Справа № 139/860/24
Провадження № 2/139/352/24
іменем України
07 лютого 2025 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючого - судді Тучинської Н.В.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
дітей щодо яких вирішується питання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судових засідань Хонькович Л.І.,
розглянувши в селищі Муровані Курилівці у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_5 та орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за кордон без дозволу та супроводу матері,
Позивач 10 грудня 2024 року через підсистему "Електронний суд" подав до суду цей позов. Предметом позову є надання дозволу на тимчасовий виїзд спільних з відповідачем малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за кордон з третьою особою без дозволу та супроводу матері. Підставою позову названо відсутність добровільної згоди відповідача на виїзд дітей за кордон на період літніх канікул до позивача в Республіку Польща.
Після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, ухвалою від 13 грудня 2024 року (а.с. 14-15) було відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, постановлено про призначення справи до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.
30 грудня 2024 року відповідач подала відзив на позов(а.с. 38-48) з відповідними доказами (а.с. 49-54).
Позивач 06 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» подав відповідь на відзив (а.с. 62-66).
08 січня 2025 року відповідач подала заперечення на відповідь на відзив (а.с. 70-73).
Безпосередньо перед судовим засіданням 08 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» позивач подав клопотання про долучення доказів - довідки ВДВС про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості з аліментів станом на 06 грудня 2024 року (а.с. 80).
Судове засідання було відкладено на 29 січня 2025 року за обґрунтованим (висновок щодо предмету позову підлягає затвердженню виконкомом селищної ради, яка засідатиме після 20 січня 2025 року) клопотанням представника органу опіки та піклування (а.с. 61).
24 січня 2025 року до суду подано висновок органу опіки та піклування Мурованокуриловецької селищної ради про недоцільність надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України до Республіки Польща малолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 100-102).
Безпосередньо перед судовим засіданням 29 січня 2025 року позивач ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з неможливістю прийняти в ньому участь через хворобу малолітньої дочки, а також просив продовжити строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.
Ухвалою суду, постановленою на місці, неявку ОСОБА_1 визнано безпричинною та необґрунтованою належними доказами. Так само визнано необґрунтованим клопотання про продовження строку підготовчого провадження, оскільки ухвалою про відкриття провадження у справі постановлено про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, заяв із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від учасників справи не надходило. Однак, з врахуванням думки відповідача про можливість відкладення розгляду справи але в межах строків, встановлених ст. 275 ЦПК України, судом було постановлено про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 07 лютого 2025 року залучені до участі у справі треті особи не з'явилися, подавши клопотання про розгляд справи без їх участі (а.с. 103, 127). З врахуванням права, встановленого ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судом постановлено про розгляд справи без участі третіх осіб.
В судовому засіданні позивач підтримав свій позов та пояснив: Він має із відповідачем двох спільних малолітніх синів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Його шлюб з відповідачем припинено, він перебуває у повторному шлюбі із ОСОБА_5 та має з нею малолітню доньку, проживає з 2020 року у Республіці Польща. На підставі рішення Мурованокуриловецького районного суду від 27.06.2017 він зобов'язаний сплачувати на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу). Присудженні аліменти ним сплачуються регулярно у розмірі встановленого законодавством мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, станом на 06.12.2024 року заборгованість по сплаті аліментів відсутня. Рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 26 вересня 2024 року визначено, що він як батько дітей на час канікул половину їх тривалості має право спільного відпочинку та оздоровлення з дітьми за місцем свого проживання на території України, а за згоди матері - за кордоном, або в громадських місцях культурно-розважального характеру, місцях прогулянок без обов'язкової присутності матері, із завчасним (не пізніше ніж за сім днів до дати) попередженням матері та за наявності згоди дітей. Оскільки він маю змогу та бажає взяти дітей до свого місця проживання з метою відпочинку та оздоровлення у період їхніх літніх канікул, 29 жовтня 2024 року надіслав лист ОСОБА_2 щодо надання нотаріально завіреної згоди на тимчасовий виїзд дітей за до Республіки Польща у період з 06 липня до 05 серпня 2025 року. Листом від 21 листопада 2024 року відповідачка повідомила, що не бажає надати згоду на виїзд дітей за кордон. Вважає, що така позиція відповідача шкодить інтересам дітей, порушує право дітей на повний гармонійний розвиток їхньої особистості та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Позивач наголошує, що він об'єктивно позбавлений можливості особистого супроводу дітей за кордон та під час їхнього повернення до постійного місця проживання в Україні у період з 06.07.2025 до 05.08.2025, а тому уповноважить на підставі довіреності щодо супроводу дітей за кордон та повернення дітей з-за кордону свою теперішню дружину ОСОБА_5 . Просить суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Республіки Польща синам ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у супроводі ОСОБА_5 , без нотаріально посвідченої згоди та супроводу матері ОСОБА_2 , на період з 06 липня до 05 серпня 2025 року, з обов'язковим поверненням дітей до постійного місця проживання в Україні за закінченням цього строку.
Відповідач позовні вимоги не визнала і у своїй промові пояснила: Вона перебувала із позивачем у зареєстрованому шлюбі і має з ним спільних синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно рішення Мурованокуриловецького районного суду на її користь з позивача стягнуто аліменти на дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , він офіційно працевлаштований у Республіці Польща, але аліменти платить у мінімальному розмірі, встановленому законодавством України. Вона порушила питання про визнання та виконання рішення українського суду на території Республіки Польща і 22 квітня 2024 року Окружний суд у м. Вроцлаві надав клаузулу рішенню українського суду про стягнення з ОСОБА_1 аліментів в розмірі 1/3 частини його доходів, однак, до цього часу вона не отримує аліментів із заробітної плати боржника у Республіці Польща, а лише за виконавчим провадженням, відкритим в Україні, в мінімальному гарантованому розмірі біля 3800 гривень на двох дітей. Дійсно є рішення суду, яким ОСОБА_1 визначено його участь у спілкуванні та вихованні синів, в тому числі, способом спільного відпочинку та оздоровлення на час половин тривалості канікул батька з дітьми за згоди матері за кордоном, але без обов'язкової присутності матері, із завчасним попередженням матері та за наявності згоди дітей. У жовтні 2024 року вона отримала листа від ОСОБА_1 , в якому він просив надати нотаріально засвідчену згоду на виїзд дітей за межі України у супроводі ОСОБА_5 . Для підтвердження доказів про наявність місця проживання у Республіці Польща та достатності заробітку для утримання дітей, вона попросила ОСОБА_1 надати їй певні документи, однак, він проігнорував її прохання, а, натомість, направив їй аналогічну заяву від 29 жовтня 2025 року про надання нотаріально засвідченої згоди на виїзд дітей за межі України у супроводі ОСОБА_5 . Вважає, що законодавством не передбачено примушування її навіть через судове рішення, надати дозвіл на виїзд дітей за кордон без супроводу обох батьків зі сторонньою особою. Повідомила, що навесні 2022 року вона мала конфлікт із ОСОБА_1 : вона виїхала з дітьми до Республіки Польща на початку війни; за згодою сторін, враховуючи, що діти давно не бачилися з батьком, вона віддала синів у сім'ю ОСОБА_1 з умовою, що на вихідні діти приїжджатимуть до неї; ОСОБА_1 без її відому віддав дітей до польської школи, відмовлявся повідомити їй адресу проживання дітей та шкоди, де вони навчаються, три тижні не віддавав дітей до неї; ОСОБА_1 у польському суді порушив питання про відібрання у неї дітей, викликав до неї соціальні служби і т.п.; через таку поведінку ОСОБА_1 вона вимушена була забрати дітей до України. ОСОБА_2 . Наголошує, що вона ніколи не чинила жодних перешкод у спілкуванні дітей з позивачем, а, навпаки, нагадує дітям про необхідність спілкування з ним; насправді сам ОСОБА_1 не намагається активно спілкуватися з дітьми (останній раз розмовляв із синами понад місяць тому), а участі у вихованні дітей взагалі ніякої не приймає. Вона не заперечує проти відпочинку дітей з батьком за кордоном, але не може допустити, щоб їх забирала і перевозила його теперішня дружина. Крім того, на сьогодні діти не бажають залишати територію України для зустрічей із батьком.
З урахуванням клопотання позивача (а.с. 123-124), думки з цього приводу відповідача, положень частин 1 і 2 ст. 171 СК України, суд заслухав під час судового розгляду думки дітей щодо яких вирішується цей спір.
Так, малолітні діти сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявили, що вони не мають бажання їхати на канікули до батька за межі України, хоча не проти зустрітися з ним дома; вони звикли жити без батька і іноді з ним спілкуватися телефоном; вони пам'ятають події 2022 року, коли батько не дозволяв їм бачитися з мамою і хотів їх забрати від матері.
Також судом було досліджено всі письмові докази, які сторони подавали до суду разом із заявами по суті, в тому числі в електронному вигляді, а також висновок органу опіки та піклування щодо питання, яке є предметом судового розгляду.
Розглянувши справу, суд прийшов до такого висновку:
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст. 18 Конвенції про права дитини).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, параграф 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (частина друга статті 154 СК України).
Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом (частина третя статті 313 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 липня 2019 року у справі № 643/1090/17 зазначено, що: «Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди».
У цій справі встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 14 червня 2012 року до 04 квітня 2017 року і мають спільних малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після укладення повторного шлюбу ОСОБА_9 має прізвище ОСОБА_9 . Спільні діти сторін проживають з матір'ю - відповідачем ОСОБА_2 . Ці обставини сторонами не оспорюються.
Як стверджує позивач, із січня 2020 року він проживає в м. Вроцлав Нижньосілезького воєводства Республіка Польща, що частково підтвердив ксерокопією посвідчення водія, виданого 02.01.2024 на ім'я ОСОБА_11 (а.с. 29).
Рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 26 вересня 2024 року, яке набрало законної сили, частково задоволено позов ОСОБА_1 , зокрема, визначено його участь у спілкуванні та вихованні синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 таким способом: на час канікул половину їх тривалості (визначеної згідно календарного плану навчання на відповідний рік) надано можливість спільного відпочинку та оздоровлення батька з дітьми за місцем проживання батька на території України, а за згоди матері - за кордоном, або в громадських місцях культурно-розважального характеру, місцях прогулянок без обов'язкової присутності матері, із завчасним (не пізніше ніж за сім днів до дати) попередженням матері та за наявності згоди дітей.
Частинами 2 і 3 ст. 157 СК України встановлено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом (абзац 3 ч. 3 ст. 313 ЦК України).
Порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону визначаються Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724).
Так, п. 3 Правил встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.
Пунктом 4 Правил передбачено, що виїзд з України дітей до 16-річного віку в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, у разі пред'явлення рішення суду або його нотаріально засвідченої копії про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (абзац 9 підпункту 2 п. 4).
Частиною 5 цієї норми встановлено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов'язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.
Сторонами визнається, що позивач листом від 30 вересня 2024 року (а.с. 52) просив відповідача надати нотаріально засвідчену згоду на виїзд дітей на відпочинок до Республіки Польща з 26 грудня 2024 року до 11 січня 2025 року у супроводі ОСОБА_5 . У відповідь на такий лист відповідач направила 16 жовтня 2024 року позивачу клопотання (а.с. 53-54), в якому просила підтвердити належними документами наявність місця проживання за кордоном, місце роботи, розмір доходів.
Листом від 29 жовтня 2024 року (додаток в електронній справі) ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 повторне клопотання про надання нотаріально завіреної згоди на тимчасовий виїзд дітей за кордон до Республіки Польща, але уже в період літніх канікул з 06 липня до 05 серпня 2025 року, в супроводі уповноваженої ним особи - ОСОБА_5 .
Відповідач листом від 21 листопада 2024 року (додаток в електронній справі) знову просила ОСОБА_1 підтвердити належними документами наявність у нього місця проживання у республіці Польща, місце його роботи, розмір доходів.
Також сторонами визнається, що станом на сьогодні ОСОБА_2 не надала нотаріально посвідченої згоди на виїзд її синів за кордон до ОСОБА_1 у супроводі ОСОБА_5 .
У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків (такі положення містить ч. 5 ст. 157 СК України).
Тимчасовий виїзд дитини за кордон на підставі рішення суду передбачений законодавством та має відповідати найкращим інтересам дитини. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 викладено правовий висновок про те, що дозвіл на виїзд за кордон дітей у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, із визначенням його початку й закінчення.
Позивач не надав до суду докази на підтвердження конкретного місця його проживання за кордоном, відомості про своє працевлаштування та матеріальне забезпечення, що свідчить про розумну відсутність у відповідача сподівань, що її сини будуть мати достатнє забезпечення умов для тимчасового проживання разом з батьком за кордоном.
Стверджуючи у позові, що теперішня його дружина ОСОБА_5 має у Республіці Польща спільне з ним місце проживання, працює, що він уповноважив її на підставі довіреності на супровід дітей, а вона погодилася на таке, а також заявивши в судовому засіданні, що він планує вивезти дітей до Республіки Польща не громадським транспортом, а їх має вивезти ОСОБА_5 власним автомобілем, позивач не надав до суду жодного доказу на ствердження таких обставин, в тому числі доказів наявності у володінні ОСОБА_5 транспортного засобу, посвідчення водія, доказів про стаж водіння автомобілем, доказів, що ОСОБА_5 матиме можливість (не буде зайнята на роботі) здійснити супровід дітей 06 липня 2025 року до Республіки Польща, а 05 серпня 2025 року - до України.
Варто зазначити, що залучена до участі у справі як третя особа ОСОБА_5 не була присутня на жодному із призначених судових засідань у цій справі. Вона двічі подала до суду заяви про розгляд справи без її участі (а.с. 109, 127), однак і в них не висловила своє бажання на супровід дітей до Республіки Польща і назад до України.
Крім того, позивач не назвав жодної норми українського законодавства, яка б передбачала, що суд може надати дозвіл на виїзд дітей за кордон без дозволу того з батьків, з ким вони проживають, та без їх супроводу хоча б одним із батьків.
Як зазначено вище, частиною 5 ст. 157 СК України надано право тому із батьків, хто проживає окремо від дитини, у разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон, звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків лише за умови відсутності у нього заборгованість зі сплати аліментів.
Доданим до позовної заяви в електронному вигляді рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року у справі № 139/524/17, стверджується, що ОСОБА_1 зобов'язаний сплачувати на користь ОСОБА_9 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше встановленого законодавством мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи із 20.06.2017 до їх повноліття. Відповідно до довідки № 243/22.16-49/3 від 06.12.2024 (а.с. 80) у ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати аліментів.
Як заявили суду сторони, за виконавчим листом у межах виконавчого провадження, відкритого у Могилів-Подільському відділі державної виконавчої служби за зареєстрованим місцем проживання боржника за виконавчим документом, ОСОБА_1 виконує рішення про стягнення аліментів на спільних із відповідачем дітей у мінімальному гарантованому розмірі аліментів на одну дитину.
В той же час, розмір аліментів судовим рішенням визначено у частці від заробітку, ОСОБА_1 стверджує, що він із січня 2020 року у Республіка Польща має постійне місце роботи із достойним доходом.
Уповноваженим польським судом постановою від 22 квітня 2024 року (а.с. 49-50) надано клаузулу викональності рішенню Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року у справі № 139/524/17.
Сторони заявили перед судом, що до цього часу рішення українського суду про стягнення із позивача на користь відповідача аліментів не виконується на території Республіка Польща. Крім того, ОСОБА_1 готує документи про зменшення розміру аліментів, оскільки він має на утриманні ще одну малолітню дитину.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що позивач умисно не виконав свого обов'язку та не повідомив державного виконавця Могилів-Подільського ВДВС про своє працевлаштування на території іноземної держави, з якою Україна має договору про надання правової допомоги, аби сплачувати аліменти у розмірі набагато меншому, ніж встановлено судовим рішенням.
Враховуючи цю обставину, суд не може констатувати, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати аліментів.
Ще однією умовою виїзду дітей на відпочинок з батьком за кордон судовим рішенням від 26 вересня 2024 року у справі № 139/864/23 наявність згоди дітей.
У цьому судовому засіданні діти, відповідаючи на запитання позивача та суду категорично заявили про відсутність бажання виїжджати на канікули до батька за кордон, хоча не проти зустрічатися з ним на території України. Свою позицію діти обґрунтували тим, що бояться, що батько не поверне їх до матері, як то було у квітні 2022 року.
Таку саму позицію малолітні ОСОБА_12 та ОСОБА_13 висловили на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Мурованокуриловецької селищної ради та служби у справах дітей Мурованокуриловецької селищної ради. Так, за результатами розгляду питання щодо доцільності надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України до Республіки Польща дітей сторін у справі, Мурованокуриловецька селищна рада як орган опіки та піклування зробила висновок про недоцільність надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України до Республіки Польща малолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у супроводі ОСОБА_5 без супроводу матері ОСОБА_2 (а.с. 101-102). Цей висновок затверджений рішенням № 3 від 23 січня 2025 року виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради (а.с. 100).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
На підставі досліджених та оцінених в сукупності доказів, суд дійшов висновку про те, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди матері, без згоди дітей, без супроводу хоча б одного з батьків, призведе до порушення прав дитини, а також не узгоджуватиметься із українським законодавством. За таких обставин ОСОБА_1 слід відмовити в позові.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір у справі при зверненні до суду було сплачено позивачем (а.с. 6). Про інші судові витрати позивач не заявляв. Оскільки суд у цьому рішенні прийшов до висновку про відмову ОСОБА_1 в позові, судові витрати компенсації позивачу не підлягають.
У разі відмови в позові, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувалася правовою допомогою, в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 тисяч гривень ОСОБА_2 до суду надала наступні докази: договір про надання правничої допомоги № 24 від 26 грудня 2024 року (а.с. 117), акт виконаних робіт від 05 лютого 2025 року (а.с. 116), ордер на надання правової допомоги серії АВ №1181076 від 05 лютого 2025 року (а.с. 118), довіреність на справу № 139/860/24 від 05 лютого 2025 року (а.с. 115).
Суд вважає подані відповідачем докази понесених витрат на професійну правничу допомогу переконливими і достатніми для вирішення питання про їх відшкодування. Позивач будь-яких заперечень щодо розміру судових витрат відповідача не заявляв.
З врахуванням рішення суду про відмову в позові, положень п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати на оплату правової допомоги в розмірі 15 тисяч гривень.
Керуючись ст. 9 Конституції України, ст. 313 ЦК України, ст.ст. 7, 154, 157 СК України, ст. 3 і ст. 18 Конвенції про права дитини, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724), ст.ст. 12, 13, 76, 78-81, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ОСОБА_1 відмовити в позові до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за кордон без дозволу та супроводу матері.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 (п'ятнадцять) тисяч гривень.
Рішення може бути оскаржено сторонами протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні на стороні позивача: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні на стороні позивача: орган опіки та піклування в особі Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, юридична адреса: вул. Соборна, 45, с-ще Муровані Курилівці Могилів-Подільського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 04325974.
Повне судове рішення буде складено і підписано 07 лютого 2025 року.
Суддя: __________