11.02.2025
Провадження № 1-кп/337/137/2025
ЄУН №337/4651/24
11 лютого 2025 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Запоріжжя, громадянина України, який має середню освіту, одруженого, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , проходить військову службу за мобілізацією на посаді помічника гранатометника 2 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення 5 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», судимого 17.10.2024 року Запорізьким районним судом Запорізької області за ст. 402 ч. 4 КК України до 5 років позбавлення волі,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч.4 ст. 408 КК України,
встановив:
ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи її на посаді помічника гранатометника 2 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення 5 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у військовому званні «содат», 29 березня 2024 року, діючи в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, самовільно залишив місце служби, а саме: тимчасове розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка дислокувалась в АДРЕСА_2 , внаслідок чого свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не приймав та незаконно перебував за межами місця несення військової служби до 18 квітня 2024 року.
Крім кого ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи її на посаді помічника гранатометника 2 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення 5 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», 22 квітня 2024 року, діючи в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилення від проходження військової служби, в порушення статутних вимог, самовільно залишив місце служби, а саме: тимчасове розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка дислокувалась в АДРЕСА_2 , таким чином ухилився від військової служби.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав повністю. Визнав фактичні обставини викладені в обвинувальному акті та їх не оспорює. Суду пояснив, що він проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та у зв'язку із незадовільним моральним і психологічним станом у березні 2024 року самовільно залишив військову частині та потім повернувся у квітні, та через деякий час у квітні 2024 року пішов з військової частини додому і не повернувся. У скоєному розкаюється, просить призначити йому мінімальний строк покарання.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що він являється командиром роти де служить обвинувачений. ОСОБА_4 як військовозобов'язаний відмовлявся виконувати бойові завдання, самовільно залишив військову частину. Також він притягався до відповідальності за вживання алкоголю та наркотичних речовин. У березні 2024 року військова частина та рота де служить обвинувачений була у м. Оріхів на завданні і ОСОБА_4 був відсутній. У частині не було тільки хворих і тих, хто самовільно залишив частину. Причину відсутності обвинувачений не повідомив. Один раз при свідках ОСОБА_4 відмовлявся виконувати бойове завдання повідомивши, що краще він буде в СЗЧ (самовільне залишення частини). ОСОБА_4 неодноразово попереджували про кримінальну відповідальність за залишення частини. Відносно нього проводились службові розслідування. Також пояснив, що ОСОБА_4 на лікарську комісію не направлявся, та і при проходженні ВЛК особа все одно перебуває у військовій частині.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він є сержантом матеріального забезпечення майном військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 . Частина не мала постійного місця дислокації. Також пояснив, що у 2024 році ОСОБА_4 самовільно залишав частину, що виявлялося під час шикування у тимчасовому пункті дислокації. Його розшукували по телефону, за місцем проживання. Згодом обвинувачений добровільно повертався до частини. Як солдат, ОСОБА_4 був забезпечений усім необхідним. Військовослужбовцям не заборонялось ночувати вдома з поверненням до частини вранці. Свідок у березні - квітні 2024 року особисто намагався знайти ОСОБА_4 телефонуючи йому, але телефон був у зоні недосяжності, їздив за місцем проживання обвинуваченого, але там його не знайшли.
Провина ОСОБА_4 підтверджується наданими суду письмовими доказами, а саме:
-Матеріалами службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини помічником гранатометника 2-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного
призначення солдатом ОСОБА_4 з висновком затвердженим 25.05.2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відповідно до яких підтверджено факт самовільного залишення місця служби в умовах воєнного стану 29.03.2024 року, вважати підтвердженою вину солдата ОСОБА_4 щодо самовільного залишення місця служби в умовах воєнного стану;
-Матеріалами службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини помічником гранатометника 2-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного
призначення солдатом ОСОБА_4 з висновком затвердженим 25.05.2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, відповідно до яких вважати підтвердженим факт самовільного залишення місця служби в умовах воєнного стану 22.04.2024 року, вважати підтвердженою вину солдата ОСОБА_4 щодо самовільного залишення місця служби в умовах воєнного стану;
-Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за № 2128 від 27.05.2024 року про підсумки службового розслідування, відповідно до якого проведеним службовим розслідуванням встановлено, що командир 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного призначення капітан ОСОБА_6 рапортом доповів, що 22.04.2024 року о 12:00 під час контрольної перевірки особового складу на території пункту тимчасової дислокації було виявлено відсутність помічника гранатометника 2-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_4 , який самовільно залишив місце несення служби. Про своє місцезнаходження нікому не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідав. Вжиті заходи реагування позитивного результату не дали. Командир роти капітан ОСОБА_6 рапортом доповів, що станом на 26.05.2024 року не повернувся до розташування військової солдат ОСОБА_4 . Наказано вважати підтвердженим факт самовільного залишення місця служби, вчиненого в умовах воєнного стану, помічником гранатометника 2-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного призначення солдатом ОСОБА_4 , та вважати підтвердженою вину солдата ОСОБА_4 , щодо самовільного залишення місця служби, вчиненого в умовах воєнного стану;
-Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за № 2127 від 27.05.2024 року про підсумки службового розслідування, відповідно до якого проведеним службовим розслідуванням встановлено, що командир 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного призначення капітан ОСОБА_6 рапортом доповів, що 29.03.2024 року о 09:00 під час контрольної перевірки особового складу на території пункту тимчасової дислокації було виявлено відсутність помічника гранатометника 2-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_4 , який самовільно залишив місце несення служби. Про своє місцезнаходження нікому не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідав. Вжиті заходи реагування позитивного результату не дали. Командир роти капітан ОСОБА_6 рапортом доповів, що о 17:30 18.04.2024 року самостійно повернувся до пункту тимчасової дислокації підрозділу солдат ОСОБА_4 який самовільно залишив місце несення служби 29.03.2024 року. Наказано вважати підтвердженим факт самовільного залишення місця служби, вчиненого в умовах воєнного стану, помічником гранатометника 2-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 5-го батальйону оперативного призначення солдатом ОСОБА_4 , та вважати підтвердженою вину солдата ОСОБА_4 , щодо самовільного залишення місця служби, вчиненого в умовах воєнного стану.
Розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними, та в їх сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 .
Так будучи військовослужбовцем та погодившись беззаперечно дотримуватись Військової присяги, вимог статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов'язок, не допускати негідних вчинків, під час воєнного стану ОСОБА_4 ухилився від виконання обов'язків військової служби 29.03.2024 року самовільно залишивши місце служби на строк в понад три доби.
Крім того, про мету ухилення ОСОБА_4 від проходження військової служби свідчить те, що він 22.04.2024 року залишив місце несення служби, і самостійно не повернувся до місця несення служби, доки його не було затримано 04.07.2024 року. При цьому, безумовно маючи таку можливість, обвинувачений протягом цього часу не намагався зв'язатись із командуванням військової частини, повідомити про своє місце перебування чи зазначити про намір повернутись до військової служби через певний час. Вказані обставини свідчать про те, що самовільне ухилення обвинуваченого від військової служби було перервано саме у зв'язку із його затриманням, а не у зв'язку із його добровільним поверненням до військової служби, тобто протиправні дії ОСОБА_4 щодо дезертирства були припинені не з його волі.
При встановлених обставинах, оцінивши надані докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень в судовому засіданні доведена і наданих доказів достатньо для визнання його винуватим.
Дії ОСОБА_4 за епізодом від 29.03.2024 року суд кваліфікує за ч. 5 ст.407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, та за епізодом від 22.04.2024 року за ч. 4 ст.408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 є щире каяття.
Відповідно до ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.
Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, тому особі, яка вчинила протиправне діяння, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.
Призначаючи покарання ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відносяться до тяжких і особливо тяжких злочинів, форму вини та мотиви вчиненого, повне визнання своєї провини, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, особу винуватого, який був призваний за мобілізацією у березні 2022 року, перебуває у зареєстрованому шлюбі, має постійне місце проживання, відсутність даних про перебування на обліках в спеціальних медичних лікувальних закладах.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, не може бути застосовано до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, передбачене зокрема ст. 407, 408 КК України, так само до таких осіб не може бути застосовано положення ст. 75 КК України - звільнення від відбування покарання з випробуванням.
На підставі викладеного, суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства, з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі в мінімальних межах санкцій статей, що суд вважає необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Також, враховуючи вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 17.10.2024 року, суд застосовує положення ч. 4 ст. 70 КК України.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 цієї статті. Тому період попереднього ув'язнення обвинуваченого по дату набрання вироком суду законної сили включно необхідно зарахувати у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Відповідно до ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 05.07.2024 року, до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк тримання під вартою обчислюється з моменту фактичного затримання - з 04.07.2024 року, з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, яка обвинуваченим або іншим заставодавцем не внесена.
Так як матеріали кримінального провадження не містять даних, які б свідчили про відсутність або зміну ризиків, що виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, клопотань щодо зміни запобіжного заходу не надходило, то суд вважає, що такий запобіжний захід, до набрання вироком законної сили, є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Даних щодо наявності речових доказів, процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано. Цивільний позов не заявлявся.
Керуючись ст. 370, 371, 374 КПК України, суд, -
Визнати винуватим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні злочинів передбачених ч.5 ст. 407, ч.4 ст. 408 КК України і призначити покарання:
за ч.5 ст. 407 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі;
за ч.4 ст. 408 КК України у вигляді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяця.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю вироків, шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 17.10.2024 року, більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 1 (одного) місяця.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до дня набрання вироком законної сили.
Початок строку відбування призначеного покарання ОСОБА_4 обчислювати від дня його фактичного затримання - з 04.07.2024 року, зарахувавши в строк призначеного судом покарання строк попереднього ув'язнення обвинуваченого з 04.07.2024 року по дату набрання вироком суду законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1