Справа № 285/3015/19 Головуючий у І інстанції Букіна О.М.
Провадження №22-ц/824/2328/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
07 лютого 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_3 на заочне рішенняСолом'янського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року у справі за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
У серпні 2019 року позивач звернувся до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області з даним позовом, який обґрунтовував тим, що 26 жовтня 2016 року о 20 год. 20 хв. трапилася дорожньо-транспортна пригода, а саме: ОСОБА_1 (колишній військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ), керуючи транспортним засобом Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_2 по вул. Саксаганського, 96, у м. Києві, здійснив наїзд на автомобіль Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_3 .
Вина відповідача підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року.
Відповідач наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 липня 2007 року № 149 зарахований до списків особового складу, а наказом від 23 лютого 2017 року № 39 виключений зі списків військової частини у зв'язку з убиттям до нового місця служби у м. Київ.
На час вчинення ДТП відповідач перебував на військовій службі та виконував обов'язки водія згідно з дорожнім листом № 4155.
У результаті ДТП пошкоджено автомобіль Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_2 , та за висновком автотоварознавчої експертизи розмір шкоди становить 43032,36 грн.
На час вчинення ДТП водій ОСОБА_1 не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому завдана ним майнова шкода відшкодована 28 грудня 2016 року Моторним (транспортним) страховим бюро України у розмірі 43032,36 грн, що підтверджується платіжним дорученням.
21 червня 2018 року МТСБУ звернулося з позовом про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, за результатами розгляду якого рішенням Господарського суду м. Києва від 15 лютого 2019 року ухвалено стягнути з військової частини НОМЕР_1 основний борг 43032,36 грн та судовий збір 1739,76 грн.
Вказані суми 08 серпня 2019 року списано з рахунків військової частини на виконання рішення суду.
Тому відповідно до ст.1191 ЦК України після проведення виплати МТСБУ у військової частини НОМЕР_1 виникло право зворотньої вимоги до відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача витрати, понесені у зв'язку з виплатою страхового відшкодування в розмірі 43032,36 грн, судовий збір за подання позову (відшкодування МТСБУ) - 1739,76 грн, судовий збір за подання військовою частиною апеляційної скарги - 2643 грн, судовий збір за подання військовою частиною касаційної скарги - 3524 грн, що разом становить 50939,12 грн, а також судовий збір за подання до суду даного позову в розмірі 1921 грн.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 04 вересня 2019 року справу передано для розгляду за підсудністю до Солом'янського районного суду м. Києва.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 травня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 матеріальні збитки у розмірі 11 357,89 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 428,32 грн.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_3.подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недотримання судом вимог процесуального законодавства, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред'явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди.
Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України (п.7).
Представник військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_3. вказує на те, що суд першої інстанції неправильно застосував Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243 та безпідставно застосував обмеження у розмірі відшкодування передбачене п. 10.
В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що у даній справі не вирішується питання притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності у зв'язку з тим, що ним була нанесена пряма дійсна шкода військовому майну. Позов військовою частиною НОМЕР_1 був поданий на підставі деліктного зобов'язання, яке виникло між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_1 в результаті повернення позивачем завданих відповідачем збитків третій особі, саме тому відповідач повинен бути притягнений до відповідальності відповідно до положень ЦК України.
Крім того, норми положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243, а саме п. 10 не можуть бути застосовані з огляду на те, що шкода ОСОБА_1 була завдана не у зв'язку з недбалим виконанням ним службових обов'язків передбачених військовими статутами (інструкціями тощо).
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 26 жовтня 2016 року о 20 год. 20 хв. водій ОСОБА_1 у м. Києві на вул. Саксаганського, 96, керуючи автомобілем «Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_2 не врахував дорожніх обставин та не дотримався безпечної дистанції руху, здійснив зіткнення з автомобілем «Ford Focus» д/н НОМЕР_3 , що в свою чергу від удару в некерованому стані здійснив зіткнення з автомобілем «Range Rover» д/н НОМЕР_4 , що призвело до механічних пошкоджень трьох автомобілів, чим порушив вимоги п.2.3 б, п. 13.1 Правил дорожнього руху.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року у справі № 761/39768/16-п ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з витягами із наказів № 149 від 24 липня 2007 року та № 39 від 23 лютого 2017 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частини НОМЕР_1 з 24 липня 2007 року по 23 лютого 2017 року.
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 виконував обов'язки водія, що підтверджується дорожнім листом № 4155, виданим 23 жовтня 2016 року і дійсним по 01 листопада 2016 року.
Господарським судом м. Києва за позовом Моторно (транспортного) страхового бюро України до військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості (справа № 910/12626/18), 15 лютого 2019 року ухвалено рішення, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 червня 2019 року, відповідно до якого з військової частини НОМЕР_1 стягнуто на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 43032,36 грн та 1739,76 грн витрат по сплаті судового збору.
Крім цього з вказаного рішення суду вбачається, що на момент скоєння ДТП автомобіль «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_2 знаходився на праві оперативного управління у військовій частині НОМЕР_1 , а ОСОБА_1 виконував свої трудові та службові обов'язки.
На виконання рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 перераховано вказану суму страхового відшкодування на рахунок Моторного (транспортного) страхового бюро України, а також суму судового збору, що підтверджено платіжними дорученнями від 08 серпня 2019 року №916 та №917 відповідно.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до Положень про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243, відповідальність ОСОБА_1 має бути обмежена розміром заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення, що становить 11 357,89 грн (за січень 2017 року). Крім того, суд першої інстанції зазначив, що доказів покладення на відповідача під час перебування на службі у військовій частині НОМЕР_1 та на момент скоєння ДТП повної матеріальної відповідальності, як і доказів вчинення умисних протиправних дій, чи дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину, позивачем не надано.
Апеляційний суд не може погодитись з даними висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України.
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК).
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст. 1187 ЦК).
Згідно з ч.1 ст. 1188 ЦК шкода, заподіяна внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" - фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК).
Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), (надалі Положення), передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України (п.7).
Згідно з п.8 Положення, залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.
Повна матеріальна відповідальність за шкоду військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, заподіяна з їх вини державі, настає у разі умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій, дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що відшкодування шкоди в порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.
Суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.
Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (провадження
№ 14-39цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження
№ 14-577цс19), у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521св21), у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 688/1852/21 (провадження № 61-6705св22).
Отже, правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб'єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов'язання в наслідок заподіяння шкоди.
Предметом розгляду у цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.
Військовослужбовець, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов'язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 760/15085/18 (провадження № 61-22192св19), від 08 червня 2022 року у справі №559/2801/19 (провадження № 61-10770св21) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 452/3423/19 (провадження № 61-14959св21).
У даній справі, встановлено той факт, що на час вчинення ДТП ОСОБА_1 був військовослужбовцем та проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 .
МТСБУ в рахунок відшкодування заподіяної шкоди здійснило виплату ОСОБА_2 у розмірі 43 032,36 грн, а ВЧ НОМЕР_1 , у свою чергу, перерахувала на користь МТСБУ стягнуті за судовим рішенням грошові кошти.
Відшкодування шкоди з ВЧ НОМЕР_1 відбулося на підставі ст. 1172 ЦК України, згідно з якою відповідальність за завдану працівником шкоду несе юридична особа. Право відшкодування такої шкоди у порядку регресу закріплено в цивільному законодавстві.
Тобто, майнова шкода була відшкодована потерпілій особі за рахунок ВЧ НОМЕР_1 , яка й звернулася до суду із даним позовом до ОСОБА_1 , про відшкодування завданої ним шкоди у порядку регресу.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції на зазначене не звернув належної уваги та зробив помилковий висновок, що до даних правовідносин застосовуються вимоги Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає обмеження матеріальної відповідальності військовослужбовця за шкоду, завдану органу, в якому такий військовослужбовець проходить службу.
Разом з тим, чинне законодавство не передбачає обмежень щодо матеріальної відповідальності військовослужбовця за шкоду, спричинену третій особі, а відтак посилання суду на те, що матеріальна відповідальність відповідача має бути обмежена відповідно до п. 10 Положення розміром заподіяння шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення, є помилковими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам та правовим нормам.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про від відшкодування шкоди» з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
Підставою даної позовної заяви є заподіяння відповідачем шкоди третій особі - власнику транспортного засобу, який було пошкоджено внаслідок вчинення відповідачем винних протиправних дій.
Оскільки ВЧ НОМЕР_1 виконала обов'язок відповідача перед третіми особами щодо відшкодування заподіяної школи на підставі норм ЦК України, ВЧ НОМЕР_1 отримала право зворотної вимоги щодо такого відшкодування в тому самому обсязі, в якому таке право має особа, безпосередньо якій таку шкоду було завдано.
Таким чином, судова колегія вважає, що відповідач має обов'язок сплатити на користь позивача грошову суму в розмірі 43032,36 грн, тобто у розмірі фактично виплаченого відшкодування.
Оскільки, суд першої інстанції на зазначені вище положення закону належної уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам, наданим позивачем, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції, яке ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права, до скасування із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Щодо позовних про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, які були понесенні останнім під час розгляду справи №910/12626/18, у зв'язку з сплатою судового збору за подання позову (відшкодування МТСБУ) - 1739,76 грн, судового збору за подання військовою частиною апеляційної скарги - 2643 грн, судового збору за подання військовою частиною касаційної скарги - 3524 грн, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ВЧ НОМЕР_1 крім витрат, понесених у зв'язку з виплатою страхового відшкодування в позовній заяві просила стягнути судові витрати, понесені нею під час розгляду господарського позову у справі № 910/12626/18.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 133 ЦПК України).
П. 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За змістом зазначених норм за своєю правовою природою судові витрати можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством і лише в тому процесі, в якому розглядалась справа.
Таким чином, судові витрати в даній справі, зокрема ті, що пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи, витрати сторін по сплаті судового збору, є процесуальними витратами, які стягуються у порядку, визначеному ЦПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що зазначені ВЧ НОМЕР_1 витрати у вигляді судового збору у справі № 910/12626/18 не є шкодою чи збитками у розумінні вимог статей 22, 1166, 1173, 1174, 1175 ЦК України, не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватися як матеріальні збитки чи шкода, оскільки є судовими витратами, що пов'язані з розглядом господарської справи, і випливають із процесуальних, а не матеріально-правових відносин.
Отже, судові витрати не є тотожними заподіяній шкоді чи матеріальним збиткам та не набувають відповідних ознак унаслідок не реалізації права на їх відшкодування у передбаченому процесуальним законом порядку.
Таким чином, питання про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду господарського позову у справі № 910/12626/18, повинно вирішуватися у встановленому процесуальним законом порядку судом, який ухвалив рішення у цій справі.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2021 року м. Київ у справі № 331/247/21 провадження № 61-5175св21.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, тому апеляційну скаргу в частині витрат, понесених у зв'язку з виплатою страхового відшкодування в розмірі 43032,36 грн слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Оскільки за подачу позовної заяви ВЧ НОМЕР_1 сплатила судовий збір у розмірі 1921,00 грн, а за подачу апеляційної скарги 2305,20, тому суд апеляційної інстанції стягує суму судового збору з відповідача на користь позивача що становить 4226,20 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Заочне рішенняСолом'янського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 суму витрат, понесених у зв'язку з виплатою страхового відшкодування в розмірі 43032(сорок три тисячі тридцять дві) гривні 36 копійок
Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 4226 (чотири тисячі двісті двадцять шість) гривень 20 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст постанови складений 07 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар