Ухвала
Іменем України
06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 756/5466/21
провадження № 61-864ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Золотухіним Олександром Олександровичем , на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колич Тетяна Василівна, про визнання недійсним договору купівлі- продажу нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колич Тетяна Василівна, про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю,
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2024 року в складі судді: Луценко О. М., позов ОСОБА_3 задоволено:
скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 зареєстровану на ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 10 жовтня 2020 року державним нотаріусом Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори Зубченко Л. С. за реєстровим номером № 4107; право власності зареєстровано в Державному речових прав на нерухоме майно 10 жовтня 2020 року за №38605110, реєстраційний номер нерухомого майна: 2190545880000;
визнано договір купівлі-продажу квартири № 772 від 27 жовтня 2020 року який, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колич Т. В., недійсним;
скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 54794781 від 27 жовтня 2020 року про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колич Т. В.;
вирішено питання про розподіл судових витрат;
у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено;
у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року у складі судді: Луценко О. М., стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 64 160,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року:
відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року;
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2024 року залишено без руху та надано строк для усунення виявлених в ній недоліків протягом десяти календарних днів з дня отримання ухвали суду;
роз'яснено особі, яка подала апеляційну скаргу, що у випадку, якщо протягом десяти календарних днів з дня отримання ухвали суду не буде подано заяву із зазначенням інших, ніж ті, що вже були розглянуті апеляційним судом, підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження або вказані в ній підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження;
роз'яснено, що у випадку неусунення у встановлений термін виявлених судом недоліків, апеляційна скарга буде вважатись неподаною та такою, що підлягає поверненню.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
28 серпня 2024 року ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу засобами поштового зв'язку, у якій зазначила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому посилалася на отримання нею повного тексту оскаржуваного рішення 28 липня 2024 року;
як свідчать матеріали справи, вступна і резолютивна частини оскаржуваного рішення суду проголошено 31 травня 2024 року, в повному тексті рішення суду не зазначена дата його складення, копію оскаржуваного рішення засобами поштового зв'язку було направлено судом першої інстанції учасникам справи 20 червня 2024 року на поштову адресу, а також на електронну адресу відповідача ОСОБА_1 доставлено документ 20 червня 2024 року. В матеріалах справи міститься розписка представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Торчила В. І. про отримання ним 21 червня 2024 року копії повного тексту оскаржуваного рішення від 31 травня 2024 року. Зважаючи на вказане, апеляційний суд зазначив, що не може прийняти твердження ОСОБА_1 стосовно отримання повного рішення суду лише 28 липня 2024 року;
апеляційний суд зазначив, що у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зроблено висновок про те, що: «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод»;
поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»);
таким чином апеляційний суд зазначив, що позбавлений можливості визнати наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку поважними та поновити його. Зважаючи на викладене, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не підлягає до задоволення, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням апелянту строку для зазначення інших підстав для поновлення такого строку.
Оскарженою ухвалою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2024 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
апеляційна скарга надійшла поза межами строку на апеляційне оскарження і особа, яка її подала, не навела поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а тому на підставі частини першої статті 358 ЦПК України слід відмовити у відкритті апеляційного провадження;
ухвалою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційна скарга була залишена без руху у зв'язку з неналежним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апелянту був наданий строк для усунення виявлених в ній недоліків - протягом десяти календарних днів з дня отримання ухвали суду надати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших, ніж ті, що вже були розглянуті апеляційним судом, причин пропуску вказаного строку, роз'яснено, що у випадку неусунення у встановлений термін виявлених судом недоліків, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження;
вказані у клопотанні твердження апелянта стосовно отримання повного рішення суду лише 28 липня 2024 року апеляційний суд не прийняв з огляду на те, що копію оскаржуваного рішення засобами поштового зв'язку було направлено судом першої інстанції учасникам справи 20 червня 2024 року на поштову адресу, а також на електронну адресу відповідача ОСОБА_1 доставлено документ 20 червня 2024 року (т. 3, а. с. 2, 3). В матеріалах справи міститься розписка представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Торчила В. І. про отримання ним 21 червня 2024 року копії повного тексту оскаржуваного рішення від 31 травня 2024 року;
на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від ОСОБА_1 надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, в якому нею наведено доводи про те, що 18 червня 2024 року була подана представником позивача заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, у зв'язку з чим, нею не направлялася апеляційна скарга на рішення суду від 31 травня 2024 року у цій цивільній справі, оскільки вона очікувала ухвалення додаткового рішення. Зазначає, що через тривалий розгляд вказаної заяви та відсутність прийняття рішення за заявою, вирішила звернутися до апеляційного суду з окремими апеляційними скаргами. Поряд з цим, особа, яка подала апеляційну скаргу, посилалась також на воєнний стан на території України, затяжні повітряні тривоги, відключення електроенергії, що на її думку, перешкодило своєчасно подати до суду процесуальні документи, а тому процесуальний строк на оскарження рішення суду пропущено нею з поважних причин;
апеляційний суд зазначив, що хоча ОСОБА_1 і зазначила інші підстави для поновлення строку, однак апеляційний суд не може їх врахувати як такі, що об'єктивно перешкоджали саме відповідачу у поданні апеляційної скарги у визначений законом строк. Оскільки сам факт запровадження воєнного стану в Україні, відключення електроенергії, без обґрунтування неможливості звернення до суду з апеляційною скаргою саме відповідачем або його представником у встановлені строки, не може безумовно вважатися поважною причиною для поновлення цих строків. Окрім того, ні в апеляційній скарзі, а ні в заяві про усунення недоліків відповідачем не зазначено обставини, які об'єктивно перешкоджали ОСОБА_1 у поданні апеляційної скарги у визначений законом строк, з урахуванням того, що копія оскаржуваного судового рішення була отримана її представником - адвокатом Торчилом В. І. - 21 червня 2024 року, про що у справі міститься розписка. Не зважаючи на ці обставини, апеляційна скарга була направлена відповідачем лише 28 серпня 2024 року, з пропуском строку на апеляційне оскарження понад 30 днів з моменту отримання копії судового рішення;
також апеляційним судом відхилено посилання ОСОБА_1 на подання 18 червня 2024 року представником позивача заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на те, що можливість оскарження судового рішення в апеляційному порядку, прийнятого по суті справи, не перешкоджає розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення і окремому його оскарженню учасниками справи;
оскільки належних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 у заяві про усунення недоліків не наведено, то за таких умов вимоги ухвали Київського апеляційного суду виконані не були. З огляду на вказане, апеляційний суд не вбачав наявності підстав для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, зазначені доводи апелянта не обумовлюють поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та можуть призвести до порушення прав іншої сторони, викликати сумнів в об'єктивності суду, а посилання апелянта на гарантоване право на апеляційне оскарження без дотримання процедури саме по собі не може слугувати підставою для поновлення строку (справа «Устименко проти України» (Case of Ustimenko v. Ukraine) (Заява № 32053/13). Рішенням від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими. Приймаючи до уваги, що апеляційна скарга надійшла поза межами строку на апеляційне оскарження, апелянт не навів поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, суд відповідно до частини першої статті 358 ЦПК України відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
17 січня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Золотухіним О. О., на ухвалу на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 листопада 2024 року, у якій, посилаючись порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і направити справу до цього суду для продовження розгляду.
У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що ухвалу апеляційного суду не отримувала, а її представник Торчило В. І., який супроводжував її протягом розгляду справи, не повідомляв про надходження такої ухвали. 15 січня 2025 року ОСОБА_1 уклала договір про надання правової допомоги із адвокатом Золотухіним О. О., який під час консультації повідомив про ухвалу, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження. До 15 січня 2025 року ОСОБА_1 не отримувала засобами поштового зв'язку копію оскарженої ухвали, а сама ухвала завантажена до реєстру судових рішень лише 03 грудня 2024 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу (частина друга та третя статті 390 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідач ОСОБА_1 пропустила строк подання апеляції через помилкові дії її адвоката, який запевнив клієнтку, що апеляція може бути подана після ухвалення додаткового рішення суду. Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України» підкреслив, що помилки представника не повинні обмежувати доступ особи до правосуддя;
апеляційний суд не врахував, що причини пропуску строку були об'єктивними та залежали від консультацій адвоката, що є загальноприйнятою практикою. Суд не врахував позицію ЄСПЛ, яка вимагає уникати формалізму та забезпечувати право особи на справедливий суд;
апеляційний суд не надав належної оцінки поданим обґрунтуванням щодо причин пропуску строку. Частина перша статті 127 ЦПК України передбачає, що суд повинен поновлювати процесуальний строк, якщо причини пропуску є поважними. Захист права на справедливий суд: ухвала апеляційного суду порушує право відповідача на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Європейський суд з прав людини зауважував, що «одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 592/6701/19 (провадження № 61-15286св20) зазначено, що «суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України). Наведені вимоги процесуального закону унеможливлюють відкриття апеляційного провадження та апеляційний перегляд справи до вирішення питання щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження».
Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20 (провадження № 61-15447св23)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що: копію оскаржуваного рішення засобами поштового зв'язку було направлено судом першої інстанції учасникам справи 20 червня 2024 року на поштову адресу, а також на електронну адресу відповідача ОСОБА_1 доставлено документ 20 червня 2024 року; в матеріалах справи міститься розписка представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Торчила В. І. про отримання ним 21 червня 2024 року копії повного тексту оскаржуваного рішення від 31 травня 2024 року; ні в апеляційній скарзі, а ні в заяві про усунення недоліків відповідачем не зазначено обставини, які об'єктивно перешкоджали ОСОБА_1 у поданні апеляційної скарги у визначений законом строк, з урахуванням того, що копія оскаржуваного судового рішення була отримана її представником - адвокатом Торчилом В. І. - 21 червня 2024 року, про що у справі міститься розписка, проте апеляційна скарга була направлена відповідачем лише 28 серпня 2024 року, з пропуском строку на апеляційне оскарження понад 30 днів з моменту отримання копії судового рішення.
Встановивши, що підстави, указані у заяві ОСОБА_1 для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду є неповажними, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 15 листопада 2024 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Золотухіним Олександром Олександровичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колич Тетяна Василівна, про визнання недійсним договору купівлі- продажу нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колич Тетяна Василівна, про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков