ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.02.2025Справа № 910/8354/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/8354/24
За позовом Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий Альянс"
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Еталон"
про стягнення 115376,82 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи,-
Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий Альянс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (далі - відповідач) про стягнення 115376,82 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією автотранспортних засобів №1073607 від 21.01.2022 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування за ремонт автомобіля марки "Skoda" реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 відкрито провадження у справі №910/8354/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами та встановлено сторонам строк на подачу заяв по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.
Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Як вбачається з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон» має зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.
Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З урахуванням зазначеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС.
З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін)" від 06.08.2024 по справі №910/8354/24 (суддя Васильченко Т.В.) було надіслано одержувачу Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Еталон" в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 08.08.24 о 03:39 год.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім відповідач, у визначений судом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
21.01.2022 року між Приватним акціонерним товариством "Європейський страховий Альянс", як страховиком, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт - Україна», як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією автотранспортних засобів № 1073607 (далі - договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом, зокрема, автомобілем марки «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску.
Згідно умов договору до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП.
Строк дії договору встановлено з 26.01.2022 по 25.01.2023.
08.12.2022 року о 13 год. 25 хв. в м. Києві по вулиці Столичне шосе, 92, трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Skoda Octavia», державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_2 , а саме: ОСОБА_1 керуючи автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_2 не переконався в безпечності та скоїв зіткнення з автомобілем «Skoda Octavia» державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку, внаслідок чого автомобілі отримали механічні ушкодження.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 09.02.2023 у справі №752/671/23 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, визнано його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачено статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
09.12.2022 року страхувальник звернувся до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий Альянс" із повідомленням про подію з транспортним засобом (ТЗ), у якій повідомив про настання ДТП та просив здійснити виплату страхового відшкодування на рахунок СТО.
Відповідно до звіту №41/22 від 29.12.2022 про визначення вартості матеріального збитку автомобіля «Skoda Octavia», державний номерний знак НОМЕР_1 , складеного оцінювачем СПД Мукієвським Максимом Миколайовичем (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ №6133 від 21.06.2008, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №486/2022 від 28.09.2022, видане Фондом державного майна України) вартість відновлювального ремонту автомобіля «Skoda Octavia», державний номерний знак НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП складає 95948,04 грн.
ФОП Старовойтовою Т.В. виставлено рахунок № СТ-000198 від 09.12.2022, згідно якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Skoda Octavia», державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 83 595,54 грн.
09.01.2023 року позивачем був складений та підписаний страховий акт №1466/22/50/ТР25/00/2, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Skoda Octavia», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 82595,54 грн.
На підставі складеного страхового акту №1466/22/50/ТР25/00/2 від 09.01.2023 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією автотранспортних засобів № 1073607 від 21.01.2022, перерахував суму страхового відшкодування в розмірі 82 595,54 грн на рахунок СТО - ФОП Старовойтовій Т.В., що підтверджується платіжною інструкцією №891 від 17.01.2023.
06.02.2023 року позивач звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" із заявою про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації) №117/8, у якій просив перерахувати страхове відшкодування у розмірі 79 395,54 грн, яке було перераховано СТО на ремонт застрахованого автомобіля на підставі страхового акту.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий Альянс" перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З довідки Національної поліції України №3022350629313365 вбачається, що автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження автомобіля марки «Skoda Octavia», державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_2 та знаходився під керуванням ОСОБА_1 .
Доказів того, що ОСОБА_1 не мав права керування транспортним засобом автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_2 та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_1 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_2 , відшкодовується ОСОБА_1 як особою, яка на законних підставах керувала автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 08.12.2022 суду не надано.
Під час розгляду справи судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом №АР003291041, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_2 , який був діючим на момент ДТП -08.12.2022.
Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_1 експлуатував автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_2 , на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон".
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
За вказаним договором (поліс №АР 003291041) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 160 000,00 грн., франшиза - 3200,00 грн.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом серії АР №003291041 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн.) та франшизи (3200,00 грн), суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 79395,54 грн є обґрунтованою, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
При цьому, пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідач не заперечує факт отримання 27.02.23 заяви про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації) №117/8 від 06.02.2023, як і не заперечує початок періоду нарахування штрафних санкцій та компенсаційних втрат, з 29.05.23.
З огляду на це суд, у відповідності до принципу диспозитивності господарського судочинства, з урахуванням положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України приймає до уваги та здійснює перевірку нарахованих санкцій та компенсаційних втрат саме з 29.05.2023, як з дати яка є належним початком періоду заборгованості та яка не ставиться під сумнів сторонами.
Позивачем заявлено до стягнення пеню за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 30733,06 грн за період з 29.05.2023 по 01.07.2024.
У той же час, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
При цьому положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено іншого (більшого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями статті 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не враховано приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
За розрахунком суду, виходячи з дати виникнення зобов'язання згідно Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та періоду часу, за який нараховується пеня у відповідності до приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, обґрунтованим є розмір пені в сумі 17236,45 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 % річних в сумі 2 607,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 641,22 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат у межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм право на подання відзиву на позовну заяву.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.
Згідно частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги №1/2019 від 22.02.2019 (далі - договір про надання правової допомоги), укладеного між Адвокатським бюро «Чала та Партнери» (далі - бюро, виконавець) та Приватним акціонерним товариством "Європейський страховий Альянс" (далі - клієнт, замовник), додаткової угоди №65 від 29.12.2023 року до договору про надання правової допомоги, додаткової угоди №66 від 28.06.2024 року до договору про надання правової допомоги, рахунку №25 від 28.06.2024 на суму 9000,00 грн, платіжної інструкції №11268 від 28.06.2024 на суму 9000,00 грн, акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 28.06.2024, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6374/10 від 15.02.2018 року на ім'я Чалої Ірини Миколаївни та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1648232 від 03.07.2024 року, виданого адвокату Чалій Ірині Миколаївні Адвокатським бюро «Чала та Партнери» на надання правничої допомоги позивачу.
Згідно пункту 1.1 договору про надання правової допомоги замовник замовляє у виконавця правову допомогу та зобов'язується її оплатити (сплатити гонорар та інші витрати пов'язані з наданням правової допомоги), а виконавець зобов'язується надати правову допомогу замовнику щодо: складання звернень та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів; представництва та захисту інтересів замовника у місцевих судах, апеляційних судах, Верховному Суді, під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, у відносинах з приватними виконавцями.
За пунктом 1.2 договору правової допомоги, сторони з метою виконання пункту 1.1 цього договору зобов'язуються укласти додаткову угоду (укладати додаткові угоди) до договору, в якій (яких) конкретизується обсяг послуг з правової допомоги, що необхідні замовнику.
Замовник зобов'язаний здійснити оплату виконавцю гонорару за правову допомогу та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, на умовах, визначених цим договором (п. 2.2.3 договору про надання правової допомоги).
У пункті 3.3 договору про надання правової допомоги передбачено, що в акті приймання-передачі наданої правової допомоги зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який сплачено або який підлягає сплаті, додаткові витрати, які були понесені виконавцем понад узгоджену суму гонорару та пов'язані з наданням правової допомоги (якщо такі мали місце).
Додатковою угодою №66 до договору про надання правової допомоги сторони визначили, що на виконання умов договору про надання правової допомоги №1/2019 від 22.02.2019 виконавець надає наступну правову допомогу замовнику у судові йсправі за позовом ПрАТ "Європейський страховий альянс" до Приватного акціонерного товариства "Еталон" про стягнення заборгованості в порядку суброгації (страховий випадок від 08.12.2022 за договором страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією автотранспортного засобу №1073607): представництво та захист інтересів замовника у суді першої інстанції, апеляційної інстанції, касаційної інстанції; консультації з прикладами судової практики, запити, розрахунки пені, інфляційних втрат, 3% річних за прострочення заборгованості, підготування таких процесуальних документів у випадку необхідності: позовної заяви, заяви, доповнення, пояснення, заперечення, клопотання, відзив, відповіді на відзив, апеляційної скарги, касаційної скарги тощо.
Пунктом 2 додаткової угоди №66 визначено, що замовник здійснює оплату виконавцю фіксованої суми за надання правової допомоги у суді першої інстанції у розмірі 9000 грн: ознайомлення з документами, надання усної консультації - 1000 грн, вивчення судової практики з аналогічним предметом спору - 1000 грн, підготування розрахунку пені, інфляційних втрат, 3% річних за прострочення сплати грошового зобов'язання - 1000 грн, підготування позовної заяви, засвідчення копій документів (в тому числі електронним підписом), подання до суду - 4000 грн, представництво інтересів у суді однієї інстанції - 2000 грн, всього 9000 грн.
28.06.2024 року між клієнтом та адвокатом було підписано акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 28.06.2024 до договору про надання правової допомоги на суму 9000,00 грн, згідно якого виконавцем надано, а клієнтом прийнято правову допомогу: ознайомлення з документами, надання усної консультації - 1000 грн, вивчення судової практики з аналогічним предметом спору - 1000 грн, підготування розрахунку пені, інфляційних втрат, 3% річних за прострочення сплати грошового зобов'язання - 1000 грн, підготування позовної заяви, засвідчення копій документів (в тому числі електронним підписом), подання до суду - 4000 грн, представництво інтересів у суді однієї інстанції - 2000 грн.
Виконавцем було виставлено замовнику рахунок №25 від 28.06.2024 на суму 9000,00 грн, який замовником було оплачено, що підтверджується платіжною інструкцією №11268 від 28.06.2024 на суму 9000,00 грн
Судом встановлено, що Чала І.М. є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю КС №6374/10 від 15.02.2018.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21 та постанові Верховного Суду від 30.01.2024 року у справі № 904/9441/21 наголошено на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 року зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто, "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 року в справі № 907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 року в справі № 910/429/21 та від 11.11.2022 року в справі № 909/50/22.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04).
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 року в справі № 904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 року в справі № 922/2666/21.
В той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, суд враховує те, що адвокатським об'єднанням було визначено, що позивачу було надано послугу з аналізу судових спорів, що виникли з аналогічних правовідносин, однак такий вид послуг охоплюється послугою з підготовки позовної заяви, при цьому, суд відмічає, що у позові не було здійснено жодного посилання на подібну справу з подібними правовідносинами та/або висновками Верховного Суду з подібних питань. Разом з цим, у даному випадку, необґрунтованим є включення до відшкодування витрат на правову допомогу такої послуги як представництво інтересів у суді першої інстанції, зважаючи на те, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і окрім позовної заяви з додатками інших заяви чи клопотань від представника позивача до суду не надходило.
За таких обставин та з огляду на часткове задоволення позову, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги №1/2019 від 22.02.2019, додаткової угоди №65 від 29.12.2023 та додаткової угоди №66 від 28.06.2024 до нього.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий Альянс" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 115376,82 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 8, прим. 6, ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альянс" (03039, м. Київ, проспект Науки, буд. 3, ідентифікаційний код 19411125) суму страхового відшкодування у розмірі 79395 (сімдесят дев'ять тисяч триста дев'яносто п'ять) грн 54 коп., інфляційні втрати у розмірі 2641 (дві тисячі шістсот сорок одна) грн 22 коп., пеню у розмірі 17236 (сімнадцять тисяч двісті тридцять шість) грн 45 коп., 3% річних у розмірі 2607 (дві тисячі шістсот сім) грн 00 коп., витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2673 (дві тисячі шістсот сімдесят три) грн 79 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 11.02.2025.
СуддяТ.В. Васильченко