Справа № 743/213/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/318/25
Категорія - суддів - Доповідач ОСОБА_2
11 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у порядку письмового провадження кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 04 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 ,
Цією ухвалою, яку було винесено під час розгляду кримінального провадження, відомості про яке 08 липня 2023 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023270340002470 відносно:
ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України,
ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України,
було задоволено клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжних заходів щодо обвинувачених та ухвалено продовжити обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою терміном на 60 діб, до 05 квітня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції, дійшовши до висновку про необхідність продовження запобіжного заходу відносно обвинувачених у вигляді тримання під вартою, мотивував це рішення тим, що доведено обставини, які виправдовують продовження обвинуваченим строку застосування запобіжного заходу. Зокрема, врахував тяжкість кримінальних правопорушень та дані про особи обвинувачених, те, що у судовому засіданні доведено наявність ризиків, визначених пп. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України і з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, суд дійшов висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків та уникнення встановлених судом ризиків доцільно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою суду обвинуваченим ОСОБА_5 була подана апеляційна скарга в якій він просить застосувати до нього ст.. 616 КПК України та надати йому можливість проходити службу у Збройних Силах України. Зазначає, що у 2023 році він брав участь у захисті держави від російської агресії, у лютому 2024 року звернувся з письмовою заявою до військової частини в/ч НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби. Звертає увагу, що до суду першої інстанції надійшло письмове звернення командира цієї військової частини про взяття його на поруки всім колективом військової частини. Також, на його думку, стороною обвинувачення не наведено існування заявлених ним ризиків та не надано доказів на їх підтвердження.
Ухвала суду щодо обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ніким з учасників судового провадження не оскаржується, а тому в цій частині апеляційним судом не перевіряється.
Обвинувачений в своїй апеляційній скарзі просив проводити судове засідання без його участі, від прокурора та захисника ОСОБА_10 до початку судового засідання надійшли заяви, у яких вони просять розгляд апеляційної скарги обвинуваченого проводити за їх відсутності у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно із ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді під час судового розгляду регламентується положеннями статті 331 КПК України, у порядку передбаченому главою 18 цього Кодексу, з урахуванням особливостей судового розгляду кримінального провадження, а тому обґрунтованість підозри, коли складений обвинувальний акт і відбувається перевірка доведеності чи недоведеності обвинувачення, апеляційним судом перевірятися не може, оскільки це буде прямим втручанням апеляційної інстанції в розгляд обвинувачення судом першої інстанції.
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченому ч.3 ст. 307 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, з конфіскацією майна, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує йому в разі доведення його винуватості, може переховуватися від слідства та суду.
Продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченому, суд вірно врахував, обставини, що характеризують особу обвинуваченого, зокрема те, що ОСОБА_5 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів в сфері незаконного обігу наркотичних засобів, не має офіційного місця роботи та легального джерела доходу, що вказує на наявність ризику продовження вчинення іншого кримінального правопорушення, перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_5 матиме змогу незаконного впливу на інших двох невстановлених осіб, які переховуються від органів досудового слідства, а також свідків, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, знищити, сховати або спотворити будь-яку річ, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки під час досудового розслідування залишаються невстановленими місця збуту та всі місця схову наркотичних засобів, боєприпасів та вогнепальної зброї.
Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого на відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки наявність існуючих ризиків підтверджуються матеріалами судового провадження, які були предметом дослідження суду першої інстанції.
На час розгляду клопотання прокурора раніше встановлені ризики неналежної поведінки обвинуваченого не зменшились аж настільки, щоб суд мав підстави для обрання іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Викладені обвинуваченим доводи не спростовують висновків суду щодо наявності обґрунтованих ризиків неналежної процесуальної поведінки останнього. Всім наведеним в апеляційній скарзі обставинам, неодноразово була надана оцінка, як під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так і під час продовження строку дії раніше обраного запобіжного заходу, що і зумовлює однаковість змісту судових рішень, адже ні встановлені ризики, ні відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, ні дані про особу винного, ні доводи не змінились.
Крім того, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення дійсно не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи апеляційної скарги про необхідність зміни запобіжного заходу на підставі ст. 616 КПК України для надання можливості проходити військову службу неспроможні з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 616 КПК України у разі введення воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, умисного вбивства двох або більше осіб або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також підозрюваний, обвинувачений, який згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України на момент вчинення кримінального правопорушення займав особливо відповідальне становище, має право звернутися до прокурора з клопотанням про ініціювання перед слідчим суддею або судом питання про скасування цього запобіжного заходу для продовження та/або проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу.
Таким чином, є офіційно визначений порядок звернення з клопотанням про скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та встановлені відповідні обмеження щодо можливості скористатись таким правом.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Тому, з урахуванням тяжкості обвинувачення, обставин вчинення кримінального правопорушення, його суспільної небезпечності для інших осіб, активної ролі обвинуваченого у його вчиненні, об'єктивних обставин, з яких судовий розгляд не завершений, та даних щодо особи обвинуваченого, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177 - 178 КПК, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими під час вирішення клопотання прокурора.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування судового рішення, апеляційним судом не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 04 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4