Справа № 209/8233/24
Провадження № 2/209/281/25
(ЗАОЧНЕ)
11 лютого 2025 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді - Левицької Н.В.,
за участі секретаря - Погрібної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» - Шведка Д.І. (далі також ТОВ «Іннова Фінанс», позивач) звернувся через систему «Електронний суд» до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Іннова Фінанс» заборгованість за Договором позики у розмірі 45150,00 грн та судові витрати у розмірі 2422,40 грн.
Стислий виклад обставин справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 09.02.2024 між ТОВ «Іннова Фінанс» та відповідачем було укладено договір про надання грошових коштів у позику № 2986320224, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6000 гривень шляхом перерахунку на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки ( НОМЕР_1 ) строком на 10 днів. Свої зобов'язання Банк виконав, в той же час відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, суму позики не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив, в результаті чого заборгованість відповідача за договором надання грошових коштів у позику станом день подання позовної заяви складає 45150,00 гривень, з яких: 6000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 39150 гривень - заборгованість за процентами. Просить стягнути з відповідача вищевказану заборгованість, а також витрати по сплаті судового збору.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 13 грудня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 22 січня 2025 року.
15 січня 2025 року на адресу суду надійшла заява від відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату з зв'язку з тим, що він своєчасно не отримав позовну заяву з додатками, як того вимагає закон, а також у зв'язку з необхідністю для звернення за правовою допомогою.
Ухвалою суду від 22 січня 2025 року розгляд справи було відкладено на 11 лютого 2025 року.
Представник позивача Шведка Д.І. у судове засідання не з'явилася, в прохальній частині позовної заяви просила розглядати справу без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечують.
Суд вважає за можливе слухати справу за відсутністю представника позивача згідно вимог ч.3 ст. 211 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулись на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 74).
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Окрім того, про проведення судового засідання відповідач також повідомлявся та викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Про причини своєї неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі не заявив, відзив проти позову не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17 відсутність відзиву на позов не є визнанням позовних вимог та не означає доведеність позовних вимог.
Враховуючи достатність доказів та те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив, а представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов до переконання, що є всі правові підстави провести заочний розгляд даної справи, про що 11 лютого 2025 року прийнята відповідна ухвала.
Виходячи з наведеного, суд ухвалив провести судове засідання за відсутності сторін згідно вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України, на підставі наявних у справі матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, зазначає наступне.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
09.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання грошових коштів у позику № 2986320224, який підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором nhlgmgluz 09.02.2024 (далі також Договір).
Відповідно до п.1.1 вказаного Договору, за цим договором позикодавець зобов'язується надати позичальнику позику на суму у розмірі 6000,00 грн. шляхом перерахунку на банківський рахунок (банківську картку) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно п.1.3, п.1.5 та/або 1.6 цього договору, його додатків. Тип позики - кредит. Мета отримання кредиту - для власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Процентна ставка фіксована. Дисконтна (знижена) процентна ставка (застосовується у відповідності до умов програми лояльності ТОВ «Іннова Фінанс») - 1,99% на день (726,35 річних). Процентна ставка позаакційна (базова) 2,5% на день (912,5% річних).
Строк позики (строк дії договору) становить 10 днів (п.1.2 зазначеного Договору).
Згідно п.1.3 вказаного Договору, орієнтовний строк повернення позики на останній день дії договору з моменту отримання позики або достроково. Дата надання позики - 09.02.2024. Дата повернення позики - 19.02.2024. Повернення позики та процентів здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий (картковий) рахунок позикодавця або через особистий кабінет на сайті позикодавця або шляхом внесення грошових коштів у терміналах самообслуговування партнерів, перелік яких розміщено на веб-сайті. Моментом зарахування оплати позики та процентів є момент (дата) зарахування коштів на банківський рахунок позикодавця або отримання відповіді від партнера позикодавця про зарахування коштів.
У п.1.5 зазначеного Договору сторони обумовили, що на період строку, визначеного п.1.2 договору, нарахування процентів здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,99% (з урахування програми лояльності ТОВ «Іннова Фінанс», правил акції ТОВ «Іннова Фінанс» «Повторний кредит»). У межах строку позики, якщо відбулася пролонгація відповідно до п.1.3 цього договору застосовується позаакційна (базова) процентна ставка визначена у п.1.1.5 цього договору з першого дня дії договору, якщо інше не буде визначено в додатковій угоді, укладеній між сторонами. Перелік та цифрові значення умов, що підлягають зміні у зв'язку з продовженням строку позики визначаються у відповідній додатковій угоді, що укладається між сторонами та відображаються позичальнику в особистому кабінеті.
Відповідно до п.1.6 зазначеного Договору, у випадку користування позикою понад строк, встановлений п.1.3 договору, з наступного дня після спливу строку, вказаного в п.1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,99% на день (з урахування програми лояльності ТОВ «Іннова Фінанс», правил акції ТОВ «Іннова Фінанс» «Повторний кредит») перераховуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується позаакційна (базова) процентна ставка в розмірі 2,5% на день від суми позики за кожен день користування позикою з першого дня дії договору.
В той же час, у відповідності до п.1.8 вказаного Договору, позичальник зобов'язаний повернути товариству позику, нараховані проценти згідно умов договору не пізніше строку, вказаного в п.1.2 та/або п.1.3 договору.
Відповідно до п.1.9 зазначеного Договору, розрахунок сукупної вартості позики за дисконтною (зниженою) процентною ставкою та терміни платежу згідно строку передбаченого п.1.2 цього договору, зазначені в Графіку розрахунків (таблиця обчислення загальної вартості позики та реальної річної процентної ставки за договором надання грошових коштів у позику), який є невід'ємною частиною цього договору (Додаток №1 до договору).
Згідно п.1.10 вказаного Договору, договір підписується електронним підписом позикодавця та надсилається для ознайомлення та узгодження умов позичальнику в особистий кабінет разом з електронним повідомленням пропозицією укласти договір. На вказану позичальником електронну пошту або смс-повідомленням надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання договору. Позичальник, приймаючи пропозицію позикодавця укласти договір, підписує в інформаційно-телекомунікаційній системі електронне повідомлення одноразовим ідентифікатором шляхом натискання кнопки «підписати». Сформовані таким чином електронні підписи позичальника та позикодавця накладені на договір. Після підписання такими електронними підписами договору його умови вважаються прийнятими, а договір є укладеним.
Строк дії цього договору, вказаний у п.1.2 договору, діє на весь період, протягом якого сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки за цим договором, але не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань, та визначається як період від дати отримання позичальником позики до фактичної дати повернення позики, процентів за дисконтною та/або (позаакційною) базовою процентною ставками, штрафними санкціями, які мають бути сплачені у разі невиконання умов договору та інших нарахувань передбачених договором ( п.5.2 зазначеного Договору).
Згідно п.5.5 вказаного Договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором у вигляді унікального буквено-цифрової комбінації відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму силу як і власноручний підпис.
У відомостях про позичальника, які зазначені у вказаному договорі, окрім анкетних та контактних даних позичальника вказаний його електронний платіжний засіб НОМЕР_1 .
Також, під час укладення вищевказаного договору позики, відповідачем 09.02.2024 підписано додаток №1 до договору №2986320224 від 09.02.2024, яким є таблиця обчислення загальної вартості позики та реальної річної процентної ставки за договором надання грошових коштів у позику, в якому відображені: дата видачі позики/дата платежу, кількість днів у розрахунковому періоді, чиста сума позики/сума платежу за розрахунковий період, сума позики за договором/погашення суми позики, проценти за користування позикою, реальна річна процентна ставка, загальна вартість позики.
Як зазначено у договорі надання грошових коштів у позику №2986320224 від 09.02.2024, ця пропозиція є офертою в розумінні ст.ст.641,642 ЦК України укладання договору.
Позикодавець свої зобов'язання виконав в повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 6000 гривень, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №19776-1354-86803800, дата операції 09.02.2024, призначення платежу: кредитні кошти від ТОВ «Іннова Фінанс», поповнення картки НОМЕР_1 на суму 6000 грн (а.с. 43).
Покликаючись на те, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, позивач просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість по договору станом дату підготовки позовної заяви (включно) складає 45150,00 гривень, з яких: 6000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 39150 гривень - заборгованість за процентами, а також судові витрати.
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Положеннями ч. 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами 1, 2 статті 640 ЦК України унормовано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.
Судом встановлено, що при укладенні договору надання грошових коштів у позику №2986320224 від 09.02.2024 сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено, серед іншого, суму кредиту, процентну ставку за користування таким та порядок повернення кредиту, строк дії договору, тощо. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
ТОВ «Іннова Фінанс» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме переказало кошти на рахунок клієнта, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції.
Відповідно до умов вищевказаного Договору надання грошових коштів у позику, між сторонами було чітко визначено строк їхньої дії та терміни, в які відповідач мав повернути отримані кошти та сплатити відсотки за користування ними.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодвця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Позивач звертаючись із даним позовом до суду стверджує про наявність заборгованості відповідача перед ним по вищевказаному Договору за період з 09.02.2024 по 28.10.2024, яка становить 45150 грн, що складається з: 6000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 39150 гривень - заборгованість за процентами.
Однак, на обґрунтування вказаної заборгованості позивач до суду разом із позовною заявою надає: Анкету клієнта (а.с.11), Договір про надання послуг з приймання та переказу платежів та Додаток 1 до договору (а.с.13-21), Договір про надання грошових коштів № 2986320224 від 09.02.2024 з Додатком 1до договору (а.с.22-42), квитанцію до платіжної інструкції (а.с.43), паспорт споживчого кредиту (а.с. 46-52).
До суду ні позивачем, ні відповідачем не надано доказів погашення вказаної заборгованості.
При цьому, до суду позивач не надає жодних доказів, які б підтверджували заборгованість за кредитним договором № 2986320224 від 09.02.2024.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення нарахувань по вказаному Договору, можливого внесення відповідачем сум на його погашення, дат такого внесення, їх періодичності тощо.
Частина 2 ст. 78 ЦПК України визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд бере до уваги правові висновки, наведені, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20, а саме:
«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами».
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що:
«Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Водночас, суд звертає увагу на те, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Як вказано у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 № 204/5103/21, від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц, від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15: суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Натомість у справі, що є предметом розгляду, позивачем не надано розрахунку заборгованості, тому неможливо детально розрахувати дійсний розмір заборгованості відповідача, періоди, за які така заборгованість була нарахована, суми та часу внесення відповідачем платежів, якщо такі мали місце тощо, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості здійснити перевірку правильності здійснених нарахувань.
Пунктом 4 частини 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Частиною 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Частинами 2, 4 статті 83 ЦПК України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Як зазначено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 757/19682/18-ц, від 08.11.2023 у справі № 442/7748/20, від 13.01.2021 у справі № 264/949/19: вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 205/7739/21, від 16.11.2023 у справі № 757/19682/23).
Суд наголошує, що справа перебуває у провадженні суду з грудня 2024 року, а отже у позивача (який є професійним учасником ринка фінансових послуг), у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази з об'єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.
Натомість, процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді справи роз'яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам, оскільки це може призвести до порушення встановленого у ст. 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 443/1012/18).
За таких обставин, на підставі долучених до позову доказів, суд позбавлений можливості перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків заборгованості, у зв'язку з чим, не вбачає правових підстав для задоволення позову.
Отже, з огляду на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження порушення боржником своїх зобов'язань та їх розміру, вимоги про стягнення заборгованості з відповідача задоволенню не підлягають.
При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20.02.2014).
Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 247, 259, 263-268, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс», ЄДРПОУ 44127243, місцезнаходження: 01014, м. Київ, вул. Болсуновська, 8, поверх 9
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ..
Дата складення судового рішення 11 лютого 2025 року.
Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА