ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.02.2025Справа № 910/9080/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР ЛОГІСТИК» (вул. Героїв України, 94, офіс 118, м. Світловодськ, Олександрівський р-н, Кіровоградська обл., 27500)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТРАНС 2016» (вул. Банкова, 3, офіс 10, м. Київ, 01024)
про стягнення 128 422,19 грн.
Представники сторін: не викликались.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОР ЛОГІСТИК» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТРАНС 2016» про стягнення 128 422,19 грн, а саме 112 881,16 грн основного боргу, 12 401,51 грн пені, 1323,12 грн процентів річних та 1816,40 грн втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору перевезення вантажів автомобільним транспортом № 163 від 19.07.2023 року в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг перевезення вантажів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та витрати від інфляції у вказаних сумах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через канцелярію суду 15.08.2024 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 02.08.2024 року надійшла заява б/н від 07.08.2024 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9080/24 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, останнім ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статті 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов'язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
При цьому судом встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТРАНС 2016» на час відкриття провадження у справі № 910/9080/24 зареєстрованого електронного кабінету.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Оскільки судом було встановлено відсутність у відповідача зареєстрованого електронного кабінету, з метою повідомлення останнього про відкриття провадження у справі № 910/9080/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 23.08.2024 року була направлена судом засобами поштового зв'язку на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Банкова, 3, офіс 10, м. Київ, 01024, що відповідає місцезнаходженню останнього за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Так, про відкриття провадження у справі № 910/9080/24 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600284948260, згідно якого ухвала суду отримана уповноваженою особою відповідача 17.09.2024 року.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 23.08.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОТРАНС 2016» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду на час розгляду справи не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом за матеріалами справи, 19 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОР ЛОГІСТИК» (позивач у справі, перевізник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОТРАНС 2016» (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 163 від 19.07.2023 року (далі - Договір), за умовами пункту 1.1. якого перевізник зобов'язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на його отримання особі (одержувачеві вантажу), а замовник зобов'язується сплачувати за перевезення вантажну плату.
Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили умови перевезення вантажів, порядок розрахунків, права та обов'язки сторін, форс - мажор, конфіденційність, відповідальність сторін, порядок розв'язання спорів між сторонами, порядок зміни і припинення договору, прикінцеві положення тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з пунктом 10.1 Договору даний Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 року.
Будь-які доповнення та зміни до даного Договору повинні бути оформлені письмово та завірені уповноваженими представниками Сторін в кожному окремому випадку змін (доповнень) ( пункт 10.2 Договору)
Додатковою угодою № 1 від 29 грудня 2023 року до Договору перевезення вантажів автомобільним транспортом № 163 від 19.07.2023 року сторони погодили викласти пункт 10.1 розділу 10 Договору «Прикінцеві положення» у наступній редакції:
« 10.1. Даний договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками Сторін і діє до « 31 грудня 2024 року», а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання. Якщо сторони не менш ніж за 20 календарних днів до закінчення терміну дії даного Договору не повідомлять одна одну про бажання розірвати Договір або укласти новий Договір, то останній вважається продовженим на кожен наступний календарний рік».
Вказаний Договір та Додаткова угода № 1 до нього підписані уповноваженими представниками замовника та перевізника та засвідчені печаткам сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Згідно статті 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 1.2 Договору найменування, кількість вантажу або маса (вага), його вартість та інші умови перевезення вантажу за цим Договором узгоджуються сторонами шляхом підписання Замовлення на перевезення вантажу (Додаток № 1), що є його невід'ємною частиною.
Перелік транспортних засобів, якими здійснюються перевезення, зазначається в Додатку № 1 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною (п.1.3 Договору).
Вантаж доставляється перевізником до пункту призначення, який зазначається замовником в товаротранспортній накладній (далі - ТТН) та повідомлення про перевезення вантажу (п. 2.1 Договору).
За умовами п. 2.2 Договору транспортний засіб для перевезення вантажу надається замовнику на підставі погодженого сторонами замовлення на перевезення, що надається перевізнику не пізніше ніж за два робочі дні до дати прийняття вантажу для перевезення.
Як встановлено судом з матеріалами справи, на виконання умов пунктів 1.2, 2.2 Договору відповідачем як замовником та позивачем як перевізником були погоджені Заявки/замовлення на перевезення вантажів автотранспортом (Додаток № 1 до Договору), копії яких наявні в матеріалах справи, а саме:
- № 1, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (олія соняшникова рафінована) за маршрутом: вул. Північна, 17, м. Вінниця, Вінницька область - Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, 78; дата та час подання автотранспорту - 19.07.2023 року, тариф - 1100 грн../тонна з ПДВ, 1 авто - автоцистерна;
- № 2 від 20.07.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (олія соняшникова рафінована) за маршрутом: вул. Північна, 17, м.Вінниця, Вінницька область - Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, 78; дата та час подання автотранспорту - 19.07.2023 року, тариф - 1100 грн./тонна з ПДВ, 1 авто - автоцистерна;
- № 7 від 28.11.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (олія соняшникова рафінована) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - с. Визирка, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 29.11.2023 року, тариф - 2100 грн../тонна з ПДВ, 1 авто - масловоз;
- № 8 від 28.11.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (олія соняшникова) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - с. Визирка, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 29.11.2023 року, тариф - 2500 грн./тонна з ПДВ, 1 авто - масловоз;
- № 9 від 01.12.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (шрот) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - м. Одеса, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 02.12.2023 року, тариф - 2000 грн./тонна з ПДВ, 3 авто - зерновоз самоскид;
- № 10 від 01.12.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (шрот) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - м. Одеса, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 02.12.2023 року, тариф - 2000 грн./тонна з ПДВ, 3 авто - зерновоз самоскид;
- № 12 від 05.12.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (шрот) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - м. Одеса, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 06.12.2023 року, тариф - 1800 грн./тонна з ПДВ, 6 авто -самоскид;
- № 14 від 13.12.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (шрот) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - м. Одеса, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 14.12.2023 року, тариф - 1800 грн./тонна з ПДВ, самоскид;
- № 15 від 20.12.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (шрот) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - м. Одеса, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 20.12.2023 року, тариф - 1800 грн./тонна з ПДВ, самоскид;
- № 16 від 28.12.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (шрот) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - м. Одеса, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 28.12.2023 року, тариф - 1800 грн./тонна з ПДВ, 1 авто - зерновоз самоскид;
- № 17 від 28.12.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (шрот) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - м. Одеса, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 29.12.2023 року, тариф - 1800 грн./тонна з ПДВ, 1 авто - зерновоз самоскид;
- № 18 від 04.01.2024 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (шрот) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - с. Визирка, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 04.01.2024 року, тариф - 1800 грн./тонна з ПДВ, 1 авто - зерновоз самоскид;
- № 19 від 10.01.2024 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (шрот) за маршрутом: м. Вільнянськ, Запорізька область - с. Визирка, Одеська область; дата та час подання автотранспорту - 18.01.2024 року, тариф - 1800 грн./тонна з ПДВ, самоскид;
- № 24 від 28.01.2024 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (шрот) за маршрутом: м. Лозова, Харківська область - Лозуватка, Харківська область; дата та час подання автотранспорту - 29.01.2024 року, тариф - 1100 грн./тонна з ПДВ, самоскид.
При цьому, надані позивачем копії підписаних обом сторонами заявок/замовлень, є документами, що підтверджують узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаних заявок до виконання позивачем як перевізником.
Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні…Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку; договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; приймання вантажу - подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення; товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.
Окрім цього, за умовами пунктів 4.1.2, 4.1.3 Договору перевізник зобов'язаний одержувати у замовника або вантажовідправника ТТН та інші документи, які потрібні для супроводження вантажу, а також доставити та здати вантаж вантажоодержувачу або замовнику в місці розвантаження з належною відмітною у ТТН.
Згідно п.4.1.8 Договору перевізник зобов'язаний також за результати здійснених перевезень надати замовнику товаросупровідну накладну з відміткою вантажоодержувача, акт виконаних робіт та рахунок фактуру.
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання заявок/замовлень та умов Договору позивачем було здійснено перевезення вантажу (шроту, олії соняшникової) за маршрутами:
- м. Вільнянськ, Запорізька область - с. Визирка, Одеська область (перевезення шроту); на підтвердження чого позивачем надані копії товарно-транспортних накладних № 0000000327 від 19.01.2024 року, №0000000329 від 12.01.2024 року, №326 від 12.01.2024 року, згідно яких вантаж у кількості 71,81 тонни прийнятий до перевезення м. Вільнянськ, Запорізька область та доставлений вантажоодержувачу - ТОВ «Олсідз Блек Сі» с. Визирка, Одеська область, яким прийнятий без зауважень 13.01.2024 року;
- м. Вільнянськ, Запорізька область - с. Визирка, Одеська область (перевезення шроту); на підтвердження чого позивачем надана копія товарно-транспортної накладної №6 від 05.01.2024 року, згідно якої вантаж у кількості 24,12 тонни прийнятий до перевезення м. Вільнянськ, Запорізька область та доставлений вантажоодержувачу - ТОВ «Олсідз Блек Сі» с. Визирка, Одеська область, яким прийнятий без зауважень 07.01.2024 року;
- м. Вільнянськ, Запорізька область - с. Визирка, Одеська область (перевезення шроту); на підтвердження чого позивачем надана копія товарно-транспортної накладної №6 від 05.01.2024 року, згідно якої вантаж у кількості 24,12 тонни прийнятий до перевезення м. Вільнянськ, Запорізька область та доставлений вантажоодержувачу - ТОВ «Олсідз Блек Сі» с. Визирка, Одеська область, яким прийнятий без зауважень 07.01.2024 року;
- с.Цередарівка, Лозівський район, Харківська область - с. Лозуватка, Харківська область (перевезення соняшнику); на підтвердження чого позивачем надана копія товарно-транспортної накладної б/н від 29.01.2024 року, згідно якої вантаж у кількості 22,76 тонни прийнятий до перевезення с.Цередарівка, Лозівський район, Харківська область та доставлений вантажоодержувачу - ТОВ «Олійний Дім» с. Лозуватка, Криворізький район, Харківська область, яким прийнятий без зауважень;
- м. Вільнянськ, Запорізька область - с. Визирка, Одеська область (перевезення шроту); на підтвердження чого позивачем надана копія товарно-транспортної накладної № 628 від 21.12.2023 року, згідно якої вантаж у кількості 25,3 тонни прийнятий до перевезення м. Вільнянськ, Запорізька область та доставлений вантажоодержувачу - ТОВ «Олсідз Блек Сі» с. Визирка, Одеська область, яким прийнятий без зауважень 29.01.2024 року;
- м. Вільнянськ, Запорізька область - с. Визирка, Одеська область (перевезення шроту); на підтвердження чого позивачем надана копії товарно-транспортних накладних № 0000000766 від 09.01.2024 року, № 19 від 18.01.2024 року, згідно яких вантаж у кількості 50,08 тонни прийнятий до перевезення м. Вільнянськ, Запорізька область та доставлений вантажоодержувачу - ТОВ «Олсідз Блек Сі» с. Визирка, Одеська область, яким прийнятий без зауважень 11.01.2024 року;
- м. Вільнянськ, Запорізька область - с. Визирка, Одеська область (перевезення шроту); на підтвердження чого позивачем надана копія товарно-транспортної накладної № 11 від 10.01.2024 року, згідно якої вантаж у кількості 23,92 тонни прийнятий до перевезення м. Вільнянськ, Запорізька область та доставлений вантажоодержувачу - ТОВ «Олсідз Блек Сі» с. Визирка, Одеська область, яким прийнятий без зауважень 11.01.2024 року.
Згідно п. 3.1 Договору вантаж доставляється перевізником до пункту призначення, який зазначається змовником в ТТН та повідомленні на перевезення вантажу.
Відповідно до пункту 3.4 Договору протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання в електронній формі акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) замовник або підписує такий Акт і сплачує 100% вартості послуг або в цей же строк направляє вмотивовані письмові заперечення від підписання Акту.
Суд зазначає, що обов'язку перевізника (виконавця) з надання замовнику документів для оплати послуг кореспондує обов'язок замовника зі своєчасного підписання наданих перевізником актів наданих послуг для засвідчення факту належного виконання транспортних послуг згідно погодженої заявки/замовлення на перевезення.
Так, за результатами вказаних автомобільних перевезень по території України сторонами було складено та підписано відповідно до умов п. 3.4 Договору Акти надання послуг на загальну суму 378 504,20 грн., а саме: № Т-00-000027 від 13.01.2024 року на суму 129 312,00 грн., № Т-00-000008 від 07.01.2024 року на суму 43 416,00 грн., № Т-00-000090 від 30.01.2024 року на суму 25 036,09 грн., № Т-00-000079 від 29.01.2024 року на суму 47 540,11 грн., № Т-00-000026 від 11.01.2024 року на суму 90 144,00 грн., № Т-00-000053 від 20.01.2024 року на суму 43 056,00 грн.
При цьому, як вбачається зі змісту вказаних актів надання послуг з боку відповідача як замовника відсутні претензії щодо об'єму, якості та строків надання послуг перевезення.
Факт надання позивачем послуг з перевезення за вищевказаними заявками/замовленнями та товарно-транспортними накладними відповідачем не заперечувався.
Також згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Матеріалами справи підтверджено, що за результатами наданих послуг з перевезення вантажу позивач склав та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні: № 27 від 13.01.2024 року, № 8 від 07.01.2024 року, № 90 від 30.01.2024 року, № 79 від 29.01.2024 року, № 26 від 11.01.2024 року, № 53 від 20.01.2024 року.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг автомобільного перевезення, обумовлених Договором та заявками/замовленнями в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.
Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій замовника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов'язання, а у позивача права вимагати оплати цих послуг.
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 3.2 Договору вартість послуг за цим Договором визначається згідно з тарифами на послуги з перевезення вантажів, що вказані у рахунках до цього Договору та фіксується в Актах приймання-передачі наданих послуг.
Датою здійснення оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок Перевізника (п. 3.5 Договору).
Разом з цим розділом 4 Договору визначено права та обов'язки сторін, зокрема підпунктом 4.1 передбачено обов'язок Перевізника надавати послуги на умовах викладених у Договорі (4.1.1. Договору); доставити та здати вантаж Вантажоодержувачу або Замовнику в місці розвантаження з належною відміткою у ТТН (4.1.3 Договору).
Своєю чергою замовник, в розрізі положень пункту 4.3 Договору, зобов'язаний, серед іншого, своєчасно оплачувати вартість наданих транспортних послуг в порядку, передбаченому цим Договором.
Так, в матеріалах справи наявні виставлені позивачем як перевізником рахунки на оплату за Договором, а саме: № Т-00-000008 від 07.01.2024 року на суму 43 416,00 грн., за яким, як зазначено позивачем в позовній заяві, 19.01.2024 року було сплачено замовником 25 051,00 грн., отже заборгованість становить 18 365,00 грн.; № Т-00-000026 від 11.06.2024 року на суму 90 144,00 грн., який оплачений 19.01.2024 в сумі 52 013,00 грн. та 05.02.2024 - 25 420,00 грн. ,у зв'язку з чим, як зазначає позивач, заборгованість складає 12 711,00 грн.; № Т-00-000027 від 13.01.2024 року на суму 129 312,00 грн., який 19.01.2024 року оплачений на суму 72 936,00 грн., отже заборгованість становить 56 376,00 грн.; № Т-00-000053 від 20.01.2024 року на суму 43 056,00 грн., згідно якого 05.02.2024 року сплачено замовником 29 710,37 грн. - заборгованість становить 13 345,63 грн.; № Т-00-000079 від 29.01.2024 року на суму 47 540,11 грн., який оплачений 12.02.2024 року на суму 39 616,76 грн., відтак, за твердженням позивача, заборгованість становить 7 923,35 грн.; № Т-00-000090 від 30.01.2024 року на суму 25 036,09 грн., за яким 2.02.2024 року перераховано 20 863,41 грн. та заборгованість складає 4 172,68 грн.
Відтак, як зазначає позивач в позовній заяві, залишок заборгованості відповідача за надані позивачем послуги перевезення за наслідками часткової оплати становить 112 881,16 грн.
При цьому матеріали справи доказів на підтвердження здійснених відповідачем та врахованих позивачем при визначення суми боргу за Договором оплат не містять.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Суд звертає увагу, що згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїм грошових зобов'язань та з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТРАНС 2016» з претензією вих. № 234 від 24.04.2024 року про оплату заборгованості за Договором перевезення вантажів автомобільним транспортом № 163 від 19.07.2023 року в сумі 112 881,16 грн, копія якої наявна в матеріалах справи.
Факт надсилання зазначеної претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист № 3962300893535 від 26.04.2024 року та відповідної поштової накладної № 3962300893535 від 26.04.2024 року.
Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення оплати за надані послуги з перевезення вантажу за спірний період у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 112 881,16 грн. основного боргу, яку позивач просить суд стягнути в поданій до суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору перевезення вантажів автомобільним транспортом № 163 від 19.07.2023 року та/або його окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення цього Договору на час його підписання та протягом часу виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інформацію" документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
При цьому суд наголошує, що формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, оскільки згідно ст. 14 ГПК України за принципом диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Разом з тим, за наслідками дослідження наданих позивачем доказів судом встановлено, що за умови надання послуг перевезення на суму 378 504,20 грн., обсяг та вартість яких належним чином підтверджені матеріалами справи, позивачем не надано доказів на підтвердження здійснених відповідачем оплат на суму 265 610,54 грн., які враховані ТОВ «ТОР ЛОГІСТИК» при визначенні розміру основної заборгованості відповідача, яка згідно тексту позовної заяви становить 112 881,16 грн.
Окрім цього, з урахуванням суми оплати, зазначеної позивачем, основна заборгованість відповідача за Договором становить 112 893,66 грн., що є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.
У даному випадку господарський суд зазначає, що саме позивачу належить виключне право самостійно визначати межі позовних вимог та суб'єктний склад відповідачів у справі, що узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства, який закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до зазначеної статті Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на викладене, за відсутності відзиву відповідача та за умови ненадання останнім будь - яких доказів, що впливають на вирішення спору по суті, а також за відсутності заперечень відповідача після отримання ухвали суду від 23.08.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/9080/24 як проти позову в цілому, так і проти наведених позивачем обставин оплати за Договором та її суми суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується сума основного боргу згідно Договору в розмірі 112 893,66 грн., однак, оскільки позивачем заявлено до стягнення боргу у сумі 112 881,16 грн. та виходячи з принципу диспозитивності, судом вирішується спір з урахуванням вимог про стягнення з відповідача основного боргу у сумі, заявленій позивачем, а саме у сумі 112 881,16 грн.
За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за надані послуги за Договором у сумі 112 881,16 грн. підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними та фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 5.9 Договору за кожен день прострочення оплати послуг з перевезення вантажу Замовник повинен сплатити Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент розрахунку суми пені, але в будь-якому разі не менше 30% вартості перевезення.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати наданих послуг за Договором позивачем нараховано згідно з пунктом 5.9 останнього та пред'явлено до стягнення пеню у сумі 12 401,51 грн. за період 12.02.2024 року - 03.07.2024 року, а також на підставі ст. 625 ЦК України 1323,12 грн. процентів річних та 1816,40 грн. втрат від інфляції за період 12.02.2024 року - 03.07.2024 року, які позивач просив стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних, судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом відповідно до приписів чинного законодавства, в межах визначеного позивачем періоду прострочення відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 12 401,51 грн., процентів річних в сумі 1 323,12 грн. та інфляційних витрат в сумі 1 816,40 грн. підлягають задоволенню у заявлених позивачем сумах.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТРАНС 2016» (вул. Банкова, 3, офіс 10, м. Київ, 01024; код ЄДРПОУ 40529616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОР ЛОГІСТИК» (вул. Героїв України, 94, офіс 118, м. Світловодськ, Олександрівський р-н, Кіровоградська обл., 27500; код ЄДРПОУ 44203156) 112 881,16 грн. (сто дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят одну грн. 16 коп.) основного боргу, 12 401,51 грн. (дванадцять тисяч чотириста одну грн. 51 коп.) пені, 1323,12 грн. (одну тисячу триста двадцять три грн. 12 коп.) процентів річних, 1816,40 грн. (одну тисячу вісімсот шістнадцять грн. 40 коп.) втрат від інфляції та 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.) судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 07 лютого 2025 року.
Суддя А.М.Селівон