про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
10 лютого 2025 року м. Київ № 320/1173/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Перепелиця А.М., ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 до державного підприємства «Документ» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до державного підприємства «Документ» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність державного підприємства «Документ» (включаючи його представництво у Туреччині) щодо не видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 ;
- зобов'язати державне підприємство «Документ» здійснити доставку паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 до його відокремленого підрозділу - філії в місто Стамбул, Турецькій республіцки;
- зобов'язати Державне підприємство «Документ» у місті Стамбул здійснити видачу паспорта у найкоротший можливий термін або, якщо доставка паспорту може бути здійснена після 31.01.2025, дати офіційного припинення роботи відокремленого підрозділу Державне підприємство Документ у Турецькій республіці, то, доставити паспорт у консульство України в місто Стамбул, Турецької республіки. У разі, якщо пересилання паспорту в консульство України в місто Стамбул, Турецької республіки також неможливе, то переслати паспорт у відділення державного підприємства «Документ» країн ЄС і сповістити про це електронним листом на адресу andrei4891@gmail.com або на месенджери WhatsApp або Telegram за номером телефону НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Згідно з пунктом 5 частини першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Отже, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Отже, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб'єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. До предмета правового регулювання публічним правом належать такі об'єкти: побудова і функціонування держави та її інститутів; інститути громадянського суспільства; механізм і рівні самоврядування; засади правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми та інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.
У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 9 вересня 2010 року №19-рп/2010 475 зазначається, що головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Загальними критеріями для того, щоб визначити за спірними правовідносинами адміністративну юрисдикцію, є суб'єктний склад сторін (однією із сторін повинен бути суб'єкт владних повноважень) та предмет спору відповідно до природи спірних правовідносин (наявність публічно-правових відносин між сторонами під час виконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій на основі законодавства, тобто при реалізації цим суб'єктом своїх владних функцій та повноважень, визначених законодавством). Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.
Окрім того, вирішальну роль у віднесенні спору до однієї з правових юрисдикцій відіграє підстава його виникнення та те, за захистом яких саме прав особа звернулась до суду.
З матеріалів позову вбачається, що позивач не погоджується з діями відповідача щодо не видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон у встановлений законом строк.
Суд наголошує, що ДП «Документ» не належить до юридичних осіб публічного права, не є суб'єктом владних повноважень або особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а тому оскарження його рішень, дій чи бездіяльності не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
Судом встановлено, що положеннями Статуту Державного підприємства «Документ» визначено, що відповідачем як суб'єктом господарювання на договірних засадах надаються сервісні послуги, пов'язані із реалізацією особами їхніх прав у міграційній сфері.
Зокрема, з відкритих джерел судом встановлено (Інтернет-ресурс https://pasport.org.ua/files/Publichnyy-dohovir-pro-nadannia-posluh.pdf), ДП «Документ» (Виконавець) пропонує фізичним особам (Замовник) отримати послуги згідно публічного договору, відповідно до ст. ст. 633, 641 Цивільного кодексу України, умови якого є однакові для всіх Замовників, беззастережне прийняття умов якого вважаються акцептуванням цієї оферти Замовником, для чого Виконавець публікує цей Договір.
Відповідно до преамбули та ст.1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі у тексті - Закон) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Згідно з пунктами 3, 17, 22 статті 1 Закону виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Частиною першою статті 2 Закону визначено, що законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що на спірні правовідносини між позивачем та відповідачем поширюється норми Закону України "Про захист прав споживачів" та які повинні вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною п'ятою статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що даний спір підлягає вирішенню загальним місцевим судом в порядку цивільного судочинства, а тому відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом.
Виходячи з вищевикладеного, керуючись статтями 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Документ» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Роз'яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
3. Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Перепелиця А.М.