Справа № 636/2262/24 Провадження 2/636/313/25
05.02.2025 місто Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Оболєнської С.А.,
за участю секретаря судового засідання - Селевко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенню суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просить винести рішення, згідно якого визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя наступне майно: 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,6 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м., та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 32,6 кв.м., житловою площею 16,4 кв.м., яка складається з однієї кімнати. Поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, наступним чином: йому виділити в натурі 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,6 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м., визнавши за ним право особистої власності на них; відповідачці виділити в натурі квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 32,6 кв.м., житловою площею 16,4 кв.м., яка складається з однієї кімнати, залишивши за нею право власності.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що вони з відповідачем з 21.07.2006 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 16.04.2010 між ними розірвано. За час шлюбу ними за спільні кошти придбано 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за ним, та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем. Після припинення шлюбних відносин він користується 2/3 частинами житлового будинку, а відповідачка квартирою. На даний час він бажає поділити спільно нажите майно між ними в натурі, у зв'язку з чим змушений звернутися до суду.
Ухвалою від 08.04.2024 справа прийнята до розгляду та провадження у ній відкрито.
Від позивача надійшла заява про підтримання позову, проханням позов задовольнити, проводити розгляд справи в його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явилась, причину неявки суду не повідомила, про дату та час розгляду справи, згідно із ст.128 ЦПК України, повідомлялась своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток про виклик до суду, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи, відзив із зазначенням заперечень проти позову з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються, не надала, заяв про розгляд справи в її відсутності не надходило.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Оцінивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтями 77, 78 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що з 21.07.2006 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який згідно рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 16.04.2010 між ними розірвано (а.с.7).
07.06.2013 відповідачкою ОСОБА_3 укладено шлюб з ОСОБА_4 та її прізвище змінено на « ОСОБА_5 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 07.06.2013 (а.с.84).
У шлюбі подружжям ОСОБА_6 придбано наступне майно: 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 03.12.2007, посвідченим приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Алексик Т.В., реєстровий № 2470, та копією Витягу до нього № 5069939 від 03.12.2007, право власності на які зареєстровано за позивачем (а.с.8,9), та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 22.02.2008, посвідченим приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Алексик Т.В., реєстровий № 499, право власності на яку зареєстровано за відповідачем (а.с.45).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 163 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Як зазначено у ч. ч. 1, 2 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися, обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абз. 1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року за № 11).
Згідно п. п. 23, 24 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спорів між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Зазначені вище норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки від 12.03.2024, ринкова вартість 2/3 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , становить 199333,33 грн (а.с.14-32).
Згідно звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки від 12.03.2024, ринкова вартість квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , становить 244000,00 грн (а.с.33-45).
Враховуючи вищевикладене, 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя і підлягають розподілу між ними у рівних частках. Обставин, які б слугували правовою підставою для відступу від засад рівності часток подружжя, судом не встановлено.
Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Разом з тим, згода відповідачки на виділення їй квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , відсутня.
Крім того, виділення майна в натурі можливе лише, якщо заявлені вимоги про виділ їх часток, тоді як предметом даного спору є незалежні відокремлені об'єкти нерухомого майна.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині визнання за ним права особистої власності на 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 13, 76-81, 128, 223, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,6 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м., та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 32,6 кв.м., житловою площею 16,4 кв.м., яка складається з однієї кімнати.
Визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,6 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: С.А. Оболєнська