15 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12018100030002673 стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізмаїл Одеської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у провадженні зі змінами на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року,
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, та йому призначено покарання у виді 1 року обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_6 27.03.2018 р. приблизно _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/1955/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_7
Категорія: ч. 1 ст. 190 КК України Доповідач ОСОБА_1
о 17.15 год., знаходячись у приміщенні пекарні «Фагот» по вул. Пухівській, 3 в м. Києві, з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, підійшов до раніше наглядно знайомої ОСОБА_8 та, використовуючи вигаданий привід здійснити дзвінок, заздалегідь не маючи наміру повертати майно, попросив у неї належний їй мобільний телефон «CUBOT». ОСОБА_8 , будучи введеною в оману, під впливом довірливих стосунків, які склалися між нею та ОСОБА_6 , передала належний їй мобільний телефон у руки останнього. Продовжуючи свої злочинні дії, отримавши з рук ОСОБА_8 зазначений мобільний телефон «CUBOT», вартістю 2 800 грн., під вигаданим приводом здійснити дзвінок, разом з викраденим вищевказаним мобільним телефоном ОСОБА_6 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, телефоном розпорядився на власний розсуд.
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом встановлено, що обвинуваченим вчинено заволодіння чужим майном шляхом обману на загальну суму 2 800 гривень.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18.07.2024, що набрав законної сили 09.08.2024, тобто до набрання оскаржуваним вироком законної сили, фактично декриміналізовано крадіжки на суму, меншу за 3028 гривень. Зазначені діяння віднесено до адміністративних правопорушень, передбачених ст. 51 КУпАП.
Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається у разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Таким чином, вважає, що вирок суду від 15.07.2024 стосовно ОСОБА_6 підлягає скасуванню, акримінальне провадження закриттю, на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В змінах до апеляційної скарги прокурор у провадженні просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України.
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що ст. 5 КК України передбачено, що Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часті, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Частиною 2 ст. 49 КК України передбачено, серед іншого, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років.
Діяння, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України, відноситься до кримінального проступку.
Подія кримінального проступку мала місце 27.03.2018 року, тобто з моменту вчинення сплинуло більше п'яти років, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 49 КК України, строки притягнення до кримінальної відповідальності сплинули, тому наявні підстави для закриття кримінального провадження.
Зважаючи на викладене, судом неправильно застосовано Закон України про кримінальну відповідальність, а тому вирок суду підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, тобто у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Обвинувачений ОСОБА_6 , будучи обізнаним про розгляд апеляційним судом апеляційної скарги прокурора, до суду апеляційної інстанції не з'явився. При здійсненні телефонного дзвінка на номер його мобільного телефону обвинувачений повідомив, що на даний час перебуває на лікуванні у військовому госпіталі у м. Одеса та не може з'явитися до суду, проти звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України не заперечує.
Тому, враховуючи, що в апеляційній скарзі прокурора не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів, виходячи з положень ч. 4 ст. 405 КПК України, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без його участі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги зі змінами, провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги зі змінами, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За частиною 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» № 3886-IX від 18.07.2024, який набрав чинності 09.08.2024 (далі - Закон № 3886-IX), у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статті 185, 190, 191 КК України фактично містять відсилку до ст. 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
Таким чином, кількісна зміна розміру дрібного викрадення з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян безпосередньо вплинула на суть таких кримінально караних діянь, як крадіжка, шахрайство, привласнення та розтрата, адже в тексті кримінального закону цей розмір прямо не визначено і він указаний законодавцем у ст. 51 КУпАП.
Отже, із часу набуття 09 серпня 2024 року чинності Законом № 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК України може настати, лише якщо розмір викраденого перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон № 3886-IX , яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП.
Відповідно до Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX, вартість майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 190КК України, у 2018 році становила 1 760 грн.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а саме у заволодінні шляхом обману чужим майном, вартість якого становить 2 800 грн., подія якого мала місце 27 березня 2018року.
Оскільки вартість майна на час вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вчинене ним діяння не підпадає під дію Закону № 3886-IX.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, тобто у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності,передбачених ст. 49 КК України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Частиною 2 ст. 49 КК України передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років (еталонний текст з Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів - https://www.reestrnpa.gov.ua/REESTR/RNAweb.nsf/wpage/RnaAbout?OpenDocument).
З аналізу законодавства, що регулює питання закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності, слідує, що строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Вказаною нормою встановлено строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
При цьому, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 лютого 2023 року (справа № 735/1121/20, провадження № 13-26кс22),у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого частиною першою статті 49 КК, подовженого на період ухилення. Закінчення загальних строків, установлених частиною другою цієї статті (п'ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п'ять років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Як вбачається зі змісту вироку суду, кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_6 27 березня 2018 року.
Кримінальним законом передбачено покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, у виді штрафу від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до двох років, або пробаційний нагляд на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк.
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України, діяння передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, є кримінальним проступком.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 ухилявся від суду та неодноразово оголошувався в розшук, а саме: ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14.11.2018 року та перебував у розшуку в період з 14.11.2018 року по 31.10.2022 року; ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16.02.2023 року та перебував у розшуку в період з 16.02.2023 року по 17.01.2024 року; ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08.02.2024 року та перебував у розшуку в період з 08.02.2024 року по 24.04.2024 року; ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03.06.2024 року та перебував у розшуку в період з 03.06.2024 року по 10.07.2024 року.
Отже, з урахуванням періоду ухилення ОСОБА_6 від суду, визначений у п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України 3-річний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, не сплинув.
Разом з тим, з дня вчинення ОСОБА_6 27 березня 2018 року кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, минув загальний строк, установлений ч. 2 ст. 49 КК України, який становить 5 років, і вирок суду першої інстанції не набрав законної сили. При цьому перебіг давності в цьому провадженні не переривався, відсутні дані про вчинення ОСОБА_6 до закінчення зазначеного строку нового кримінального правопорушення.
Водночас обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального проступку визнав повністю. Проти звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження ОСОБА_6 не заперечував.
Отже, правових перешкод для застосування положень ст. 49 КК України в судовому засіданні не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року слід скасувати, звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Таким чином, апеляційна скарга прокурора у провадженні зі змінами підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у провадженні зі змінами задовольнити частково.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 липня 2024 року стосовно ОСОБА_6 - скасувати.
Звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, а кримінальне провадження № 12018100030002673 стосовно ОСОБА_6 закрити.
Речові докази: сім-карту оператора мобільного зв'язку "Київстар", яка передана на зберігання потерпілій ОСОБА_8 , - залишити в її розпорядженні; закладну квитанцію з ломбарду "Скарбниця" - зберігати у матеріалах кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
___________________ ____________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3