1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 22 січня 2025 року апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року,
за участі:
в режимі відеоконференцзв'язку
прокурора ОСОБА_7 ,
представника
власника майна адвоката ОСОБА_6
власника майна ОСОБА_5
Вказаною ухвалою задоволено клопотання слідчого СВ Печерського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_8 та накладено арешт на вилучене майно, а саме : транспортний засіб марки «Land Rover Range Rover», д.н.з НОМЕР_1 2015 року випуску, білого кольору, VIN: НОМЕР_2 , яким користуться та який належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який поміщено на штраф майданчик за адресою: м. Київ, вул.. Гната Хоткевича 20-Б.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необгрунтованною, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження.
Слідчим суддею під час розгляду клопотання не взято до уваги аргументи сторони захисту на спростування наявності та існування ризиків наведених слідчим для накладення арешту на майно ОСОБА_5 .
Також, слідчим суддею не враховано необгрунтованність повідомленої ОСОБА_5 підозри, а також розумність та співрозмірність обмеження права власника майна на арештоване майно завданням кримінального провадження.
На переконання сторони захисту, арештований автомобіль не відповідає ознакам, передбачених ст. 98 КПК України, а відтак арешт накладено незаконно.
Зауважує, що ОСОБА_5 постійно пересувається територією Київської області виключно власним транспортним засобом, що пов'язано з його основною діяльністю і роботою менеджера по закупівлі та продажу сільськогосподарської продукції
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна та власника майна, які просили задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо її задоволення, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ Печерського УП ГУ НП у м. Києві здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 22 серпня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12024100060001899, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
Слідчий у своєму клопотанні зазначає, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи за попередньою змовою групою осіб з іншими невстановленими особами, в умовах воєнного стану на території України, 25.07.2024 висунули усну вимогу потерпілому про передачу їм грошових коштів у сумі 12 500 (дванадцять тисяч п'ятсот) доларів США за неіснуючий борг, а саме 6500 (шість тисяч п'ятсот) доларів США до 25.08.2024 та 6500 (шість тисяч п'ятсот) доларів США до 25.09.2024 з погрозою насильства над потерпілим. Сприймаючи погрозу насильства у разі невиконання вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , як реальну, з метою уникнення фізичної розправи, потерпілий зобов'язався передати на вимогу останніх вказані грошові кошти.
19 вересня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва слідчим проведено обшук у транспортному засобі марки «Land Rover Range Rover», д.н.з. НОМЕР_1 2015 року випуску, білого кольору, VIN: НОМЕР_2 яким користується та який належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час якого нічого не виявлено та не вилучено.
Після проведення обшуку транспортний засіб марки ««Land Rover Range Rover», д.н.з. НОМЕР_1 2015 року випуску, білого кольору, VIN: НОМЕР_2 поміщено на штраф майданчик за адресою: м. Київ, вул. Гната Хоткевича 20-Б.
Постановою слідчого СВ УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 від 19 вересня 2024 року вказаний транспортний засіб визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12024100060001899.
20 вересня 2024 року слідчий СВ Печерського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_8 направив до Печерського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на транспортний засіб, що належить ОСОБА_5 , з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року клопотання задоволено.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «East/West Alliance Limited» проти України», в п. 167 рішення Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.
У п.168 суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на
мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч.11 ст. 170 КПК України).
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12024100060001899 про накладення арешту на вказане майно,слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку про необхідність накладення арешту на вказаний транспортний засіб, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Як вважає колегія суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співмірність втручання у права власника майна та користувача цим майном, з потребами кримінального провадження.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси ОСОБА_5 , з метою запобігання зникнення чи відчуження майна. На даній стадії, слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Доводи захисника, що належний ОСОБА_5 автомобіль не відповідає ознакам, передбачених ст. 98 КПК України є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження.
Крім того, прокурором у судовому засіданні апеляційної інстанції повідомлено, що 24 грудня 2024 року обвинувальний акт, у тому числі відносно ОСОБА_5 скеровано до суду для розгляду його по суті.
З урахуванням наведеного, із закінченням стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024100060001899 від 22.08.2024 припиняється і судовий контроль, що здійснюється на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , з урахуванням викладених в них доводами, задоволенню не підлягає.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 ,- без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 757/47983/24-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_13
Справа № 11сс/82/375/2025 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК