30 січня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12014150040004231, за апеляційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2024 року відносно
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_8 ,
захисник - ОСОБА_9 ,
потерпілий - ОСОБА_5 ,
представники потерпілих - ОСОБА_10 , ОСОБА_6 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2024 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
Ухвалено, на підставі ст. 75 КК України, звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, із покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Ухвалено, у строк покарання засудженому зарахувати строк попереднього ув'язнення з 14.06.2023 р. по 15.06.2023 р.
Вирішено питання стосовно речових доказів та розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Представник потерпілого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить змінити вирок суду в частині кваліфікації вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
Кваліфікувати дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 161 КК України та призначити йому покарання в межах санкції відповідної статті.
Розглянути та задовольнити повністю цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 , заявлений ним 28.01.2015 р. про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок скоєння злочину.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі представник потерпілого - адвокат ОСОБА_6 вважає, що висновок суду про наявність у ОСОБА_7 мотиву явної неповаги до суспільства не підтверджується жодним доказом, дослідженим під час судового розгляду.
Натомість, суд не взяв до уваги докази того, що дії обвинуваченого насправді були спровоковані релігійною нетерпимістю та бажанням образити почуття потерпілих у зв'язку із їхньою релігійною належністю та обмежити їх право сповідувати свою релігію.
Так, дискримінаційний мотив підтверджується дослідженими в суді доказами, а саме, показаннями потерпілих та самого обвинуваченого.
Роблячи висновок про те, що вислови обвинуваченого не свідчать про його релігійне упередження, суд не надав жодної оцінки постійному використанню ним слова «секта» на адресу релігії потерпілих, що як раз очевидно вказує саме на «релігійне упередження».
Відповідно до висновку релігієзнавчої експертизи, затвержденої Вченою радою Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України 31 січня 2014 року, протокол № 2 (додаток 6), який був наданий суду, однак залишений без належної оцінки, «термін «секта» юридично не вмотивований, має побутовий, політичний, дискримінаційний, залякуючий, презирливий і принизливий відтінок і використовується як спосіб дискредитації деяких (здебільшого протестантських) церков і релігійних організацій».
Таким чином, називаючи (а точніше обзиваючи) релігію потерпілих «сектою», обвинувачений послідовно, протягом 10 років, демонструє своє дискримінаційне, презирливе і принизливе ставлення до них у зв'язку із їхньою релігійною належністю. Саме це ставлення і було причиною, мотивом його протиправних дій.
На релігійну вмотивованість цього злочину вказують також встановлені в суді характер та обставини його вчинення - нападник вчинив свій злочин під час виконання потерпілими їхнього релігійного служіння, і він сам визнав, його метою було це служіння зупинити. При цьому обвинувачений повідомив суду, що в інших осіб він в цей день не стріляв, і якби потерпілі були не Свідками Єгови, а представниками міськгазу, він би не вистрілив у них.
Тобто обвинувачений обрав потерпілих як об'єктів свого нападу не випадково, а через те, ким вони є, до якої релігійної групи вони належать. Єдине, що ОСОБА_7 знав про ОСОБА_5 та ОСОБА_11 - це те, що вони є Свідками Єгови, і саме це і стало єдиною причиною його агресії.
Таким чином, всупереч висновкам суду не лише висловлювання, а й дії нападника прямо «свідчать про його релігійне упередження», і водночас спростовують висновок суду про те, що злочин було вчинено «з мотивів явної неповаги до суспільства».
Наведене відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у Постанові від 14.02.2023 р. у справі № 202/716/22
За таких обставин, дії ОСОБА_7 були невірно кваліфіковані як хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК Україні, а мають бути перекваліфіковані на злочин на ґрунті ненависті по ч. 2 ст. 161 КК України (як образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями та пряме обмеження прав громадян за ознакою релігійних переконань, поєднане з насиллям).
Крім того, апелянт вважає, що вирок суду підлягає зміні в частині розгляду по суті та задоволення поданого потерпілим ОСОБА_5 цивільного позову про відшкодування обвинуваченим майнової та моральної шкоди.
Наголошує на тому, що у суду були достатні докази того, що потерпілий ОСОБА_5 28.01.2015 р. своєчасно скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 128 КПК України та до початку судового розгляду пред'явив цивільний позов до ОСОБА_7 .
При цьому, посилання суду на відсутність «відміток відповідного відділу поліції» на цивільному позові ОСОБА_5 не може бути підставою для залишення цього позову без розгляду, оскільки в матеріалах справи є копія клопотання потерпілого ОСОБА_5 при визнання цивільним позивачем та долучення цивільного позову від 28.01.2015 р., до якого додавався вказаний цивільний позов, на якому наявна відмітка відповідного відділу поліції.
Зауважує, що посилання суду на неможливість виходу за межі висунутого обвинувачення є безпідставним, оскільки цивільний позов за своєї правовою природою не є обвинуваченням, а тому ст. 337 КПК України до цих правовідносин не застосовується.
Крім того, суду були надані підписані слідчим та оформлені на офіційних бланках відділу поліції постанова та лист слідчого, які підтверджуюсь факт подання цивільного позову та його долучення до матеріалів справи.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
05.08.2014 р. близько 19.30 год. ОСОБА_7 , знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи в громадському місці - біля хвіртки будинку АДРЕСА_1, грубо порушуючи громадський порядок, висловлювався нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , які тривалий час стукали по хвіртці до його будинку з метою спілкування на релігійну тему.
ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , не дивлячись на те, що ОСОБА_7 неодноразово відмовляв їм у спілкуванні, повідомили останньому, що є членами релігійної організації «Свідки Єгови» та намагалися пояснити мету свого візиту.
ОСОБА_7 , продовжуючи грубо порушувати громадський порядок, висловлював на адресу ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , образливі репліки, з застосуванням нецензурної лайки, при цьому, вирвав релігійний буклет з рук ОСОБА_5 , тим самим принизив почуття власної гідності потерпілих.
ОСОБА_5 та ОСОБА_12 намагалися продовжити розмову та владнати конфлікт, однак ОСОБА_7 , не припиняючи свої хуліганські дії, проявляючи явну неповагу до суспільства, до існуючих правил і норм поведінки, голосно ображав потерпілих та погрожував їм фізичною розправою, а саме висловлював погрози, що візьме рушницю і застрелить їх. ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , після погроз, з метою припинення хуліганських дій, почали відходити від двору, вказаної вище адреси в бік АДРЕСА_2.
В цей час, ОСОБА_7 продовжуючи свої протиправні хуліганські дії, пройшов до свого будинку, взяв заздалегідь заготовлену для нанесення тілесних ушкоджень пружинно-поршневу пневматичну гвинтівку, моделі «Hatsan mod.70», калібру 4,5 мм, № НОМЕР_1, вийшов на АДРЕСА_1, проявивши особливу зухвалість та явну неповагу до суспільства, здійснив постріл із вказаної гвинтівки і бік потерпілих, внаслідок чого заподіяв потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді непроникаючого поранення грудної клітки зліва по задній поверхні, яке відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України, як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю (хуліганство), вчиненого із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілого та його представників на підтримку апеляційної скарги, інших учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку суду, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та є обґрунтованим, їх вина підтверджується сукупністю зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України, як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю (хуліганство), вчиненого із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Натомість доводи апеляційної скарги представника потерпілого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про правову оцінку таких дій за ч. 2 ст. 161 КК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своїм правовим змістом кваліфікація діяння завжди обумовлена необхідністю доказування за допомогою кримінальних процесуальних і криміналістичних засобів двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Об'єктивна сторона злочину передбаченого ч. 2 ст. 161 КК України може проявлятися у формі: 1) дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності; 2) образи почуттів громадян у зв'язку з Їх релігійними переконаннями; 3) прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 4) встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками.
Зокрема, пряме чи непряме обмеження прав громадян проявляється у будь-яких дискримінаційних діях, що позбавляють громадян можливості повністю використовувати свої конституційні та інші права. Таке обмеження може стосуватися будь-яких прав, якими громадянин наділений за законом, а саме права на: охорону здоров'я; освіту; на користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови; розвиток національних культурних традицій; свободу пересування (в тому числі депортація або примусове переміщення населення з місця його споконвічного проживання); підприємницьку діяльність; участь в управлінні державними справами; судовий захист; створення культурних і навчальних закладів національних меншин; участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо. Пряме обмеження прав передбачає відкритий характер дій винного щодо дискримінації прав громадянина за вказаними ознаками. Непряме обмеження прав передбачає обмеження прав громадян під надуманими або завуальованими приводами, які маскують собою дійсну позицію стосовно тих чи інших громадян за переліченими у ч. 1 ст. 161 КК ознаками.
За загальним визначенням світогляд - це сукупність поглядів людини на світ і сенс життя; сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Структуру світогляду становлять такі елементи, як узагальненні знання, переконання, цінності, ідеали, життєві норми та вірування.
Злочин з формальним складом, він вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 ст. 161 дій. У третій формі цей злочин є закінченим з моменту фактичного обмеження прав громадян за описаними вище ознаками.
Також Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено поняття дискримінації, яке за своєю суттю є прямим чи непрямим обмеженням прав громадян і проявляється у будь-яких діях, що позбавляють громадян можливості повністю використовувати свої конституційні та інші права. Таке обмеження може стосуватися будь-яких прав, якими громадянин наділений за законом.
Таким чином, при вирішенні питання про наявність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ст. 161 КК України, необхідно встановити, які політичні та світоглядні переконання сповідує він та потерпілі, в чому полягає відмінність їх політичних позицій та поглядів, а також чи є причинний зв'язок між цією встановленою різницею у переконаннях та вчиненням дискримінаційних дій стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , а саме образи почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями та прямого обмеження прав громадян за ознакою релігійних переконань, поєднане з насиллям.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду суд першої інстанції надав оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , свідка ОСОБА_13 , а також письмовим доказам, наданим сторонами кримінального провадження.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 свою вину повністю та не заперечував обставин, викладених у пред'явленому обвинуваченні. Він показав, що дійсно у зазначену у обвинувальному акті дату, час та за вказаних обставин вчинив хуліганські дії щодо потерпілих. Зокрема, він висловлювався на їхню адресу нецензурною лайкою, а також здійснив постріл із пневматичної гвинтівки в їх сторону, завдавши потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодження. У вчиненому щиро розкаявся.
Потерпілий ОСОБА_5 суду показав, що він займався релігійною діяльністю. 05.08.2014 р. близько 19.00 год., він, разом з ОСОБА_12 , відвідували жителів по АДРЕСА_1 з метою розповсюдження релігійних листівок. З будинку АДРЕСА_1 по вказаній вулиці, до них вийшов обвинувачений. Спочатку він вислухав їх, однак відмовився від подальшого спілкування, і потерпілі попрямували далі. В подальшому обвинувачений гукнув їх, взяв із рук листівку, зім'яв її та почав висловлюватися на їхню адресу нецензурною лайкою і погрожувати, що принесе рушницю. Після цього він зайшов у будинок, виніс пневматичну гвинтівку та вистрелив у їх сторону, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження. Також потерпілий зауважив, що неправомірні дії обвинуваченого були спричинені релігійною неприязню.
Потерпілий ОСОБА_12 надав аналогічні показання.
Свідок ОСОБА_13 у суді пояснив, що не пам'ятає подій, які відбулися 05.08.2014 р.
Згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 08.05.2014 р., потерпілий ОСОБА_5 просив прийняти міри до невідомого чоловіка, який 05.08.2014 р. близько 19.30 год. по АДРЕСА_1 , з хуліганських мотивів вистрелив йому у спину, спричинивши тілесні ушкодження, на ґрунті релігійної ненависті.
Протоколом огляду місця події від 05.08.2014 р. встановлено, що місцем події є місцевість біля будинку АДРЕСА_1.
Протоколом огляду від 05.08.2014 р. оглянуто вилучену у ОСОБА_7 гвинтівку, моделі «Hatsan mod.70», калібру 4,5 мм, № НОМЕР_1 .
Протоколом огляду від 22.08.2014 р. оглянуто сорочку потерпілого ОСОБА_5 , з зафіксованими механічними пошкодженнями у вигляді отвору діаметром 3 мм та плямами бурого кольору.
Згідно виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 05.08.2014 р. № 1204, ОСОБА_7 знаходився в стані алкогольного сп'яніння.
Згідно висновку експерта № 1389 від 15.09.2014 р., наданий на експертизу предмет, є пружинно-поршневою пневматичною гвинтівкою моделі «Hatsan mod.70», калібру 4,5 мм, № НОМЕР_1, виробництва Туреччини, яка виготовлена промисловим способом, перебуває у справному стані, до вогнепальної зброї дана гвинтівка не відноситься. Внаслідок пострілів прилад показував середню швидкість польоту куль - 354 м/с.
Згідно висновку експерта № 1406 від 17.09.2014 р., у потерпілого ОСОБА_5 малося тілесне ушкодження у вигляді непроникаючого поранення грудної клітини зліва по задній поверхні, яке утворилося у результаті одного пострілу з зброї зарядженої металевою кулею та відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Згідно протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.11.2015 р., потерпілим ОСОБА_12 впізнано обвинуваченого ОСОБА_7 на фото № 2, як чоловіка, який біля будинку АДРЕСА_1, виражався нецензурною лайкою та здійснив постріл з гвинтівки у сторону ОСОБА_5 .
Згідно протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.11.2015 р., потерпілим ОСОБА_5 впізнано обвинуваченого ОСОБА_7 на фото № 1, як чоловіка, який біля будинку АДРЕСА_1 , виражався нецензурною лайкою та здійснив постріл з гвинтівки у його сторону.
Згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 05.11.2015 р., потерпілий ОСОБА_12 , вказав на обставини виникнення 05.08.2014 р., конфлікту з обвинуваченим ОСОБА_7 біля будинку АДРЕСА_1 та здійснення останнім пострілів у сторону ОСОБА_5 .
Згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 27.06.2023 р., обвинувачений ОСОБА_14 , вказав на обставини вчинення ним, біля будинку АДРЕСА_1, кримінального правопорушення відносно потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_12 .
Дослідивши показання обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , свідка ОСОБА_13 а також письмові докази, суд першої інстанції надав їм правильну оцінку, зазначивши, що вони поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
До того ж, суд, проаналізувавши доводи представника потерпілого щодо виходу за межі висунутого обвинувачення та зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 161 КК України, з метою викриття мотиву релігійної нетерпимості та упередження в діях ОСОБА_7 , і дійшов обґрунтованого висновку, що вислови та дії обвинуваченого не свідчать про його релігійне упередження або скривдження, приниження гідності та інших почуттів потерпілих саме з релігійної ненависті.
При цьому, суд апеляційної інстанції відзначає, що ані в ході досудового розслідування, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не було встановлено в чому саме полягають світоглядні переконання обвинувачуваного, а в чому потерпілих, чому принципи, ідеї, погляди, які сповідують потерпілі є справедливими, а принципи та ідеї, що сповідує обвинувачуваний ні; чому ідеали, які сповідує обвинувачуваний, та стандарти поведінки, яких він дотримується, відрізняються від ідеалів потерпілих.
Таким чином, ані стороною обвинувачення, ані потерпілими не доведено, в чому всі ці світоглядні переконання настільки кардинально відрізняються один від одного, що саме через різницю в них, ОСОБА_7 вдався до образи почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями та прямого обмеження прав громадян за ознакою релігійних переконань, із застосуванням насилля.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме те, що він, проявивши особливу зухвалість та явну неповагу до суспільства, здійснив постріл із належної йому гвинтівки і бік потерпілих, внаслідок чого заподіяв потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді непроникаючого поранення грудної клітки зліва по задній поверхні, безумовно, вказує на спрямованість дій ОСОБА_7 саме на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства.
Таким чином, суд правильно встановив обставини кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_7 дії.
Переконливих доводів на спростування висновків суду першої інстанції, в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК України представник потерпілого в апеляційній скарзі не навів.
Порушень норм кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого, на кваліфікацію його дій, та які б могли бути підставою для скасування вироку суду першої інстанції, апеляційним судом не встановлено.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілого про істотні порушення судами вимог кримінального процесуального закону через недотримання положень закону щодо вирішення заявленого потерпілим ОСОБА_5 цивільного позову, то вони не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов.
Відповідно до приписів ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника потерпілого ОСОБА_6 про визнання цивільного позову потерпілого ОСОБА_5 до ОСОБА_7 від 28.01.2015 р. як поданого своєчасно, долучення його до матеріалів справи, розгляду по суті та вирішення в порядку, передбаченому ст. 129 КПК України.
Вказане рішення мотивовано тим, що в обвинувальному акті не містіться відомостей щодо подання цивільних позовів потерпілими, в додатках до обвинувального акту, реєстрі матеріалів досудового розслідування цивільні позови відсутні.
При цьому, суд першої інстанції встановив, що 03.07.2023 р. до суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, який не містив відомостей щодо подання цивільного позову потерпілих. Після призначення справи до розгляду, 13.07.2023 р., потерпілий ОСОБА_5 особисто ознайомився з матеріалами кримінального провадження та зробив фотокопії.
02.11.2023 р. відбулось судове засідання за участі прокурора, потерпілого ОСОБА_5 , представника потерпілих ОСОБА_10 , захисника обвинуваченого ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 . Цивільний позов потерпілим ОСОБА_5 не заявлявся.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність належних на те підстав для долучення відповідного цивільного позову, з чим погоджується і апеляційний суд.
Водночас, як вбачається з ухвали суду від 05.04.2024 р., судом першої інстанції, відповідно до положень ч. 7 ст. 128 КПК України, роз'яснено потерпілому ОСОБА_5 його право пред'явити позов в порядку цивільного судочинства, що свідчить про те, що право останнього на захист його майнових прав не порушено.
Інші доводи апеляційної скарги представника потерпілого не містять вказівки на порушення судом першої інстанції норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення в частині вирішення цивільного позову.
З урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин кримінального провадження, ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, конкретних обставин його вчинення, даних про особу останнього, апеляційний суд доходить висновку, що покарання, призначене судом першої інстанції, відповідає вимогам ст. ст. 50, 65-67 КК України, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_7 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд -
вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2024 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3