м. Вінниця
06 лютого 2025 р. Справа № 120/14919/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.08.2023 по 30.10.2024.
Відтак, з метою зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 24.08.2023 по 30.10.2024 у розмірі грошового забезпечення за шість місяців, позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 12.11.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суд установив строк сторонам для подання заяв по суті.
Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті позову відповідач вказав, що положення КЗпП України не поширюються на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України.
Відповідач вважає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Також відповідач вказує, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про стягнення сум невиплачених складових заробітної плати.
В своїх доводах позивач покликається на рішення ЄС у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року зазначивши, що компенсація затримки виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати.
Відповідач надав суду довідку про отримане позивачем грошове забезпечення за два місяці останніх перед звільненням (виключення із списків особового складу).
Також, відповідач вказав, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває справа №120/10884/24, у якій судом вже розглядаються позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні в період з 24.08.2023 та в межах шестимісячного строку. Фактично спірні правовідносини по даній справі у визначеному законодавством порядку судового розгляду будуть вирішені під час розгляду в судах справи №120/10884/24, а тому правових підстав для повторного звернення до суду з тих же самих підстав у позивача не було, відтак, його вимоги, на думку відповідача, є необгрунтованими, а позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії (фахівця зв'язку) групи зв'язку та автоматизованих систем управління відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) військової частини НОМЕР_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (про особовий склад) від 23.08.2023 № 525 - ОС позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23.08.2023 (а.с. 9).
Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2024 у справі №120/18306/23, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного судового рішення відповідач 30.10.2024 виплатив позивачу кошти в сумі 258822,62 грн (а.с. 14).
З огляду на те, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 30.10.2024, то останній вважає, що є правові підстави для застосування положень ст. 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Така ж правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформована у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Отже, доводи відповідача з приводу відсутності підстав для застосування положень трудового законодавства у спірних правовідносин, суд відхиляє як такі, що є необгрунтованими, оскільки згідно із рішенням Конституційного Суду України та висновків Верховного Суду, норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню за умови неврегульованих питань спеціальним законодавством.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З приводу того, що компенсація затримки виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати про що, на думку відповідача, вказав Європейський Суд у рішенні «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року, то суд такі доводи вважає помилковими з огляду на таке.
ЄСПЛ, аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Waiteand Kennedy v. Germany», заява № 26083/94, п. 54).
Отже, у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Також аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Досліджуючи питання наявності підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні, суд застосовує висновки Верховного Суду, який у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX, і підлягала застосуванню.
Відтак, у спірний період з 24.08.2023 по 30.10.2024 застосовується норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач зі служби звільнений та виключений із списків особового складу військової частини наказом № 525 - ОС з 23.08.2023 (а.с. 9).
Після звільнення позивач звернувся у суд з приводу недоплачених коштів по грошовому забезпеченню.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.04.2024 у справі №120/18306/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
На виконання вказаного судового рішення відповідач 30.10.2024 виплатив позивачу кошти в сумі 258822,62 грн (а.с. 14).
Отже, матеріалами справи підтверджується доводи позивача про порушене його право на виплату його грошового забезпечення в належному розмірі, а відтак у цьому випадку підлягають застосуванню положень ст 117 КЗпП України.
В контексті цього, суд вважає доцільним застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду 26 червня 2019 року у постанові у справі №761/9584/15-ц, у якій констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Застосовуючи статтю 117 КЗпП України, суд вказує, що цією нормою обумовлений максимальний період шість місяців, що становить 183 календарних дні.
Згідно з довідкою-розрахунком відповідача від 15.01.2025 середній заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (червень - липень 2023) становив 24801,00 (помісячно). Середньоденний заробіток позивача становить 813,15 грн.
Заперечень з приводу визначених сум грошового забезпечення позивач не надавав.
Відповідно суд установив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців в цьому разі становить 148806,45 грн (813,15 грн х 183 календарний день).
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 у подібних правовідносинах Верховний Суд виснував, що з 19 липня 2022 року спірні питання щодо стягнення середнього заробітку регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
З урахуванням наведеного вище суд робить висновок про відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробутку за час затримки розрахунку за шість місяців за період з 24.08.2023 по 30.10.2024.
Вирішуючи спір, з урахуванням заявлених вимог, які полягають у зобов'язанні відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що правильним способом захисту є стягнення з Військової частини на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців у сумі 148806,45 грн.
Такий спосіб захисту відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, які суд застосовує в межах цієї справи, та полягає в ефективності, що в разі невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо посилань відповідача, що в провадженні Вінницькому окружному адміністративному суді перебуває справа №120/10884/24, у якій суд розглядає позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні в період з 24.08.2023 та в межах шестимісячного строку, тому наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суд зазначає, що підставою для звернення до суду із позовом у справі № 120/10884/24 були дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, зокрема, виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Натомість у справі, що розглядається підставою для звернення до суду стали дії відповідача щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення за період з 29.10.2020 по 23.08.2023 по причині не правильного обрахунку базової величини посадового окладу та відповідно інших складових грошового забезпечення.
Відтак, справи хоча й стосуються виплати середнього заробітку за період з 24.08.2023 по 30.10.2024, однак підстави звернення до суду та предмет позовів у цих справах різні.
Тому, суд доходить висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви у цій справі без розгляду згідно із п. 3 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців у сумі 148806,45 грн.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов'язаних з розглядом справи, тому судові витрати на користь позивача не присуджуються.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2023 по 30.10.2024.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2023 по 30.10.2024 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців у сумі 148806,45 грн (сто сорок вісім тисяч вісімсот шість гривень 45 копійок).
В іншій частині вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна