Справа № 465/8013/24
Провадження № 2/465/593/25
Іменем України
06.02.2025 м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючого судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря Швед О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» (далі також - ТОВ «ФК «ЄАПБ», позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути із відповідача на свою користь суму заборгованості за Договором позики №76784292 в розмірі 18 250,00 грн., з яких: 5 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13 250,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; Кредитним договором № 15948-08/2023 в розмірі 6 637,50 грн., з яких: 1 500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5 137,50 грн. - сума заборгованості за відсоткам, а також просить стягнути понесені судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що 13.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики (на умовах позики в кінці строку позики) №76784292.
14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» права вимоги до Боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників №14 від 25.01.2024 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 76784292 в розмірі 18 250,00 грн., з яких: 5 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13 250,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Крім цього, 21.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 15948-08/2023.
13.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 27122023, у відповідності до умов якого «АВАНС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права пимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до витягу від 27.12.2023 з реєстру боржників до Договору факторингу № 27122023 від 27.12.2023, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 15948-08/2023 в розмірі 6 637,50 грн., з яких: 1 500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5 137,50 грн. - сума заборгованості за відсоткам.
Зазначає, що відповідач не вживає жодних заходів, які свідчать про наміри виконувати зобов'язання, передбачені Договорами, ухилився від виконання зобов'язань перед позивачем.
У зв'язку з чим, просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за договором позики №76784292 від 13.08.2023, та за кредитним договором № 15948-08/2023 від 13.08.2023 в загальному розмірі 24 887,50 гривень та стягнути понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 18.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати за участю сторін.
Ухвалою суду від 12.12.2024 розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторін.
Ухвалою суду від 17.01.2025 розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторін.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість у прохальній частині зазначеного позову просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача, і у випадку неявку судове засідання відповідача у визначенні судом дату та час, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач в судові засідання повторно не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, зокрема шляхом надіслання на фактичним місце проживання - АДРЕСА_1 , копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії ухвали про відкладення розгляду справи, копії позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів і судової повістки, які повернулися на адресу суду 26.12.2024 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором №0610215243756, а також шляхом надіслання копії ухвали про відкладення розгляду справи і судової повістки, які повернулися на адресу суду 05.02.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором №0610224989256, та повідомлялися шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті Судової влади України.
За таких обставин суд вважає, що справу слід слухати за відсутності сторін на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Так, згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті512, статті514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Так, на підтвердження позовних вимог позивачем надано паперову копію Договору позики (на умовах позики в кінці строку позики) №76784292 від 13.08.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 , та договір про надання фінансового кредиту № 15948-08/2023 від 13.08.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 , які, за твердженням позивача, укладено у формі електронного документа.
14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №14/06/21, згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників №14 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, сформованого 25.09.2024, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 76784292 в розмірі 18 250,00 грн., з яких: 5 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13 250,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором позики № 76784292 від 13.08.2023 за період з 25.01.2024 по 31.08.2024 вбачається, що у відповідача за даним договором виникла заборгованість в розмірі 18 250,00 грн., з яких: 5 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13 250,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
13.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 27122023, у відповідності до умов якого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» права Вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 27122023 від 27.12.2023, сформованого 25.09.2024,ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 15948-08/2023 в розмірі 6 637,50 грн., з яких: 1 500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5 137,50 грн. - сума заборгованості за відсоткам.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 15948-08/2023 від 13.08.2023 за період з 27.12.2023 по 31.08.2024 вбачається, що у відповідача даним договором виникла заборгованість в розмірі 6 637,50 грн., з яких: 1 500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5 137,50 грн. - сума заборгованості за відсоткам.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. (постанова Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі 554/4300/16-ц).
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит та у позику.
З матеріалів справи вбачається, що будь-яких доказів на підтвердження факту перерахування коштів та отримання їх відповідачем згідно вказаних договорів позивачем суду надано не було.
Так, ні при поданні позову, ні під час розгляду справи в суді позивачем не надано будь-яких доказів, що первісним кредитом ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» були перераховані ОСОБА_1 кошти за договором позики №76784292 від 13.08.2023 на його банківський рахунок, як це передбачено умовами цього договору. Не надано позивачем і доказів про перерахування коштів ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» за умовами кредитного договору № 15948-08/2023 від 13.08.2023 на його банківську карту, як це передбачено умовами договору про видачу кредитних коштів.
Суд також наголошує на тому, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Проте позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені договорами, а відповідач ці кошти отримав.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
У своїй позовній заяві ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило розглянути справу у їх відсутність, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Зважаючи на вимоги цивільного процесуального законодавства, зокрема засади змагальності та диспозитивності, суд не вправі за власною ініціативою витребувати у позивача докази. Позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.
Схожа позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18, від 3 серпня 2022 року у справі №156/268/21.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Розрахунок заборгованості, складений в односторонньому порядку, сам по собі не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», адже не відповідає вимогам, встановленим наведеною нормою для первинних документів. Тому за відсутності первинних документів не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі кредиту позичальнику, суми траншів кредиту та як наслідок загальну суму боргу тощо.
Наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості за договором позики №76784292 від 13.08.2023, та за кредитним договором № 15948-08/2023 від 13.08.2023 не є належними та допустимими доказом наявності заборгованості та її розміру за договорами, оскільки будь-яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача, підтвердження отримання останнім кредитних коштів відповідно до укладених договорів позивачем не надано.
Разом з тим, розрахунки заборгованості, на які посилався позивач у позові, фактично є документами, що складені позивачем, в якому останній стверджує про наявність у відповідача заборгованості за договорами у певній сумі.
Розрахунок є виключно внутрішнім документом позивача, підготовленим його працівниками та відображає односторонню арифметичну калькуляцію позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Інших доказів позивачем не надано.
Отже, додані до позовної заяви роздруковані розрахунки заборгованості за договором позики №76784292 від 13.08.2023, та за кредитним договором № 15948-08/2023 від 13.08.2023, які складені представником позивача є неналежними доказами, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит та в позику.
Відтак, позивачем не доведено факту отримання відповідачем як позики так і кредиту за вказаними договорами, а також наявності заборгованості ОСОБА_1 як перед первісними кредиторами, так і перед ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу позику, кредиту та первинних документів, перевірити розмір заборгованості не є можливим.
У зв'язку із недоведенням позивачем факту перерахування відповідачу коштів з метою доведення виконання умов договору позики №76784292 від 13.08.2023, та кредитного договору № 15948-08/2023 від 13.08.2023, а також фактичного користування відповідачем коштами, суд не знаходить правових підстав для стягнення на користь позивача заборгованості за вказаними договорами.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи правовідносини за договором позики № №76784292 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 виникли 13.08.2023, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, таким чином на час укладення договору факторингу у ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №76784292, оскільки відповідач на час укладання договору факторингу не був боржником - набувачем послуг чи товарів за первинним договором.
Таким чином, позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надало доказів переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором позики №76784292, оскільки такий договір був укладений 13.08.2023, а договір факторингу, за умовами якого фактору ТОВ «ФК «ЄАПБ» передано право вимоги за договорами, був укладений 14.06.2021, тобто задовго до укладення договору позики.
Окрім цього, як вбачається із п.1.1. договору факторингу№14/06/21 від 14.06.2021, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до боржників, в той час як договір позики №76784292 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено 13.08.2023, тобто після укладення зазначеного вище договору факторингу.
За встановлених обставин відсутні підстави вважати, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №76784292 від 13.08.2023, укладеним з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».
Крім цього, в якості доказів переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ТОВ «ФК «ЄАПБ», та переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» до ТОВ «ФК «ЄАПБ», останнє надало суду лише окремі аркуші договорів факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 та № 27122023 від 13.08.2023.
Реєстр боржників, право вимоги до яких передаються позивачу за вказаними договорами факторингу, матеріали справи не містять.
Витяги з даних Реєстру боржників до договору факторингу №14 від 25.01.2024 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 та Реєстру боржників до Договору факторингу № 27122023 від 27.12.2023 не підписано представником первісного кредитора та не завірено його печаткою.
Фактично надані суду витяги не є витягами з реєстру боржників, оскільки являють собою аркуш паперу, на якому позивачем надрукована певна інформація, яка на його думку відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатками до зазначених договорів факторингу. Іншими словами зазначений документ є лише твердженням позивача, які підлягають доведенню на загальних підставах.
При цьому, позивач не звернув уваги, що подані в такий спосіб витяги, не є ідентичним поданню стороною письмового доказу в розумінні ст. 95 ЦПК України, та не є копією, як оригіналу документу (реєстру) так і витягу з нього.
У відповідності до вимог ч.ч. 2-5 ст. 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оскільки оригінальний реєстр боржників, є документом, що підписується всіма учасниками правочину, витяг з нього, як його частина, що стосується конкретного боржника, також має бути підписана як «Фактором» так і «Клієнтом».
Відсутність підпису «Фактора» на витягу з реєстру боржників не дає суду підстав вважати доведеним факт передачі права вимоги таким фактором «Клієнту», тільки тому, що останній стверджує про таку передачу.
Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів передачі права вимоги від первісних кредиторів до позивача за договором позики №76784292 від 13.08.2023, та за кредитним договором № 15948-08/2023 від 13.08.2023, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав до задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за вказаними договорами на користь позивача.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
За таких обставин, слід дійти висновку про недоведеність позивачем позовних вимог.
Згідно з ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що необхідно у позові відмовити у повному обсязі.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 100, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення - 06.02.2025.
Суддя Кушнір Б.Б.