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.
Як встановлено судом, позивачем не доведено належними і допустимими доказами той факт, що відповідачем допущено систематичну несплату орендної плати за земельну ділянку, оскільки незначне порушення строку сплати орендної плати, зокрема, за 2023 рік, не позбавило орендодавця ОСОБА_1 «значною мірою» того, що він розраховував отримати при укладенні договору оренди землі, а разове порушення умов договору у цій частині не є підставою для його розірвання. Більш того, жодних доказів на підтвердження того, що у зв'язку з таким порушенням позивачу заподіяно шкоду, до матеріалів справи не надано.
Суд вірно вважав відсутніми обставини, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною договору оренди мети договору (отримання плати за оренду земельної ділянки), та неотримання того, на що розраховував орендодавець ОСОБА_1 , укладаючи спірний договір, тому не вбачається істотного порушення умов договору оренди землі.
Таким чином, позивачем не доведено обставин, що дають підстави для розірвання договору відповідно до ч.2 статті 651 ЦК України, а саме: істотність порушення відповідачем умов договору оренди землі, наявність завданої позивачеві шкоди, внаслідок якої він позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору оренди землі.
Проте, стосовно тверджень позивача про те, що починаючи від 2019 року відповідач від виконання своїх зобов'язань податкового агента утримався, чим здійснив порушення податкового законодавства, то суд вірно зазначав, що позовні вимоги про розірвання договору оренди землі з підстав систематичного невнесення орендної плати не можуть доказуватися винятково порушеннями податкового законодавства та є необґрунтованими, якщо позивач отримав плату за оренду земельної ділянки, а тому відсутнє істотне порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Суд також вірно не взяв до уваги і посилання позивача щодо ухилення відповідача від реєстрації права оренди землі, як істотного порушення договору, оскільки з огляду на підстави та наслідки державної реєстрації орендних правовідносин сама по собі зміна правил державної реєстрації з договору оренди на право оренди, які за своїм змістом мають похідний, формально-юридичний характер по відношенню до змісту орендних правовідносин, - не впливає на дійсність договору оренди землі, не позбавляє сторін їхніх прав за цим договором, та внаслідок цього не надає орендодавцеві права на дострокове його розірвання.
З огляду на вищенаведене, суд вірно вважав необхідним відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Науково-виробничої корпорації «АГРО-ЦЕНТР» про розірвання договору оренди землі.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Александрова Сергія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 11 лютого 2025 року.
Головуючий:
Судді: