07 лютого 2025 року №640/9473/20
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лиска І.Г., суддів: Донець В.А., Марич Є.В., розглянувши в м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Рибопромислової асоціації «Хаджибейський лиман» до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи: Державне агентство меліорації та рибного господарства України про оскарження нормативно-правового акту та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Рибопромислова асоціація «Хаджибейський лиман» з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:
- зобов?язати відповідача внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 р. №125 «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів», доповнити пункт 4 частиною 2 і викласти в наступній редакції:
« 4. Плата не справляється із суб'єктів рибного господарства, які здійснюють вилов водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, з метою з'ясування їх санітарно-епідеміологічного стану, контрольний вилов водних біоресурсів для визначення їх стану та запасів, якщо це не пов'язане з отриманням прибутку; спеціальних господарств, що займаються розведенням та вирощуванням рибних та інших водних живих ресурсів переданих їм у користування водних об'єктах.»
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2020 позовну заяву залишено без руху. Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/9473/20 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Постанова Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 р. №125 «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів» прийнята з недотриманням норм статті 22 Конституції України, статті 7 Закону України «Про тваринний світ» та статті 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».
Відповідач подав відзив, в якому зазначив, що зазначена Постанова прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, та зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, де наголосив, що рішенням Кабінету Міністрів України № 125 від 12 лютого 2020 р. «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів і розмірів плати за їх використання» значно погіршені майнові інтереси рибогосподарських підприємств, які діють в Режимі СТРГ і крім спеціального використання водних живих ресурсів займаються ще й їх розведенням та вирощуванням, на що витрачають значні кошти щорічно, оскільки Порядком тепер передбачено справляння ними плати за спеціальне використання водних ресурсів. Таким чином позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 10.02.2021 клопотання Кабінету Міністрів України про здійснення публікації оголошення задоволено.
Від третьої особи надійшли пояснення, у яких остання підтримала позицію відповідача та зазначила, що третя особа у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
28 лютого 2023 року від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/19485/22 на виконання Закону України № 2825-IX від 13 грудня 2022 р. «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
28 лютого 2023 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями дану справу передано на розгляд судді Лиска І.Г.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №640/9473/20, вирішено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 клопотання Кабінету Міністрів України про здійснення публікації оголошення задоволено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 клопотання третьої особи задоволено. Замінено в даній справі назву третьої особи - Державне агентство рибного господарства України на Державне агентство меліорації та рибного господарства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 у задоволенні клопотання представника Рибопромислової Асоціації «Хаджибейський лиман» про зміну підстав позову у справі №640/9473/20 відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у задоволенні клопотання представника позивача про зміну предмету позову відмовлено.
Позивачем 26.06.2024 подано до суду заяву в якій останній просив розгляд справи здійснювати без участі представника позивача, за наявними в матеріалах справи документами.
Протокольною ухвалою суду від 10.09.2024, закрито підготовче провадження в адміністративній справі №640/9473/20 та призначено колегіальний розгляд справи по суті.
Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та відмовлено в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Рішенням Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 р. №125, прийнято Постанову «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів і розмірів плати за їх використання». Згідно переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. №449 "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і розмірів збору за спеціальне використання" (Офіційний вісник України, 1998 р., №14, ст. 531).
На думку Позивача, приводом для оскарження цього нормативно-правового акту слугує той факт, що він є протиправним, антиконституційним та таким, що значно погіршує майнові права.
Так, пунктом 1 Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 р. №125 передбачено, що цей Порядок визначає процедуру справляння суб'єктами рибного господарства плати за спеціальне використання водних біоресурсів, що є державною власністю. В той же час, у п. 4 названого Порядку визначено: 4. Плата не справляється із суб'єктів рибного господарства, які здійснюють вилов водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, з метою з'ясування їх санітарно-епідеміологічного стану, контрольний вилов водних біоресурсів для визначення їх стану та запасів, якщо це не пов'язане з отриманням прибутку.
При цьому, вказаним нормативно-правовим актом скасованою Постанову Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 44 «Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і розмірів збору за спеціальне використання», у п. 4 якого визначалось: « 4. Збір за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів не справляється з:
користувачів, які використовують рибні та інші водні живі ресурси для подальшого відтворення, в тому числі штучного, інтродукції, акліматизації та реакліматизації, а також тих, що здійснюють вилучення рибних та інших водних живих ресурсів під час проведення науково-дослідних, контрольних, меліоративних та інших ловів, пов'язаних природоохоронною діяльністю та поліпшенням довкілля, а також ловів, пов'язаних з проведенням дослідно-конструкторських робіт із створення нових конструкцій знарядь лову;
спеціальних господарств, що займаються розведенням та вирошуванням рибних та інших водних живих ресурсів у переданих їм у користування водних об'єктах.
Позивач зазначає що, безпідставно та незаконно виключено частину 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. №449 «Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і розмірів збору за спеціальне використання»", якою передбачалось, що рибогосподарські підприємства, котрі займаються розведенням та вирощуванням рибних та інших водних живих ресурсів, тобто витрачають на це значні кошти і трудові затрати не повинні були справляти такий збір.
Протиріччя нового нормативно-правового акту є в тому, що рибні ресурси добуті рибогосподарськими підприємствами діючих в режимі СТРГ- є власністю цих підприємств, а не держави.
Вказані умови визначені у ч. 1 ст. 7 Закону України «Про тваринний світ», - об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб.
Відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», суб'єкти рибного господарства мають право на власність на водні біоресурси, добуті у порядку, встановленому законом, а також на доходи від їх реалізації.
Як витікає із умов ч.ч. 1, 3, 4 ст. 4 Закону у країни «Про власність», власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, держава безпосередньо не втручається господарську діяльність суб'єктів права власності.
Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності, результати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором, юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (ст. 6 Закону).
Вважаючи Постанову Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 р. №125 «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів» протиправною та такою, що значно погіршує майнові права, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України визначено, шо Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді Украйни у межах, передбачених цією Конституцією.
В силу частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Статтею 116 Конституції України визначено повноваження Кабінету Міністрів України, зокрема:
забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
- здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України визначено повноваження Кабінету Міністрів України», зокрема:
-у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, зокрема, забезпечує здійснення регуляторної політики у сфері господарської діяльності; забезпечує здійснення державної політики у сферах трудових відносин, зайнятості населення трудової міграції, оплати та охорони праці, розроблення та виконання відповідних державних програм;
-у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, зокрема, здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів; забезпечує проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» державне управління та регулювання у галузі рибного господарства здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, шо забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, центральний орган виконавчої влади, шо реалізує державну політику у сфері рибного господарства, та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» до повноважень Кабінету Міністрів України у галузі рибного господарства належать, зокрема: забезпечення здійснення державної політики у галузі рибного господарства визначеної Верховною Радою України; розроблення та виконання загальнодержавних програм охорони, використання і відтворення водних біоресурсів; організація зовнішньоекономічних зв'язків і міжнародного співробітництва у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів; здійснення інших повноважень відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади, до повноважень якого віднесено здійснення державної політики у галузі рибного господарства.
Відповідно частини першої статті 11 Закону України «Про тваринний світ» державне управління та регулювання у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюють Кабінет Міністрів України. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, уповноважені центральні органи виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, до яких належать центральний орган виконавчої влади, шо забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, шо реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, центральний орган виконавчої влади, шо реалізує державну політику у сфері рибного господарства, інші уповноважені органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про тваринний світ» до повноважень Кабінету Міністрів України у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить, зокрема:
забезпечення державного регулювання і контролю у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;
здійснення управління об'єктами тваринного світу державної власності відповідно до закону;
розроблення та здійснення загальнодержавних програм у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;
затвердження порядку встановлення екологічних нормативів, лімітів та видачі відповідних дозволів чи інших документів на право використання об'єктів тваринного світу як природного ресурсу загальнодержавного значення.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про тваринний світ» передбачено, шо за спеціальне використання об'єктів тваринного світу справляється збір.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про тваринний світ» збір справляється за такі види спеціального використання об'єктів тваринного світу:
мисливство;
рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин, використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності;
добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі;
використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях у разі їх вилучення з природного середовища з метою отримання прибутку.
Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону України «Про тваринний світ» порядок справляння і розміри збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Проект постанови розроблено відповідно до статей 64, 66 Бюджетного кодексу України, статті 18 Закону України «Про тваринний світ», статті 35 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» та з урахуванням аудиторського звіту за результатами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм Державним агентством рибного господарства України за період 2014-2016 років та січня-вересня 2017 року Державної аудиторської служби України від 22.12.2017 №07-21/8.
На момент прийняття оскаржуваної Постанови діяв Порядок справляння збору за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 449.
Розроблення проекту постанови спричинено тим, що постанова не відповідає:
статті 64 Бюджетного кодексу України, якою визначено, що плата за використання інших природних ресурсів зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;
статті 66 Бюджетного кодексу України, якою встановлено, що плата за використання інших природних ресурсів зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та
охорону водних біоресурсів» в частині термнінології.
Крім того, розміри плати за спеціальне використання водних біоресурсів востаннє переглядалися у 2011 році, у зв'язку з чим вони потребують перегляду з урахуванням індексу цін виробників України з травня 2011 року та прогнозного 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Таким чином, відповідно до положень Конституції України, Законів України «Про Кабінет Міністрів України» «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», «Про тваринний світ» Кабінет Міністрів України наділений виключними повноваженнями встановлювати (затверджувати) порядок справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів і розмірів плати за їх використання.
Щодо відсутності порушеного права позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Отже, з наведеної норми Конституції України вбачається, що судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто наявність юридичного спору.
У свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов?язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.
При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб?єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об?єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов?язки у сфері публічно-правових відносин.
Між іншим, ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункту 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення суб?єкта владних повноважень надано особі свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.
Водночас позивачем не наведено доказів та фактів, що підтвердили б, що відбулось дійсне порушення прав Позивача. Відтак, прийнята Постанова ніяким чином не порушує права Позивача. Таким чином, жодних негативних наслідків прийняття Постанови від 12.02.2020 № 125 «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів і розмірів плати за їх використання» для Позивача не створює.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про тваринний світ» об?єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб.
Згідно частини другої статті 7 Закону України «Про тваринний світ» законність набуття у приватну власність об?єктів тваринного світу (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують законність вилучення цих об?єктів з природного середовища, ввезення в Україну з інших країн, факту купівлі, обміну, отримання у спадок тошо, які видаються в установленому законодавством порядку.
Право приватної власності, підстави набуття, використання та розпорядження регулюється положеннями Цивільного кодексу України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року №125 «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів і розмірів плати за їх використання» визначає процедуру справляння суб?єктами рибного господарства плати за спеціальне використання водних біоресурсів, що є державною власністю.
Вищезазначена постанова прийнята відповідно до Законів України «Про тваринний світ», «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» не містить положень, які б регулювали, встановлювали чи обмежували право приватної власності.
3 огляду на вищезазначене, доводи Позивача про порушення права приватної власності не відповідає положенням законодавства України, є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо позовних вимог Позивача про внесення змін в Постанову Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року №125 «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів і розмірів плати за їх використання», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про тваринний світ» збір справляється за такі види спеціального використання об?єктів тваринного світу, зокрема, використання об?єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях у разі їх вилучення з природного середовища з метою отримання прибутку.
Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону України «Про тваринний світ» спеціальне використання об?єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях (якщо це не пов?язане з отриманням прибутку), з метою відтворення тваринного світу, порятунку диких тварин, які зазнають лиха, регулювання чисельностів інтересах охорони здоров?я населення і відвернення заподіяння шкоди природному середовищу,господарській та іншій діяльності, а також регулювання чисельності хижих і шкідливих тварин у порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється без справляння збору.
Отже, Законом України «Про тваринний світ» визначено підставу за якою, суб?єкти рибного господарства спеціальне використання об?єктів тваринного світу здійснюється без справляння збору.
Частиною першою статті 84 Цивільного кодексу України визначено, що товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Відповідно до статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Згідно частини першої статті 118 Господарського кодексу України об?єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Частиною другою статті 120 Господарського кодексу України визначено що, асоціація договірне об?єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об?єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об?єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Відповідно до пункту 2.1 Статуту Позивача Асоціація є господарською асоціацією.
Пунктом 2.3 Статуту Позивача визначено, що Асоціація є договірним господарським об?єднанням, що утримується, зокрема, за рахунок прибутків отриманих від реалізації продукції, робіт, послуг, та здійснює комерційну діяльність.
Відповідно до пунктів 6.2, розділу 14 Статуту Позивача та інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, учасниками (засновниками) Асоціації є 10 підприємств, а саме: ТОВ «ВІДРОДЖЕННЯ» ТОВ «БОРА», ТОВ «ПАЛІЙОВЕ», МАЛЕ ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «СТІМУЛ», ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «БЛАКИТНА ХВИЛЯ-ЮЛ», ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЦИРКОН-Т», ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «МРІЯ-ОВ», ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЧОРНОМОРЕЦЬ-ОВ», ТОВ «АКВАФАРМІНГ ОДЕСА».
Відповідно до положень законодавства України. Статуту Позивач (Асоціації), інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Позивач (Асоціація) та її учасники (засновники) створені з метою отримання прибутку.
Однак, відповідно до положень статті 18 Закону України «Про тваринний світ» суб?єкти рибного господарства можуть бути звільнені від сплати збору (плати) за спеціальне використання водних біоресурсів, якщо їхня діяльність непов'язана з отриманням прибутку.
Таким чином, позовні вимоги Позивача щодо внесення змін в Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів і розмірів плати за їх використання затверджений постановою Кабінет Міністрів України від 12 лютого 2020 року № 125 не відповідає положенням законодавства України, є необґрунтованими та безпідставними.
Крім того, колегія суддів хоче зазначити, що згідно з частинами першою, четвертою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до статті 51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем'єр-міністр України, рішення вважається прийнятим. Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Визначення нормативно-правового акту міститься у пункті 18 частини першої статті 4 КАС України та означає акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості: 1) приймаються як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; 2) містять загальнообов'язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; 3) розраховані на невизначене коло осіб та багаторазове застосування.
Обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, для цілей їх застосування та оскарження, є створення ними юридичних (негативних) наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Позивач звернувся з позовом, щодо прийняття рішення на його користь щодо внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 р. №125 Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів».
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, зокрема, органів виконавчої влади, регламентовано положеннями статті 264 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Відповідно до частини третьої статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Тобто суб'єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.
Підсумовуючи вищенаведені узагальнення, колегія судів підкреслює, що до суду може бути оскаржений певний акт суб'єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.
Оскаржувана постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ № 1347 від 22.12.2023 станом на момент прийняття рішення у справі.
З наведеного можна зробити висновок, що оскаржуваний акт, який на момент прийняття судового рішення у судовій справі, вже був нечинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є нечиним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №640/10978/19, від 23.03.2023 у справі № № 640/6699/20.
Отже, з урахуванням того, що оскаржувана постанова втратила чинність, то на момент прийняття рішення судом, предмет спору у межах спірних правовідносин відсутній, що виключає можливість задоволення позовних вимог Позивача.
Колегія суддів, враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України, відповідно до п. 58 якого суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.
Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
У задоволенні позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Лиска І.Г.
Судді: Донець В.А.
Марич Є.В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 07 лютого 2025 р.