Третій апеляційний адміністративний суд
04 лютого 2025 року Справа № 160/10459/24
судді Третього апеляційного адміністративного суду Дурасової Ю.В.
стосовно постанови Третього апеляційного адміністративного суду у справі №160/10459/24
за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 року (головуючий суддя Юрков Е.В.)
в адміністративній справі №160/10459/24 за позовом Круглової Марії Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Користуючись правом на окрему думку, наданим частиною 3 ст. 34 КАС України, вважаю за необхідне висловити наступні думки щодо постанови Третього апеляційного адміністративного суду у даній справі.
На мою думку, за наслідками розгляду апеляційної скарги у справі №160/10459/24, були підстави для залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Вважаю, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про:
визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, та обґрунтовано
зобов'язав відповідача оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992№2503-ХІІ.
Виклад обставин справи:
Позивачка ОСОБА_2 є матір'ю неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її законним представником до досягнення 18 років.
По досягненню ОСОБА_3 16-річного віку, ОСОБА_2 06.04.2024 року звернулась із заявою до Нікопольського відділу №16 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Відповідачем відмовлено в оформленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки, посилаючись на те, що в семи річному віці ОСОБА_1 , було видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , видано 01.11.2017, органом - 1233, терміном дії до 01.11.2021. Під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі № 20070705-02582.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992№2503-ХІІ. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відмова у оформленні паспорта у формі книжечки обумовлена не відсутністю заяви-анкети встановленого Порядком зразку, а відсутністю підстав для оформлення паспорта у формі книжечки, а саме рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у семирічному віці була документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим 01.11.2017, органом - 1233, терміном дії до 01.11.2021. Під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі №20070705-02582, що не дозволяє видати паспорт у формі книжечки.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2025 року у справі рішення суду першої інстанції - скасовано та відмовлено в задоволенні позову.
Свою позицію суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що персональні дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (в її семирічному віці) вже були внесені до ЄДДР за згодою її матері (законного представника) та присвоєно унікальний номер запису в реєстрі при оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , видано 01.11.2017, органом - 1233, терміном дії до 01.11.2021, тому відповідачем не порушено ЗУ «Про захист персональних даних».
Вважаю, що скасування рішення суду першої інстанції та відмова у задоволенні позову, призвело до порушення ряду норм законодавства України, а саме:
- ст. 3, 8, ст. 32 Конституції України;
- ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
На мою думку, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17 наявні підстави для залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо громадянин, через свої особисті переконання, хоче отримати паспорт у вигляді книжечки, то відмова у видачі йому такого паспорта є порушенням права громадянина на свободу вибору.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17, вказано, що із зазначених конституційних норм, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Водночас, суд апеляційної інстанції не надав оцінку зазначеному з позиції верховенства права та конституційних норм.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Отже, вказаною конституційною нормою не допускається збирання інформації про особу без згоди особи.
На мою думку, отримання дитиною у семи річному віці (за заявою матері) паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим 01.11.2017, органом - 1233, що діяв терміном до 01.11.2021 та присвоєння в той час унікального номеру не встановлює, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час дала таку згоду на обробку її персональних даних.
Водночас, слід зважити на те, що станом на час звернення до відповідача з заявою про видачу паспорту в формі книжечки неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла 16-ти літнього віку, та може самостійно, без матері (законного представника) приймати такі рішення, як надання згоди на обробку своїх персональних даних.
Отже, на даний час, неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не дала згоду на обробку своїх персональних даних.
При цьому, бажання неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримати паспорт громадянина України в формі книжечки ніяким чином не може вплинути на національну безпеку України, економічний добробут України, не порушує прав інших людей, також це питання не має переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, тому не задоволення такої вимоги позивачки як видача паспорту в формі книжечки є протиправним та свідчить про не дотримання судом принципу пропорційності, що визначений пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України.
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 року N 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частині 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо.
Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.
Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя.
Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Оскільки вимога неповнолітньо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про видачу їй паспорту України в формі книжечки не містить будь-якої загрози національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Зокрема, такий висновок був висвітлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17.
Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
За викладеними підставами Велика Палата Верховного Суду вказала на протиправність дій територіального органу ДМС з відмови у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України, на якій діяло два нормативних акта:
Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі.
При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Оскільки дії відповідача розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 року N475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07.08.1996 року (Reports 1996)).
Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа N 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява N 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява N 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Вважаю, що з урахуванням вищезазначених норм права та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 від 19.09.2018 року наявні підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Суддя Ю. В. Дурасова