10 лютого 2025 року справа № 580/7460/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Руденко А.В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу №580/7460/24 за позовом ОСОБА_1 в особі представника Дзундзи Юрія Романовича до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
встановив:
29.07.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2023 по 28.06.2024 виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 п №100 та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2023 по 28.06.2024 у сумі 197 733,90 грн.
Обгрунтовуючи позовну заяву позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 по 29.12.2023 був звільнений у запас з лав Збройних Сил України за станом здоров'я. Як у подальшому було встановлено, йому при звільненні протиправно не було виплачено грошове забезпечення у повному обсязі. Під час розгляду Черкаським окружним адміністративним судом справи №580/5977/24 відповідачем було виплачено грошове забезпечення при звільненні 27.06.2024 у розмірі 21 034,41 грн та 28.06.2024 - 7 253,24 грн. Позивач стверджує. Що відповідач вчиняв умисні дії щодо невиплати грошового забезпечення, а тому на підставі ст. 117 КЗпП України просить стягнути середній заробіток по день фактичного розрахунку із розрахунку середнього заробітку за листопад 2023 року у сумі 22091,10 грн та за грудень 2023 року у сумі 44 182,20 грн. Виходячи із середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу 1 086, 45 грн, середній заробіток за 182 календарних днів складає 197 733,90 грн.
Відповідач проти позову заперечив. У відзиві позовну заяву, наданому до суду 02.09.2024, зазначив, що ключовою умовою виплати середнього заробітку за час затримки згідно статті 117 КЗпП України є наявність вини роботодавця у невиплаті належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Про наявність невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік військовій частині НОМЕР_1 стало відомо зі звернення позивача до Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/5977/24 лише 14.06.2024. Згідно рапорту начальника відділення персоналу та стройового штабу військової частини НОМЕР_1 (вх. №5374 від 29.08.2024) та Довідки проходження військової служби (вх. 5406 від 29.08.2024) за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач не звертався безпосередньо до військової частини НОМЕР_1 з вимогою виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки. В наказі №76 (про виключення з попередньої частини), який враховувався при обрахуванні вислуги років, також не було зазначено про наявність у позивача невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік. З урахуванням того, що позивач контракт не підписував і відноситься до сержантського складу, його особова справа у військовій частині стосовно нього не заводилась. Таким чином військова частина НОМЕР_1 не знала і не могла знати про наявність у позивача невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік до моменту його звернення з вимогою до суду, що виключає вину військової частини як ключової умови виплати середнього заробітку за час затримки.
Стосовно грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, то військовою частиною НОМЕР_2 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 29.08.2023, але на момент його звільнення з військової частини НОМЕР_1 не було виділено цільових асигнувань на виплату компенсації відпусток військовослужбовцям. Які отримали статус учасника бойових дій, тому здійснити таку виплату одразу після звільнення позивача не було можливості. Отже вина військової частини також відсутня.
Також позивачем помилково враховано для обчислення середнього заробітку грошове забезпечення за листопад та грудень 2023 року. Позивач був звільнений з військової служби 28.12.2023, тому два останні календарні місяці перед звільненням є жовтень та листопад 2023 року.
Також грошове забезпечення за жовтень становило 22 091,10 грн, за листопад 2023 - 22 091,10 грн. звертає увагу, що у грудні 2023 позивачу виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, яка є одноразовою виплатою і не включається у розрахунок.
Щодо періоду виплат, то відповідачу стало відомо про вимоги позивача 15.06.2024 при його зверненні до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, а отже період, за який підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні слід рахувати з 15.06.2023. Посилається на позицію Верховного Суду, вказану у постанові від 27.01.2020 у справі №682/3060/16-ц.
Також звертає увагу, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан та визначено пріоритетні напрямки, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Враховуючи Указ №64/2022, військова частина НОМЕР_1 як частина Збройних Сил України першочерговим пріоритетним напрямком має фінансування потреб, безпосередньо пов'язаних з захистом безпеки населення та інтересів держави. Тому в рамках виділених цільових призначень спрямовує всі кошти на оперативні потреби частини та забезпечення необхідним спорядженням особового складу.
Ухвалою суду від 19.08.2024 позовна заява прийнята до розгляду. Відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
З'ясувавши доводи сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач у справі ОСОБА_1 був мобілізований 25.02.2022.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 16.03.2023 №76 старшину 1 статті ОСОБА_1 16.03.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_5 та всіх видів забезпечення.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2023 №35 сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду старшого стрільця 2 відділення охорони 1 взводу охорони роти військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2023 №331 позивача звільнено з військової служби у відставку на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я та виплачено грошове забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2024 №178 внесено зміни до наказу від 29.12.2023 №331 щодо нарахування і виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2022 рік (25 діб) та додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік.
Згідно довідки відповідача від 27.08.2024 №1839/3527 позивачу здійснено виплату компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2022 рік (25 діб) у сумі 21 034,41 грн - 27.06.2024 та компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік у сумі 7 253,24 грн - 28.06.2024.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже у разі порушення строків розрахунку при звільненні з військової служби підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України.
Водночас як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Судом встановлено, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з невиплатою позивачеві компенсації за частину невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік.
Судом встановлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 16.03.2023 №76 старшину 1 статті ОСОБА_1 16.03.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_5 та всіх видів забезпечення та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2023 №35 сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду старшого стрільця 2 відділення охорони 1 взводу охорони роти військової частини НОМЕР_1 .
Як вбачається зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 16.03.2023 №76позивачу надавалась щорічна відпустка за 2023 рік, інформація про невикористану відпустку за 2022 рік відсутня.
В свою чергу у рапорті позивача від 14.12.2023 про звільнення з військової служби про нарахування компенсації за невикористану відпустку позивач не зазначив, доказів звернення до позивача із заявою про виплату компенсації за невикористану відпустку за 2022 рік до суду не надав.
Як вбачається з системи «Діловодство» позивач 14.06.2024 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік та щорічної основної відпустки за 2022 рік.
Після звернення позивача до суду наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2024 №178 внесено зміни до наказу від 29.12.2023 №331 щодо нарахування і виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2022 рік (25 діб) та додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік та згідно довідки відповідача від 27.08.2024 №1839/3527 позивачу здійснено виплату компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2022 рік (25 діб) у сумі 21 034,41 грн - 27.06.2024 та компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік у сумі 7 253,24 грн - 28.06.2024.
Щодо невиплати компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023 рік, то відповідач не заперечує, що позивач мав право на таку компенсацію, проте посилається на відсутність фінансування для такої виплати щодо тих учасників бойових дій, які отримали такий статус у 2023 році.
Проте відсутність фінансування не є поважною причиною невиплати, а тому доводи відповідача в цій частині є необгрунтованими.
Отже періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належної позивачеві компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій є 30.12.2023 по проміжок часу з 23.03.2018 (з дня, наступного за днем виключення із списків військової частини) по 28.60.2024, тому відповідач зобов'язаний сплатити за вказаний період середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
За наявності факту невиплати компенсації відпустки як учаснику бойових дій та обставина, що відповідачу стало відомо про право позивача на отримання компенсації за щорічну відпустку за 2022 рік не впливає на строк, протягом якого відповідач не виплатив позивачу всі належні суми.
Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 560/11111/22 зазначив, що передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні [зокрема суд], визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.
Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року № 260/2583/21 вказав, що сума середнього заробітку, зокрема, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) яка підлягатиме стягненню, має визначатися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд першої інстанції має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України).
Отже суд зобов'язаний визначити суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно абзацу пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивач звільнений з військової служби 29.12.2023, отже останніми місяцями служби є жовтень та листопад 2023 року.
З картки особового рахунку позивача за період з березня 2023 по грудень 2023 вбачається, що розмір грошового забезпечення у жовтні 2023 склав 21 759,73 грн, та у листопаді 2023 - 21 759, 73 грн. , всього за два місяці - 43 519,46 грн.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 713,43 грн (43 519,46) /61.
Період прострочення з 29.12.2023 по 28.06.2023 становить 182 дні.
Середній заробіток за 182 дні становить 129 844,26 грн (713,43 грн х 182 дні) та підлягає стягненню з відповідача.
Надавши оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обгрунтованими і підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_7 ) середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні в сумі 129 844 (сто двадцять дев'ять вісімсот сорок чотири) гривні 26 копійок.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Повний текст рішення складений 10 лютого 2025 року.
Суддя Алла РУДЕНКО