07 лютого 2025 року Київ справа №320/25442/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області в особі Оболонського відділу про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області в особі Оболонського відділу, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області в особі Оболонського відділу у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ, за зразком бланку паспорт громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 р. № 353;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області в особі Оболонського відділу оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ, за зразком бланку паспорт громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 р. № 353.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем необґрунтовано відмовлено неповнолітньому ОСОБА_2 у видачі паспорта у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 (суддя Шевченко А.В.) відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду, у зв'язку з перебуванням судді Шевченко А.В. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, проведено повторний автоматизований розподіл справи № 320/25442/23. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею, який буде розглядати адміністративну справу № 320/25442/23, визначено Басая О.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 справу прийнято до провадження суддею Басаєм О.В. та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у сторін.
18.04.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з 01.11.2016 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 745 від 26.10.2016 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 26.03.2015", якою затверджено новий зразок паспорта громадянина України у формі картки та приведено у відповідність до законодавства Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України. З прийняттям цього акта органи ДМС зобов'язані забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України відповідно до вимог чинного законодавства, а саме здійснювати видачу паспортів виключно у вигляді картки.
Представником позивача до суду надано відповідь на відзив, в якій він з аргументами, наведеними у відзиві, не погоджується, наполягає на задоволенні позовних вимог.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що слідує зі свідоцтва про народження від 07.06.2007 серія НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції м. Києва, про що складений актовий запис про народження № 885.
Згідно з відомостями зазначеного свідоцтва ОСОБА_3 (громадянин України) та ОСОБА_1 (громадянка України) є батьками ОСОБА_2 .
Матеріали справи свідчать, що 19.06.2023 ОСОБА_2 разом із законними представником ОСОБА_1 звернулись до Оболонського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із письмовою заявою щодо оформлення паспорту у формі книжечки, передбаченій Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.
Заява була мотивована тим, що ОСОБА_2 виповнилося 16 років і він має право отримати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки із посиланням на висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.
Листом від 27.06.2023 № О-65/6/8029-23/8029.13/48-23 відповідач відмовив у видачі паспорту у формі книжечки. В обґрунтування вказаної відмови відповідачем зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" затверджений зразок бланка, його технічний опис, порядок подання заяв, організація його видачі, дії працівників під час прийому заяв, оформлення та видачі паспорта. Зазначено, що видача документу, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) не можлива без обробки персональних даних особи, а єдиний державний демографічний реєстр ведеться з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних", оформлені засобами Єдиного державного демографічного реєстру документи забезпечують більш надійний ступінь захисту від втручання, пошкодження чи втрати інформації у порівнянні з документами на паперових носіях.
Не погоджуючись із відмовою відповідача видати паспорт у формі книжечки ОСОБА_2 законний представник ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Як свідчать наявні у справі матеріали, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення та видачі паспорта громадянина України на паперовому носії у формі, затвердженій Постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992, за заявою, поданою у період після 01.11.2016.
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Правові й організаційні засади створення та функціонування ЄДДР та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон від 20.11.2012 № 5492-VI) (у редакції, чинній на дату звернення позивача про отримання паспорта громадянина України для його неповнолітньої дитини).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону від 20.11.2012 № 5492-VI, документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно з частинами 1, 2, 4 і 5 статті 14 цього Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною першою статті 21 Закону від 20.11.2012 № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону від 20.11.2012 № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Згідно з підпунктами 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 № 302 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 745) (надалі - Постанова від 25.03.2015 № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
Пунктом 2 вказаної Постанови від 25.03.2015 № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року;
- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Згідно з пунктом 3 постанови від 25.03.2015 № 302 до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.
Виходячи з вказаних норм, рішення відповідача про відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідало Закону України № 5492-VI.
При цьому позовні вимоги обґрунтовані, серед іншого тим, що будь-яке примушування до обробки персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки, на думку позивача, є порушенням конституційних прав, норм Закону України "Про захист персональних даних", ст. 8 Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод" та порушенням вимог ст. 3 Конвенції "Про права дитини".
З цього приводу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону № 2297-VI).
Частинами п'ятою та шостою статті 6 Закону № 2297-VI визначено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас законодавством в спірних правовідносинах не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неналежну якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Також реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Отже, норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII звужують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки за відсутності безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у старій формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, а відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
У зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд дійшов висновку, що дана справа повністю підпадає під ознаки типової справи.
В силу припису частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, при вирішенні спору Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 № 1474-VIII, яким було внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
В контексті наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки за заявою позивача відповідач мав врахувати таке.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною відмови Оболонського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, оформленої листом від 27.06.2023 № О-65/6/8029-23/8029.13/48-23, у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII та зобов'язання Оболонського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем не надано суду доказів правомірності оскаржуваної відмови ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, у зв'язку із досягненням 16-річного віку.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У той же час згідно з положеннями пункту 14 частини другої статті 3, пункту 7 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" позивач як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Оболонського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, оформлену листом від 27.06.2023 № О-65/6/8029-23/8029.13/48-23, у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.
Зобов'язати Оболонський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: м. Київ, вул. Автозаводська, буд. № 25-А) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.