Справа № 554/1911/23 Номер провадження 22-ц/814/131/25Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
30 січня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,
секретар: Сальна Н.О.
розглянув в відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" адвоката Коцюби Олексія Вікторовича
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 березня 2024 року
та апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23.12.2021 року у справі № 554/10546/21 скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» № Э.DN-УВ-2021-7330754-п від 09.09.2021 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлено його на роботі і стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, з моменту звільнення й до дня винесення рішення.
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2022 року стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 98729,46 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02.02.2023 року змінено додаткове рішення шляхом зменшення розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 98729,46 грн. до 73474,47 грн., встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 1245,33 грн.
Вказав, що Полтавським апеляційним судом у постанові від 02.02.2022 року невірно взято розмір середньої заробітної плати 1245,33 грн. без врахування обов'язкових податків та зборів, розмір яких становить 19,5 %. Тому обчислення середнього заробітку необхідно здійснювати відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, враховуючи всі нараховані суми, виходячи із середньоденної зарплати 1488,17 грн.
З огляду на викладене, просив стягнути із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2023 року за 41 робочий день з розрахунку: січень 2022 року - 21 робочий день, лютий 2022 року - 20 робочих днів, що дорівнює 61014,97 грн. (1488,17 грн.*41). Також просив стягнути із відповідача витрати за надання йому правової допомоги у сумі 14550,75 грн., витрати щодо сплати судового збору у сумі 1073,60 грн. та допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення заборгованості за один місяць.
Цього ж дня, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», з аналогічними підставами позову, в якому просив стягнути із відповідача за період з 01.07.2022 по 30.09.2022 середній заробіток за час вимушеного прогулу за 63 робочих дні з розрахунку: липень 2022 року - 20 робочих днів, серпень 2022 року - 21 робочий день, вересень 2022 року - 22 робочих дні, що дорівнює 93754,71 гривень (1488,17 грн.* 63). Також просив стягнути із відповідача витрати за надання йому правової допомоги у сумі 16187,74 грн., витрати щодо сплати судового збору у сумі 1073,60 грн. та допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення заборгованості за один місяць.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2023 року об'єднано справу № 554/1909/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зі справою № 554/1911/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриваБанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу № 2/554/4388/2023.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 129514,32 грн. за період з 01.01.2023 року по 28.02.2023 року та з 01.07.2022 року по 30.09.2022 року з розрахунку 1245,33 гривень за 104 робочих дні.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати щодо сплати судового збору у сумі 2147,20 грн. та витрати за надання правничої допомоги у сумі 10000,00 грн.
Допущено негайне виконання рішення у частині виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у сумі 27397,26 грн., який підлягає виплаті без утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року виправлено описку в рішенні Октябрського районного суду міста Полтави від 04.03.2024 р. в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши вірно в останньому абзаці резолютивної частини: "Допустити негайне виконання рішення у частині виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у сумі 27397,26 грн., який підлягає виплаті з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів".
Не погодившись з рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 березня 2024 року його в апеляційному порядку оскаржив представник АТ КБ «ПриватБанк» Коцюба О.В., просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що місцевий суд не врахував, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23.12.2021 у справі № 554/10546/21 щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі не було допущено до негайного виконання, а тому у них не виникло обов'язку поновлювати його на роботі до набрання рішенням суду законної сили.
Вказує, на те, що судом першої інстанції не враховано, що позивач в порушення вимог ст. 233 КЗпП України пропустив тримісячний строк звернення до суду з даним позовом.
В апеляційному порядку ОСОБА_1 оскаржено ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року, в апеляційній скарзі просив її скасувати посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду повною мірою відповідають вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23.12.2021 року у справі № 554/10546/21 позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі задоволено. Скасовано наказ від 09.09.2021 року за № Э.DN-УВ-2021-7330754-п про звільнення ОСОБА_1 та наказ про внесення змін до наказу про звільнення № Э.DN-УВ-2021-7330754-п від 28.09.2021 року та поновлено позивача на роботі в АТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» середній заробіток на користь позивача за весь час вимушеного прогулу, з моменту його звільнення й до дня винесення рішення суду. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору (т. 2, а.с. 11-16).
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави у справі № 554/10546/21 від 17.06.2022 року, стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 98729,46 гривень. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 430 ЦПК України, допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати позивачу в межах платежу за один місяць (т. 2, а.с. 9-10).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02.02.2023 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23.12.2021 року залишено без змін. Додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17.06.2022 року змінено, зменшено розмір стягнутого середнього заробіток за час вимушеного прогулу з 98729,46 грн. до 73474 грн. 47 коп. (т. 2, а.с. 4-8).
Наказом АТ КБ «ПриватБанк» № Е.28.0.0.0/1-6718463 від 08.03.2023 року, позивача поновлено на попередній роботі на посаді "Заступника директора макрорегіонального управління - керівника напрямку з юридичної роботи" (т. 2, а.с. 58).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2022 року по 30 вересня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2023 року у сумі 154769,68 грн., з розрахунку 1488,17 грн. (розмір середньої заробітної плати) ? 104 робочі дні, який виник з вини роботодавця внаслідок невиконання рішення суду щодо поновлення його на роботі.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проте не погодився з наданим ОСОБА_1 розрахунком, оскільки постановою Полтавського апеляційного суду від 02.02.2023 розмір середньої заробітної плати визначено у сумі 1245,33 грн., тому розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вказаний позивачем період становить129514,32 грн.
Колегія суддів погоджується з даним рішенням місцевого суду з наступних підстав.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.
Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23 вказано, що вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, внаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
Таким чином, виплата працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу можлива лише з підстав визначених статтями 235, 236 КЗпП України.
Статтею 235 КЗпП передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта). Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
Відповідно до частини 2 статті 129 Конституції України обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-76цс12, від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15 зроблено висновки про те, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України потрібно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.
Згідно статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі потрібно вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі № 560/7496/20 зазначено, що: «до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) зазначено, що: «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22).
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) зазначено, що: «для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період».
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади 09 вересня 2021 року, рішенням Октябрського районного суду від 23 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, його поновлено на роботі, однак наказ про поновлення позивача на роботі був винесений 08 березня 2023 року.
Зважаючи на те, що рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі було постановлено 23 грудня 2021 року, набрало законної сили 02 лютого 2023 року, а на роботі працівника фактично поновлено 08 березня 2023 року, із відповідача на користь позивача, внаслідок визнання судом незаконності наказу про звільнення, підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, в тому числі за період, що є предметом позовних вимог за період з 01 липня 2022 року по 30 вересня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2023 року.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, враховуючи постанову Полтавського апеляційного суду від 02.02.2023, якою визначено середню заробітну плату ОСОБА_1 у сумі 1245,33 грн., з огляду на положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України та ч. 5 ст. 84 ЦПК України, здійснив правильне обрахування суми заробгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо пропуску тримісячного строку позовної давності звернення до суду із вказаним позовом є необгрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин.
Згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX), в тому числі, і до глави XIX КЗпП України (Прикінцеві положення ), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний період виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та на час звернення позивача до суду охоплюється періодом дії карантину, тому підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності відсутні.
В апеляційному порядку ОСОБА_1 оскаржено ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року, якою виправлено описку в рішенні Октябрського районного суду міста Полтави від 04.03.2024 р. в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши вірно в останньому абзаці резолютивної частини: "Допустити негайне виконання рішення у частині виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у сумі 27397,26 грн., який підлягає виплаті з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів".
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що поставляється ухвала.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.
Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. (Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 904/10956/16).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року в справі № 300/765/15-ц (провадження № 61-7654св20) вказано, що «судове рішення повинно бути точним. Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення або ухвалу. Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. В резолютивній частині будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може утруднити виконання рішення.
Дослідивши матеріали справи встановлено, що представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду першої інстанції з заявою в якій вказав, що судом допущено описку, а саме помилково визначено конструкцію «без утримання із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів», що є граматичною помилкою та не дозволяє чітко визначити порядок нарахування податків та зборів, що виклиикає труднощі при виконанні рішення суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».
Таким чином, ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року, якою виправлено описку в рішенні Октябрського районного суду міста Полтави від 04.03.2024 р., що є граматичною помилкою, тому підстав для скасування даної ухвали суду колегія суддів не вбачає.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду не встановлено.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, -
Апеляційні скарги представника Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" адвоката Коцюби Олексія Вікторовича та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 березня 2024 року та ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: С. Б. Бутенко
Г. Л. Карпушин