Справа № 347/3490/23
Провадження № 22-ц/4808/268/25
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Бойчук
10 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.,
секретаря Струтинської Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки і піклування Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Косівського районного суду від 25 листопада 2024 року під головуванням судді Кіцули Ю.С. у м. Косів,
В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , з 18.08. 2011 по 26.04.2017 . У шлюбі у них народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після народження дитини, а саме в листопаді 2012 року, позивач з дружиною і дитиною виїхали на проживання в США. Через рік перебування в США, а саме в листопаді 2013 року він з дочкою повернувся в Україну, проте дружина з ними не поїхала.
Позивач стверджує, що періодично виїжджав в США з метою заробляння коштів на проживання собі та дитині. Проте, упродовж усього часу перебування дитини в Україні її мати лише один раз приїжджала щоб відвідати її, а саме: у березні 2016 року та перебувала в Україні лише два тижні.
З того часу і до моменту подання позовної заяви, ОСОБА_2 більше в Україну не приїжджала. Більше того, мати дитини не має наміру опікуватись дочкою, брати участь у її вихованні, не надає матеріальної підтримки, не цікавиться її життям та навчанням. Дитина не отримує від матері належної уваги, любові та турботи.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24.03.2017 шлюб між сторонами розірвано, а неповнолітню дитину залишено на проживання з матір'ю ОСОБА_2 .
Оскільки відповідачка ОСОБА_2 постійно перебувала за кордоном, а дочка фактично проживала з позивачем, тому він звернувся до суду з позовом про зміну місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 . Рішенням Косівського районного суду від 06.09.2023 встановлено місце проживання дитини з батьком.
На цей час дочка проживає з позивачем та навчається в 6 класі Косівського ліцею №2 імені Михайла Павлика Косівської міської ради. Таким чином, обов'язок виховання дитини покладено виключно на позивача, оскільки відповідачка свідомо самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, а дитина не має до неї родинних почуттів. Через це дочка морально подавлена та засмучена, що не має уваги та підтримки з боку матері.
Від позивача 19.01.2024 надійшла уточнена позовна заява, де вказано, що на цей час місце перебування відповідачки йому не відоме. Останнє відоме місце перебування відповідачки - США. ОСОБА_2 виявила бажання залишитися у США та відвідувала дитину лише один раз на короткий термін.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач просив постановити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Косівського районного суду від 25 листопада 2024 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків щодо своєї дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покладено на орган опіки і піклування Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області контроль за виконанням батьківських обов'язків ОСОБА_2 щодо своєї дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що в суд помилково зазначив, про штучне заявлення позову, з метою використання рішення позивачем для ухилення від військової служби та виїзду за кордон. Таке твердження суду є хибним та суб'єктивним і базується виключно на припущеннях. Стосовно виїзду за кордон він зазначав лише про можливість виїзду разом із дитиною для її оздоровлення, що сприятиме якнайкращим інтересам неповнолітньої ОСОБА_3 . Відповідно повернення додому теж разом із дитиною, одразу після її відпочинку та оздоровлення.
Стосовно висновку служби у справах дітей судом було зазначено, що висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її неповнолітньої дочки оцінюється критично, оскільки його зміст фактично дублює дані, зазначені в акті обстеження матеріально-побутових умов та містить тільки наведені статистичні дані щодо документів, які були надані саме позивачем до позовної заяви.
Однак апелянт вважає, що суд проявив суб'єктивну думку, оскільки висновок служби у справах дітей базується саме на доказах, які підтверджують об'єктивні обставини справи.
Апелянт зазначає, що відповідачка була проінформована про розгляд цієї справи та телефонувала до секретаря комісії служби у справах дітей та запевнила, що вона не має наміру повертатись в Україну, забирати дочку до себе та брати участь у її вихованні. На даний час участь у вихованні дитини вона не бере, не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав.
Проте, суд першої інстанції вищевказаного до уваги не взяв.
На думку апелянта суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що органом опіки і піклування Косівської міської ради взагалі не були з'ясовані причини з яких відповідачка не брала участі у вихованні та відвідуванні дитини, оскільки жодних перешкод для виховання та спілкування з дитиною у відповідачки не було. Відповідачка не спілкується з дитиною, не бачиться з нею та нехтує своїми обов'язками.
Вказану винну поведінку відповідачки можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, оскільки вона свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками і така поведінка шкодить інтересам дитини, зокрема істотно впливає на моральне здоров'я дитини, формування її сімейних цінностей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. В даному випадку така поведінка є очевидною, оскільки триває довгий період часу та є незмінною.
Вважає, що зазначені обставини є суттєвими. Відповідачка не намагається змінити свою поведінку, свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків та нехтує ними, тому є підстави для позбавлення її батьківських прав.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 .
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
ОСОБА_1 та його представник адвокат Беньковський В.А., представник органу опіки і піклування Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області в засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.
Судом ураховано перебування ОСОБА_2 за кордоном, а саме в США, що підтверджується відповідачкою у висновку про доцільність позбавлення її батьківських прав від 24 квітня 2024 року.
Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ОСОБА_2 не була позбавлена права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, оскільки зазначена інформація оприлюднюється на офіційному веб-порталі судової влади України.
Представник ОСОБА_1 адвокат Беньковський В.А. повторно подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його перебуванням на лікуванні в денному стаціонарі.
Апеляційний суд виснує, що повторна неявка сторін чи їх представників в судове засідання незалежно від причин, є підставою для розгляду апеляційної скарги без їх участі. Крім того, адвокат Беньковський В.А. заявив клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції, яке задоволене судом, однак не навів причин неможливості участі у розгляді справи апеляційним судом у такому режимі.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.
Згідно копії дублікату свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 22.03.2023, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).
З довідки від 16.10.2023 № 106/02-14/02 та характеристики від 23.10.2023 року № 108/02-07/03, виданих Косівським ліцеєм №2 ім. М. Павлика вбачається, що ОСОБА_3 навчається в Косівському ліцеї №2 імені Михайла Павлика з першого класу. Батько та бабуся приділяють належну увагу навчанню та вихованню дочки та внучки (а.с.10).
Відповідно до характеристики № 23, виданої виконавчим комітетом Косівської міської ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_1 . Розлучений. Проживає разом із батьками та дочкою. В даний час на роботі ніде не працює (а.с.12).
Згідно довідки № 1306 від 20.11.2023 року, виданої виконкомом Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , 1979 року народження, ОСОБА_3 , 2012 року народження, ОСОБА_5 , 1951 року народження, ОСОБА_2 , 1946 року народження (а.с.13).
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов життя, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю дочкою ОСОБА_3 , яка перебуває на повному його утриманні. Мама ОСОБА_2 участі в догляді та утриманні не бере протягом 7 років (а.с.14).
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24.03.2017 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, а неповнолітню дитину залишено на проживання з матір'ю ОСОБА_2 (а.с.15).
Рішенням Косівського районного суду від 06.09.2023 ухвалено змінити місце проживання дитини ОСОБА_3 і визначити її місце проживання з батьком ОСОБА_1 (а.с.16-17).
З відповіді Черганівського старостинського округу Косівської міської ради вбачається що, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.30).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Косівської міської ради від 24 квітня 2024 року, затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 (а.с.65-67).
Згідно інформації, наданої Головним Центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, протягом 2019-2021 років ОСОБА_2 декілька разів перетинала державний кордон України, а саме: 26.02.2019 - в'їзд, напрям - Варшава-Львів, 28.03.2019 - виїзд, напрям - Львів-Варшава; 27.02.2021 - в'їзд, напрям - Варшава-Львів, 25.04.2021- виїзд, напрям - Львів-Варшава; 13.11.2021 - в'їзд, напрям - Варшава-Львів, 26.11.2021- виїзд, напрям - Львів-Варшава (а.с.82).
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18 (провадження N 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18 (провадження N 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17 (провадження N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19).
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, законом визначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Вказаний висновок має рекомендаційний характер.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи, на які посилається позивач у своєму позові, не можуть бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а обставини справи свідчать про відсутність належного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності належного спілкування, різних світоглядів та існування взаємних образ один на одного всередині сім'ї.
Суду не було надано доказів того, що матір дитини не має шансу на виправлення своєї поведінки щодо участі у вихованні дитини, тому з урахуванням думки дитини, її віку, суд першої інстанції вказав, що в цьому випадку є неправильним розривати зв'язок з матір'ю та вважав за необхідне надати можливість виправитися матері в майбутньому.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянта стосовно необґрунтованих висновків суду першої інстанції, щодо неправильної оцінки висновку служби у справах дітей не заслуговують на увагу.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18). Суд першої інстанції дав належну оцінку висновку служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши, що його зміст фактично дублює дані акту обстеження матеріально-побутових умов, та містить тільки наведені статистичні дані щодо документів, які були надані саме позивачем. Висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого заходу, як позбавлення батьківських прав. З такими доводами погоджується також колегія суддів апеляційної інстанції і вважає їх правильними.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Доводи апелянта про те, що відповідачка запевнила про намір не повертатись в Україну, не забирати дочку до себе, не брати участь у її вихованні і її згода щодо позбавлення її батьківських прав, не спростовують правильності висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обставини, щодо невиконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків,на які посилається позивач, не можуть бути підставою для позбавлення її батьківських прав. Простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Вищевказаними спростовуються, доводи апелянта про те, що вказану ним винну поведінку відповідачки можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, оскільки відповідачка свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
При розгляді справи не встановлено фактичних даних, які б давали підстави вважати, що поведінку відповідачки неможливо змінити. Не містить таких даних і поданий висновок органу опіки та піклування, у якому наведено загальні формулювання щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність, не позбавляючи відповідачки батьківських прав, надати їй можливість виправити поведінку щодо участі у вихованні дитини, тому з урахуванням думки дитини, її віку. Суд першої інстанції вірно вказав, що в даному випадку неправильним є розривати зв'язок з матір'ю на цей час, тому необхідно надати можливість виправитися матері в майбутньому попередивши її про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Та обставина, що вихованням дочки і її розвитком займається батько, не є безумовним підтвердженням небажання матері дитини брати участь у її утриманні та вихованні, тобто не свідчить про свідоме, умисне нехтування матері батьківськими обов'язками.
Враховуючи встановлені по справі обставини, приймаючи до уваги інтереси дитини, приписи норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Косівського районного суду від 25 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук В.А. Девляшевський