справа №761/19148/23 Головуючий у 1 інстанції: Фролова І.В.
провадження №22-ц/824/1714/2025 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
04 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.,
при секретарі: Курченко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про захист трудових прав, -
У червні 2023 році ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив суд стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку під час звільнення в сумі 128 729,85 грн та 25 000 грн моральної шкоди.
Позов обґрунтовував тим, що відповідно до наказу ДП «Адміністрація морських портів України» від 26.08.2022 року №194-к «Про прийняття на роботу» його було прийнято на роботу в ДП «Адміністрація морських портів України» на умовах строкового трудового договору з посадовим окладом 98 135 грн від 30.08.2022 (основне місце роботи, повний робочий день).
Вказував, що 16.05.2023 року трудовий договір був розірваний за угодою сторін (наказ від 16.05.2023 №229-к).
Незважаючи на те, що позивач був звільнений 16.05.2023 року, лише 31.05.2023 року відповідач перерахував грошові кошти в сумі 3 683 грн з призначенням платежу «перерахування на картку витрат на відрядження згідно затвердженого авансового звіту» та в сумі 192,68 грн з призначенням платежу «остаточний розрахунок при звільненні працівника ОСОБА_1 за травень 2023, податки сплачені 31.05.2023 р.».
Отже, відповідач своїми діями та формулюваннями призначення у платіжних документах визнав, що протиправно притримав належні позивачу грошові кошти, а тому вчинив дії з ознаками деліктної поведінки.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2024 року позовну заяву залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити повністю.
Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції хибно та передчасно визначив обставини, що входять до предмету доказування у справі, не з'ясував у належний спосіб фактів, що мають вирішальне значення для справи, помилково оцінив подані суду докази протиправної поведінки роботодавця та дієве визнання такої поведінки шляхом добровільної сплати залишку заборгованості, неправильно застосував норму матеріального права, а тому ухвалив незаконне рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу Перейма Д.О., який діє в інтересах ДП «Адміністрація морських портів України», просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Вказує, що суд першої інстанцій дійшов правомірного висновку, що позивачем не доведено порушення власником строку розрахунку при звільненні так і вини власника, для стягнення відшкодування у вигляді середнього заробітку та моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів незаконність дій відповідачів, які спричинили моральну шкоду, причинно-наслідковий зв'язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили. Крім того, позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що наказом ДП «АМПУ» від 22.08.2022 №189-к позивача прийнято на посаду директора юридичного департаменту апарату управління (основне місце роботи) тимчасово на умовах строкового договору від 23.08.2022 року на період відпусток ОСОБА_2 , - директора юридичного департаменту апарату управління, з посадовим окладом згідно із штатним розписом (98135 грн.) (місце роботи - м. Одеса, вул. Ланжеронівська,1).
Наказом ДП «АМПУ» від 25.08.2022 № 191-к позивача звільнено з 26.08.2022 року за п.2 ст.36 КЗпП України.
Наказом ДП «АМПУ» від 26.08.2022 №194-к позивача прийнято на посаду директора юридичного департаменту апарату управління (основне місце роботи) тимчасово на умовах строкового договору з 30.08.2022 на період відсутності ОСОБА_2 , директора юридичного департаменту апарату управління, з посадовим окладом згідно із штатним розписом (98135 грн.) (місце роботи - м. Одеса, вул. Ланжеронівська,1).
Наказом ДП «АМПУ» від 25.01.2023 № 48-к строковий договір позивача змінено на трудовий договір, укладений на невизначений строк (постійно) з 26.01.2023, з посадовим окладом згідно із штатним розписом (98 135 грн (місце роботи - м.Одеса, вул. Ланжеронівська,1).
Встановлено, що 15 травня 2023 року позивач подав заяву на ім'я Голови ДП «АМПУ» ОСОБА_3 про звільнення з 16.05.2023 за угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України та виплатити вихідну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків.
Відповідно до п.1 наказу ДП «АМПУ» від 16.05.2023 №229-к звільнено позивача з 16.05.2023 за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України.
ДП «АМПУ» з метою врегулювання конфлікту самостійно здійснено заходи щодо отримання оригіналу рахунку від 08.05.2023 № 342951 на проживання ОСОБА_1 в готелі IBIS Київ Центр ТОВ «УкрХотелІнвестКомпані».
Також встановлено, що 31.05.2023 року оригінал рахунку від 08.05.2023 № 342951, що підтверджував витрати на проживання ОСОБА_1 в готелі IBIS Київ Центр ТОВ «УкрХотелІнвестКомпані», надійшов до ДП «АМПУ». Цей рахунок зареєстровано в системі електронного документообороту ДП «АМПУ» 31.05.2023 за №1279/10.
Одночасно з цим, у Звіті внутрішнього аудиту відповідності та ефективності встановлення та виплати заробітної плати і заохочувальних виплат працівникам апарату управління ДП «АМПУ» від 31.03.2023, який проведено Департаментом внутрішнього аудиту апарату управління ДП «АМПУ», зокрема на сторінці 33-34, зазначено, що при здійсненні індексації грошових коштів виявлено відхилення щодо нарахування компенсації відносно окремих працівників, у тому числі позивача.
Так, у вересні 2022 року позивачу було нараховано індексація 383,74 грн, замість 496,60 грн, різниця склала 112,86 грн.
У жовтні 2022 року індексація склала 425,66 грн. замість 496,60 грн., різниця 70,94 грн.
У листопаді 2022 року індексація склала 416,59 грн. замість 472,14 грн., різниця склала 55,55 грн. В цілому відхилення склало 239,35 грн.
Рапортом в.о. директора департаменту внутрішнього аудиту Ю. Шинкарука від 04.04.2023 року №151/10-01-07-р надано на розгляд в.о. Голови ДП «АМПУ» О. Вострікову звіт від 31.03.2023 року №01/10-01-07-07/23, складений аудиторською групою за результатами аудиторського дослідження.
Резолюцією в.о. Голови ДП «АМПУ» до рапорту від 04.04.2023 року №151/10-01-07-р доручено структурним підрозділам розглянути звіт, спільно опрацювати та надати розроблений план заходів з усунення недоліків.
Після здійснення заходів внутрішнього контролю, за результатами яких виявлено технічну помилку в нарахуванні заробітної плати позивача, яка призвела до недоплати позивачу 239,35 грн., 31.05.2023 ДП «АМПУ» самостійно у добровільному порядку здійснило перерахування вищезазначеної суми позивачу (із суми 239,35 грн. було отримано ПДФО у розмірі 18% - 43,08 грн., та 1,5 % військового збору 3,59 грн. (239,35 - 43,08 - 3,59 = 192,68)).
Виходячи з наведеного, ДП «АМПУ» 31.05.2023 року перерахувало 192,68 грн з призначенням платежу «остаточний розрахунок при звільнені працівника ОСОБА_1 за травень 2023, податки сплачені 31.05.2023р.».
Вказані обставини також було встановлено судами в рамках розгляду цивільної справи №761/28082/23.
Стаття 116 КЗпП України покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Згідно статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичні факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Крім того, відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).
За п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Отже, при розрахунку середньої заробітної плати беруться виплати позивачу за березень та квітень 2023 року.
При обчисленні середнього заробітку позивачем враховані всі види нарахувань йому заробітної плати у березні та квітні 2023 року.
Згідно з п.4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються виплати, в тому числі:
- за виконання окремих доручень (одноразового характеру);
- виплати, пов'язані з святковими датами;
- за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника, зокрема за час знаходження у відрядженні.
Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно розрахунків з матеріалів справи заробітна плата позивача за березень 2023 року нарахована за відпрацьовані 23 робочих дня в сумі 199 114,53 грн., в тому числі включала такі види нарахувань:
1) одноразова грошова винагорода з нагоди святкування Воскресіння Христового в розмірі посадового окладу у сумі 98 135,00 грн., відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 05.04.2023 №146-к «Про заохочення працівників апарату управління ДП «АМПУ»;
2) середній заробіток за 3 робочих дня знаходження в відрядженні у сумі 32 711,70 грн.
Зазначені виплати в складі заробітної плати за березень 2023 року в загальній сумі 130 846,70 грн (98 135,00 + 32 711,70) не включаються до обчислення середньої заробітної плати за березень-квітень 2023 року.
Заробітна плата позивача за квітень 2023 року нарахована за відпрацьовані 20 робочих днів в сумі 196 270,00 грн., в тому числі включала нарахування одноразової грошової винагороди в розмірі посадового окладу 98 135,00 грн., відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 27.04.2023 року №206-к «Про заохочення за виконання особливо важливої роботи».
Зазначена виплата в складі заробітної плати за квітень 2023 року в сумі 98 135,00 грн. не включається до обчислення середньої заробітної плати за березень-квітень 2023 року.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, суми заробітної плати та число робочих днів, які включаються до розрахунку середньоденної заробітної плати та середньої заробітної плати за березень-квітень 2023 року дорівнюють:
1) у березні 2023 року - 68 267,83 грн. (199 114,53 - 98 135,00 - 32 711,70) та 16 робочих днів;
2) у квітні 2023 року - 98 135,00 грн. (196 270,00 - 98 135,00) та 20 робочих днів.
Таким чином, розмір середньоденного заробітку для обчислення середнього заробітку за березень-квітень 2023 року складає (68 267,83+98 135,00)/(16+20) = 4 622,30 грн.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування.
З аналізу наданих позивачем доказів, обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, позивачем не доведено як порушення власником строку розрахунку при звільненні так і вина власника для стягнення відшкодування у вигляді середнього заробітку.
Зважаючи на встановлені у судовому засіданні обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку не підлягали до задоволення.
За ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, до істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Також, згідно статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов'язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.
Зважаючи на вищенаведене, закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).
В силу вимог ст.12, 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які свідчили б про протиправність дій відповідача по відношенню до позивача, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.
В даному випадку позивач не довів незаконність дій відповідачів, які спричинили моральну шкоду, причинно-наслідковий зв'язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили. Також позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 11 лютого 2025 року.
Головуючий:
Судді: